На екрані СЛАЙД 1. «Випуск літературної газети до Міжнародного Дня поезії.
І. Редактор.
Ми раді зустрічі з вами. Бачу, що наше зібрання у повному складі. Можемо розпочати роботу. Результатом нашої діяльності має бути загальношкільна газета, збірочка віршів, які характеризують її автора як людину творчу, особливу, натхненну. Сьогодні ми будемо оцінювати роботу наших відповідальних за сторінку не тільки з фактичної сторони. Давайте проголосуємо серцем. Коли закінчать відповідальні за сторінку свої презентації, попрошу вас кольором виразити свої почуття, емоції, думки.
Романтично, емоційно
Змушує задуматися, виникає бажання бути уважнішим до навколишнього життя
Викликає бурю емоцій щодо несправедливості реального життя.
Прошу представити ваші доробки.
На екрані: СЛАЙД ____ 21 березня. День весняного рівнодення. Всесвітній день поезії.
Виходять дівчатка.
СТОРІНКА І.
СЛАЙД ___. Дівчинка 1: Що таке поезія?
Це – мука:
Підступає, множиться, болить.
Іноді візьме тебе за руку,
Іноді відпустить і мовчить.
СЛАЙД ___. Дівчинка2: Що таке поезія?
Це – свято:
Грає в тобі музикою слів,
Молодечо, радісно, крилато
Викресає іскру з почуттів.
СЛАЙД ___.Дівчинка3: Що таке поезія?
Це – совість:
Бо коли несила говорить,
То вона заплаче… І говорить,
І сльозою кожною бринить.
Слайд ___. Дівчинка4: Що таке поезія?
Це – проза,
Що до рими пнеться в лабіринт.
Вулканічна лава, що морозить.
Жар вогню, що в спеку холодить.
СЛАЙД ___. Дівчинка5: Що таке поезія?
Молитва.
Звернення до Бога і людей.
Це - любові невимовне світло,
Що до Тебе крізь цю ніч веде.
В.1.: Рішення про встановлення Всесвітнього дня поезії було прийнято в зв’язку з тим, що поезія може допомогти людині розгадати найскладніші питання. Вона формує громадську думку і в той же час передає внутрішні переживання автора і читачів.
Основна мета Всесвітнього дня поезії — дозволити тим, які несуть поезію в маси, заявити про себе як можна голосніше.
Поезія була і залишається найважливішою частиною сучасного мистецтва. Тому людство повинне вчитися цінувати поетичні рядки і знаходити в них справжнє багатство.
На мій погляд, перша сторінка нашого журналу має мати саме такий вигляд, що дасть читачеві можливість настроїтися на потрібний лад, вчитуватися в рядки, які ми запропонуємо.
Р.: А чому ти вважаєш, що саме поезія зацікавить наших читачів.
В.1: Якраз, навпаки. Поезія цікавить учнів нашої школи мало. Як і взагалі читання книжок. Ми провели опитування учнів 2-11 класів. Подивіться на результати. Анкетування було проведено з учнями 2-11 класів.
— Учні нашої школи не часто відвідують бібліотеку. СЛАЙД ____.
—З тих 39 — люблять читати… СЛАЙД ___.
—Чого чекають від прочитаного твору? СЛАЙД ____.
—Які твори люблять вивчати на уроках літератури? СЛАЙД ____.
—Чи пробували ви римувати? СЛАЙД _____.
В.1.: Для нас були вирішальними відповіді на питання 3 і 5
Якщо людина буде знаходити у мистецтві слова себе, вона буде проявляти інтерес до цього мистецтва. Зараз нам головне— викликати у читачів бажання роздумувати.
Р.: Ти переконала нас. Готуй сторінку саме в такому вигляді. Прошу до слова наступного відповідального за випуск сторінки.
СТОРІНКА ІІ.
В.2.: Я підготувала матеріал про вчителя світової літератури, художньої культури та російської мови Кравцову Ларису Тарасівну. Саме про неї можна сказати.
Поезіє! Ти ластівко душі,
Ти неповторність миті, ладо серця мого.
Ти зігріваєш душу у найважчі дні,
Стаєш примарою, коли втрачаєм мову.
Поезіє! Ти пісня для душі
І неповторними як райдуга словами
Як солодко сади нам пахнуть навесні.
Верцімак В. і Дудко М. виконують пісню «Село моє»
В.2.: Пісня, яка прозвучала, написана на вірші Лариси Тарасівни.
Кожний поет —це особистість, це відгук своєї епохи, свого часу, своєї країни, свого напрямку.
Лариса Тарасівна — надзвичайна людина, талановита, з багатобарвним сприйняттям світу. Поезія —це стан її душі, пісня, яка лине з самого серця.. Кожний вірш — це незабутній епізод з її життя, неповторний, барвистий опис життєво-важливих цінностей, переживань, почуттів, емоцій.
Лариса Тарасівна прочитає нам свою поезію «Одкровення».
ОДКРОВЕННЯ
Дуже давно писались вірші,
Яким немає вороття.
З’явилися проблеми інші,
Що стали прозою життя.
Буденність з сірістю повились,
Немов берізка з споришем.
Гудінням в долю зачепились,
Й саме життя стало віршем.
То риму рівну відстрочило,
То білим віршем обтягло,
Болюче зрадою побило,
Відраду в хаосі знайшло.
А серце не болить на зраду,
На дощ не ниє знов і знов.
Віршем кохання каже правду:
«Болить так серце на любов».
Болить так серце на любов,
а не на дощ і не на зраду.
Болить так серце на любов,
хоч роки весен вже позаду.
Р.: Дякуємо вам, Ларисо Тарасівно. ( В.2. дарує Л.Т. квіти). Думаю, що ця сторінка в нашому альманасі займе чільне місце.Йдемо далі.
СТОРІНКА ІІІ.
В.3: Я пропоную вашій увазі добірку поетичних творів Матраєва Олексія В’ячеславовича, вчителя музики.
Звучить пісня «Матінко моя» у виконанні Дудка Миколи і Умнової Вікторії.
Матінка моя
Слова і музика О.В.Матраєва
Хто нас ніжно,щиро любить ? Мама.
Хто завжди-завжди голубить? Мама.
Посміхається завжди вона,
Люба, ніжна, зоряна і чарівна.
Мов веснянка, матінка моя,
Її голос чую віддаля.
Її ласку, ніжність і тепло
Берегтиму в серці людям на добро.
Будь щаслива, матінко моя,
Щоб душа раділа солов’ям,
Щоби рідне серце й дороге
Билось довго-довго ще і ще.
Якщо нам невтішно — втішить мама.
Коли щось болить —лікує мама.
Мама — сонечко, мама —весна.
Люба, ніжна, зоряна і чарівна.
Підростем і дасть пораду мама.
І зігріє під дощем нас мама.
Хоч ми діти уже немалі,
Найдорожча мати на усій землі.
В.3.: Словник дає визначення поезії: «Поезія — художньо-образна словесна творчість; це твори, написані віршами.» Але я вважаю, що це сухе безбарвне пояснення глибинного змісту яскравого слова. Кожний поетичний твір— це своєрідна музика, під яку слова починають танцювати під закладений у них ритм, сплітаються навколо почуттів і теми одне з одним.
Учениця читає вірш «Україно-краю».
Там, де лине пісня ця, — верби і тополі,
Заслухавшись солов’я, сплять ліси і гори.
Україно-краю, цвіт краси, розмаю,
В світі наймиліша й найрідніша ти.
Тут стежки мої й поля, сонце променисте,
Друзі милі, вся сім’я — чарівне намисто.
Україно-краю, цвіт краси, розмаю,
В світі наймиліша і рідніша ти.
Запитати хочуя у цілого світу,
Де ще така краса зелені і квіту.
Україно-краю, цвіт краси, розмаю,
В світі наймиліша і рідніша ти.
СТОРІНКА IV.
Р.: Прошу представити наступного нашого гостя.
В.:4. Поезія — це сум, чарівність, музика, дотик до душі, струни якої ще довго будуть бриніти. І чим частіш—тим краще.
Поезія— це потік людських почуттів, вилитих на папері: не раз веселих, іноді сумних.
Інна Василівна Круп’як часто відгукується на прохання написати поетичний текст на мелодію відомої пісні. Ось послухайте «Мрії».
МРІЇ
Нам казали: в понеділок
Зроблять для нас добре діло:
Стару школу розберуть
І новесеньку зведуть.
Гей, гоп, що діяти.
Де на школу грошей взяти.
Поки стеля не впаде,
В старій вчитися будем.
Нам казали: у вівторок
Будуть в класі нові штори.
Та не треба нам портьєр,
Хоч би хтось старі не спер.
Нам казали у середу:
Візьмемо спортзал в оренду.
Тоді зможе все село
Здати норми ГПО.
Нам казали у четвер:
Змінять в школі інтер’єр.
Але мусять вчителі
Стенди всі робить самі.
Нам казали у п’ятницю:
Уся школа засміється,
Школярі в танок підуть—
Всім книжки нові дадуть.
Нам казали: у суботу
Зникнуть геть усі турботи.
Зажурилась моя мати:
Де на форму грошу взяти?
Нам казали: у неділю
Буде в школі новосілля.
Але це лиш тільки мрії,
Хто здійснити їх зуміє?
Гей, гоп, що діяти?
Треба спонсора шукати.
Якщо спонсора знайдем,
Нова школа в нас буде.
Хлопчики Крупяк В., Юрков ю, Зюбрій І. співають пісню.
В.4.: Поет Інна Василівна Крупяк , вчитель початкових класів, створює вірші, які дарують посмішку. Вона віршами сумує, у віршах закликає. Послухайте вірш «Плаче січень», який прочитає Угрини Жанна. СЛАЙД ___
Плаче Січень. Щось, напевно, сталось.
Ллє холодні сльози крижані.
Може, сонце з нього насміялось
І пригріло так , як навесні.
Але сонечка ніде не видно,
Небо таке сіре та сумне
Стане знову сонячно-блакитним
Як цей дощ непроханий мине.
Плаче Січень. Світ немов змінився.
Сніжна ковдра втратила весь шик.
Скрізь Мороз старанно потрудився,
А тепер кудись він раптом зник.
Може, вже стомився мандрувати?
Що ж, старому й дивуватись гріх.
Десь засунувсь до чиєїсь хати
Тай на лаві в кутику приліг.
Задрімав… у хаті тепло, тихо…
Звідкіля ж взялася ця вода?
Дід Мороз схопивсь й побачив : Лихо!
Розтопилась біла борода!
Втік Мороз. Заплакав Січень. Лютий
Затужив у безвісті німій.
Та ще може вдасться повернути,
Що належить в цій порі Зимі.
В.4.: Довкола вирує світ зі своїми тисячами «треба» і тисячами «мушу», а людина йде і вірить, що все починається з Любові. Послухайте твір, який Інна Василівна написала на традиційний вечір зустрічі з випускниками як сюрприз для свого брата, який приїхав на вечір, вперше за 30 років з далекої Росії. Віталій тоді згадав себе у 8 класі. Як боровся за місце за однією партою біля тієї, яка подобалася йому до болю в серці.
. В.4.: Пісню «Невигадана історія» виконують автор слів — Інна Василівна і акомпаніатор Олексій В’ячеславович.
Невигадана історіяТим, хто народився в 1964-1965 роках присвячується.
Тим, хто пішов до першого класу в 1970
Ми з тобою давно вже не діти. Ми батьками самі уже стали.
Нас розкидала доля по світу— всіх, кого ми колись добре знали.
Шкільні роки забути нам важко: як співав нам малиновий дзвоник,
Як зустрілись в альбомі назавжди наші дві фотографії поряд.
Невигадану історію давно прочитали ми.
Невигадану історію, як були колись ми дітьми.
Невигадана історія ще іноді сниться нам.
Невигадана історія про перший шкільний роман.
Різні долі у нас і дороги. З нами часто життя не жартує.
Та розвіються геть всі тривоги, коли дзвоник шкільний ми почуєм.
І нікому, крім нас, не відомо, що назавжди, немов світлий спогад,
залишились в шкільному альбомі наші дві фотографії поряд.
Р.: Шановні вчителі, вкотре ми переконалися в тому, що все на світі минуще, тільки поезія, слово залишаються вічними істинами. Дякуємо. (В.Умнова дарує І.В.квіти).
СТОРІНКА V
В.5.: Поезія — це неповторність. Однакових поетів не буває, бо в кожному є щось незвичайне. З кожним поетом асоціюються свої рими, свої думки, свій настрій, свої слова…
Я хочу представити вам людину, яка поетично сприймає дійсність і поетично ставиться до навколишнього світу.
Він — вірний підданий громадянин Поезії.
Це вчитель української мови та літератури Басістий О.П.
Вірші почав писати з малих літ. «Самовидавом» видрукував дві збірки поезій «Одинокий вітер» та «Чародійниця».
Мій улюблений — «Сніговійка» — ідеал юнацького кохання, щемливий спогад юності.
Учень МАтраєв Владислав читає Сніговійка».
Так уже ніколи не цвісти-буяти.
У снігах околиць відшуміло свято.
Колядницю-долю — ворону упряжку
По широкім полю розганяю в казку.
Сніговійко мила, Сніговійко люта,
Що ти наробила, чом ти не забута?
Задзвеніли версти, розкотились далі.
Засніжили серце молоді печалі.
У просторах рідних голосну подільську
Десь упряжка срібна загубила пісню.
Сніговійко мила, Сніговійко люта,
Що ти наробила, чом ти не забута?
В.5: Поезія може бути відповіддю на найгостріші і глибокі питання сучасної людини. Поезія — це голос істини, голос правди. Той, хто його чує, здатний піднятися на вершину духу, згуртувати націю.
Олександре, Петровичу, прочитайте, будь ласка, вірш «Двійнята».
В.5: Поезія, яку ми сьогодні представляємо, — різна, але її об’єднують любов до природи, краси, добра, любов до життя.
Звучить пісня у виконанні О.П.Басістого і Г.В.Крисюк «Те, що не збулось» Те, що не збулось
Навесні в саду моєму груша знову зацвіла,
Як мені переповісти душу,чим вона жила,
Скільки сонця, вітру і хмаринок нею пронеслось,
Та не в’яне досі, мов барвінок, те, що не збулось.
Вже душа тремтіла спозарання—молоде крило,
Перше в ній прокинулось кохання -- чисте джерело.
Потекли, співаючи, по світу дивні ручаї,
Умивало пишнобарвне літо ніженьки свої.
Та неждана осінь наступила—вдарив грім лункий,
І бурхлива повінь розлучила наші два струмки.
Та пора була така невпинна, згодом навкруги
Завивала люто хуртовина, падали сніги.
Навесні в саду моєму груша знову зацвіла,
Як мені переповісти душу, чим вона жила,
Стільки літ минулося відтоді, стрімко пронеслось,
А в душі не гасне і сьогодні те, що не збулось.
СТОРІНКА VІ.
В.6.: Про вчителя початкових класів Крисюк Г.В можна розповісти уривком з поезії Галини Фесюк
« Мої вірші — шматочок серця…
О, доленько, лишень не сердся,
Що інколи тебе клену,
На тебе списую вину—
Та в глибині душі живої
Я не тримаю думки злої,
А лиш у віршах скапую сльозу.
Галина Володимирівна — вчитель-фанат своєї справи, трудоголік. Вона завжди переймається долями дітей. Часто шкільних, а не своїх власних.
Яскравий приклад цьому пісня про шкільних маму й тата.
Учні співають «Класна мама, класний тато».КЛАСНА МАМА
Слова Г.В.Крисюк, музика О.В.Матраєва
Я до школи рано-вранці поспішаю,
На порозі вона мене зустрічає,
Усміхнеться, усміхнеться так привітно
І у серці у моєму щастя квітне.
Класна мама, класний тато,
Діточок у них багато.
Особливе це ім’я.
Вони всі — шкільна сім’я.
З нею разом ми всі труднощі долаєм,
Один одному у горі помагаєм.
Вона добра, щира іі ласкава,
Недарма ж її назвали — класна мама.
Якщо в класі мама класної немає,
то в усьому класний тато помагає,
З ним цікаво, з ним приємно розмовляти,
Ми щасливі, що у класі — класний тато.
Класний тато, класна мама,
В них до нас любов та ж сама.
І говорить кожен з нас:
«Ми всі дуже любим вас!».
В.6: Часто звучить питання «А для чого потрібна поезія?» Напевно, в першу чергу, щоб збагатити людину емоційно.
У людини може не бути улюбленого поета, але в кожного є такий вірш, який не залишив його байдужим.
Б. Добжанська читає вірш «Рідна мова»
Мово, рідна мово,
Як без тебе жити?
Хіба можна, мово,
Тебе не любити!
Хіба можна, мово,
Слів твоїх не знати.
Слів своїх не знати,
Пісень не співати?
В тобі, рідна мово,
Пісня солов’їна
І краса дівоча,
І любов безмірна.
В тобі шелест жита
І шепіт пшениці,
Чорнобривців запах
І розмай-травиці.
В тобі, рідна мово,
Бабусина казка,
Лебедина вірність,
Материнська ласка.
В тобі голос батька
Й наше перше слово.
Як же не любити
Тебе, рідна мово?!.
В.6: Звичайно, нічого б не сталося, якби не було віршів. Світ би не зруйнувався, але був би біднішим в духовному плані. Іноді ми просто не помічаємо, що поезія поруч з нами.
Віддавши частину свого серця дітям, Галина Володимирівна роздумує, яке сьогодні молоде покоління.
Галино Володимирівно, прочитайте, будь ласка, свої роздуми про сучасних дітей.
Г.В.Читає «Які вони — сучасні діти?».
ЯКІ ВОНИ, СУЧАСНІ ДІТИ?
Які вони, сучасні діти?
Доволі це складне питання.
Ну, що ж на нього відповісти?
Думки є різні, є вагання.
Сучасні діти — непосиди.
Це всім відомо і всім ясно.
За них батьки стоять горою.
А це погано чи прекрасно?
Сучасні діти ще змалечку
Не знають відмови ні в чому:
Усе для них, усе найкраще.
А, може, дати їм відмову?
Певно, слід малій дитині
Дохідно, ясно пояснити,
Що не все просто дається,
Що речі треба заробити.
Що кожна річ — це праця тата,
Це мами допомога щира.
Щоб із дитинства діти знали
Ціну лялькам, ціну машинам.
Щоб не були споживачами,
Щоб свої речі цінували.
Потрібен гідний приклад тата,
Потрібне добре слово мами.
Сучасні діти — ерудити:
Вони все знають і все бачать.
А, може, слід заборонити
Дивитись телепередачі?
В яких у фільмах тільки жахи,
В яких наркотики і карти,
В яких розврат, страшна жорстокість.
Подумаймо! Не варто? ВАРТО!
Сучасні діти зрозуміли,
Що в сіті зараз тільки гроші
Панують, над усім владарюють.
Де ділись звичаї хороші,
Коли дитина з ранніх років
Привчилась чесно працювати,
Щоб у житті чогось добитись
І щоб батькам допомагати.
А зараз мама з-за кордону
Шле чаду долари і євро.
Звичайно, тратити ці гроші
Не шкода і завжди приємно.
Спинімось, люди, схаменімось!
Якими стануть наші діти?
Коли вони ніщо не хочуть
І не стараються робити.
Сучасні діти— наші діти.
Є серед них розумні, добрі,
Є щирі, ніжні і ласкаві,
Є вольові, стійкі, хоробрі.
Зростають серед нас пілоти,
і комбайнери, трактористи.
Зростають лікарі, поети,
Артисти, вчені, альпіністи.
Зростають ті, що через роки
Підуть у світ добро творити.
І землю рідну прикрашати
І рідний край свій боронити.
Нехай горить у їхніх душах
Вогонь добра і теплоти.
Нехай у їх серцях зростає
Зерно надії й доброти.
Галина Володимирівна Крисюк
ПІДСУМОК.
Р.: Поезія — дивна річ Вона змушує нас по-новому дивитися на світ. Вона дає можливість виразити почуття, які зібралися в серці.
Поезія піднімає нас над світом буденності і збагачує духовно. Вона допомагає нам бути добрішими, більш рішучими, ніжнішими, відважнішими.
Вважаю, що робота в нас удалася. Ми гарно попрацювали. Давайте пере листаємо журнал, який ми створили.
А на останню сторінку нашого альманаху пропоную поставити запитання до педагогів та їхні відповіді.
1. Віка Полянська: Інна Василівна, що ви робите швидше і вам вдається легше— писати вірші чи готуватися до уроків?
2. Аня Рудяк: Олександре Петровичу, що змушує вас писати вірші?
3. Таня Зюбрій: Галино Володимирівно, а сьогоднішні ваші учні, третьокласники , пишуть вірші?
4. Жанна Угрин: Ларисо Тарасівно, а ви могли б зараз заримувати слова весна, поезія, душа?
5. Наталя Матищак: Олексію В’ячеславовичу, а як ви записуєте мелодії своїх пісень?
Р.: Шановні гості, ми дякуємо вам за увагу. Маю надію, що час, який ми присвятили Поезії, ви провели з користю.
Ми даруємо вам збірочки почутих вами віршів. Можливо, вони житимуть і у вашій школі.
Будь ласка, внесіть свій вклад у створення нашої літературної газети. Це дасть змогу нам правильно розташувати тематично сторінки альманаху.
