Нарешті довгоочікувані канікули. Хочеться відпочити, присвятити час сімʼї і зокрема собі. Але тут починаються вони, безкінечні навчання для вчителів. У педагогів канікули - це робочий час, саме тому їх намагаються завантажити тим, на що вони не мають часу під час навчальних днів. Адже вчителі — це люди, які присвятили своє життя навчанню інших. Тож вони повинні бути готові постійно вчитися й самі. Проте реальність часто виглядає зовсім інакше. Багато педагогів чинять опір навчанню, і причин цьому чимало.
Одна з найпоширеніших причин — перевантаженість. Сучасний вчитель балансує між підготовкою уроків, перевіркою зошитів, спілкуванням із батьками та іншими обов’язками. 24 години в добі замало інколи для цього. Додайте до цього постійні зміни в освітніх програмах та вимогах, і можна зрозуміти, чому ідея додаткового навчання викликає втому, а не натхнення. Бо для чого вивчати те, що завтра стане неактуальним?
Інша причина криється у відсутності мотивації. Навчання для вчителів часто асоціюється із формальними тренінгами чи семінарами, які мало пов’язані з реальними потребами учнів і класу. Якщо педагог не бачить практичної користі від нових знань, він навряд чи буде зацікавлений у їхньому здобутті. Є дійсно класні курси для педагогів, які зазвичай платні, але вони справді корисні. Проте вчителювання - це ще не та діяльність, де можна заробити на хороше навчання. Але коли семінар чи тренінг зводиться до обмусолювання давно відомих та зрозумілих речей, а потім фотографування для фейсбуку, то для чого на це витрачати свій час.
Стереотипи теж відіграють свою роль. Деякі вчителі вважають, що їхній досвід і напрацьовані роками методи достатньо ефективні. Вони не бачать необхідності змінювати підходи, вважаючи, що "раніше було краще”. Це своєрідний страх нового, який може заважати рухатися вперед. Це погана стратегія. Дуже погана. Раніше і трава була зеленіша і небо блакитніше, але ми є тут і зараз. І я не повірю, що знайдуться вчителі, які все знають і вміють. Зазвичай ті, хто не хоче нічого знати нового, не вміють увімкнюти компʼютер (я не перебільшую). Тому моя думка така: ви не можете знати все, та й не повинні, але базові знання про викладання в сучасній (а не в радянській) школі вам необхідні.
Не варто забувати і про емоційне вигорання. Коли робота забирає всі сили, бажання вдосконалюватися згасає. А якщо до цього додається недооцінка професії в суспільстві, учитель може втратити віру в значущість своїх зусиль, не кажучи вже про навчання новому. Щоб запобігти вигоранню, потрібно відпочивати та ефективно розподіляти свій час (про це я писала тут).
Утім, є й ті, хто хоче і готовий вчитися, але стикається з обмеженнями. Відсутність ресурсів, доступу до якісних курсів чи підтримки з боку керівництва стають перепоною для професійного розвитку. Цей момент уже не залежить від педагога. Тут важливо принаймні розбиратися, що потрібно, а що просто марна трата часу. Не влаштовуйте собі марафони з курсів, багато з них не варті вашої уваги (про інфоциганство в освіті я напишу наступний допис). Якщо ви не будете фільтрувати те, що на вас сиплеться звідусіль, то емоційне та професійне вигорання вам гарантоване (колись напишу і про це окремо).
Тому питання “чому вчителі не хочуть вчитися?” не можна розглядати однобічно. Це складний комплекс факторів, який вимагає уваги на всіх рівнях: від шкіл до державної політики. Лише створивши умови, де навчання приносить задоволення, мотивацію і практичну користь, ми зможемо змінити ситуацію. І тоді вчителі стануть прикладом для своїх учнів, показуючи, що навчання — це шлях до розвитку і вдосконалення.
А тепер намагайтеся відпочити і відійти трохи від навчання, навчання інших і себе зокрема, тоді ви зможете набагато ефективніше працювати протягом наступного семестру. Миру і добра всім.