Вчора моя учениця в повному захваті написала, що читає "Дім, в якому...", і ця книга "ЗОБОВ'ЯЗАНА бути в шкільній програмі".
Я абсолютно з нею погоджуюсь: роман Міріам Петросян - це те, що потрібне сучасним підліткам. Це книга про них, про світ, побачений їхніми очима, а ще - про людськість, толерантність, справжню дружбу і підтримку. І авторка не впихує ці речі дітям в голови силою, як це робить, до прикладу, вельмишановний Мольєр. Вони прочитуються десь підсвідомо, і не треба годинами тлумачити, що таке алегорії, аби діти то вловили.
І саме такі книги, на мою думку, мають бути в шкільній програмі. Як і "Гаррі Поттер" чи "Володар перснів". Автори програми з зарубіжної літератури чомусь мають нездорову любов до наукової фантастики, і при цьому взагалі не вважають за потрібне розповісти про фентезі (ну хіба що побіжно згадати про "Мандрівний замок" Діани Вінн Джонс). Але я щиро не розумію, чому учні зобов'язані знати, хто такий Роберт Шеклі (а ви знаєте?), і при цьому упускати творчість геніального професора Джона Толкіна. Це ж класика! Фактично перше епічне фентезі в світовій літературі, яке вплинуло НА ВСЕ. Але ні, "Запах думок" (який був цікавий, можливо, моєму татові, але точно не теперішнім шестикласникам) - то набагато важливіше.
Як вчитель, вважаю, що певні твори мають бути виключені з програми, бо окрім трати часу не дають нічого - ні хорошого смаку, ні розуміння суті літератури. І це стосується не тільки абсолютно застарілої наукової фантастики. От ви знаєте, хто такий Луїс де Гонгора чи Джон Донн? Погугліть і відпишіть, чи зрозуміли, про що їхні вірші. А восьмикласники мають то знати.
Я усвідомлюю, що шкільний курс зарубіжної літератури перевантажений непотрібною теорією та нецікавими дітям авторами. Але, як і більшість моїх свідомих колег, є заручником навчальної програми. Єдина надія - це зміна програми відповідно до потреб НУШ.
