Природа –джерело добра
Дитинство- найважливіший період життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжне, яскраве, самобутнє, неповторне життя. І від того яке було дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло до її розуму, її серця з навколишнього світу- від цього значною мірою залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк.
В.О. Сухомлинський
Діти –наше майбутнє, і ми, педагоги відповідальні за них. Від нас залежить, якими вони стануть, коли виростуть, і в цьому допоможе невичерпна спадщина В. Сухомлинського. Сучасне виховання як ніколи потребує її використання, бо у жодного педагога немає такого матеріалу з виховання у дітей милосердя, яке так потрібне нам сьогодні.
Наслідуючи прийоми і методи видатного педагога, ми беремо дітей за руку і ведемо їх спостерігати , думати, мислити, закохуватись в рідне довкілля.
Спостереження ми пов’язуємо з працею, коли в кожному куточку залишаєш частинку серця
«Діти не тільки спостерігають, думають. Вони шукають відповіді і знаходять відповіді серед природи на численні дитячі «чому». Такі заняття залишають у кожній дитині іскру любові до природи. Діти слухають її чарівний світ, засвоюють образні слова і вирази, збагачують свою мову..»- говорив великий педагог. В. Сухомлинський визначив тематику деяких занять так: «Промені сонця грають у краплинках роси» , «Як квіти зустрічають світ сонця», «Як ховаються від негоди метелики». Такі теми в роботі з дітьми використовуємо і ми.
Ми розповідаємо дітям про природу, про доцільність усього живого у природі, що в ній нічого зайвого, непотрібного немає. І некрасива жабка потрібна у природі, і отруйний мухомор. У природі все взаємопов’язане.
Перед початком екскурсій, походів діти засвоюють основні закони природи:
-Не зривай квітку – вона зів’яне.
-Не лови метелика- він загине.
-Красу слід сприймати серцем.
-Не рви без потреби грибів.
-Не ламай гілки дерев та кущів.
-Не випалюй торішню траву.
-Не залишай слідів свого перебування у природі.
Ми вчимо дітей не лише знати правила, а й використовувати їх. Як часто ми зустрічаємось із тим, що дитина знає правила поведінки у природі і водночас порушує їх. Річ у тому, що ці правила не стали їх внутрішнім, особистісним знанням, не ввійшли до системи її внутрішніх цінностей. Відповідно до змісту програми розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля» такі заняття є засобом і способом реалізації завдань усіх освітніх ліній життєдіяльності дитини дошкільного віку. Тому вихователі створюють куточки природи ( рослини, квіти), а також живі куточки, де діти мають змогу піклуватися про своїх улюблених мешканців. Це і папуги, і хом’ячки, і рибки, і морська свинка.
Ми намагаємося створити такі умови, за яких дитина змогла б торкнутися природи не лише рукою, а й розумом, серцем, і душею.
В.О. Сухомлинський завжди наголошував, що природа є джерелом добра, вона збагачує душу дитини. Зустрічі з природою у період пробудження життя буйного розквіту, зеніту життєвих процесів і у період завмирання стають для дітей естетичною потребою. Діти по-новому бачать гаму осіннього вбрання лісу, помічають відтінки в сяянні осіннього сонця. Вони вперше відчувають своєрідну красу оголеного лісу, помічають десятки найтонших проявів життя.
Діти слухають гру барв і музику природи. У тихі сонячні дні «бабиного літа» діти звертають увагу на дивну прозорість повітря, глибину неба, особливу чистоту води в річці. Тихо пливуть сріблясті нитки павутини, у вечірньому небі курличуть журавлі, які відлітають у теплі краї. Восени діти милуються стиглими плодами в саду і на городі, а в лісі вслухаються в голоси птахів, тихий шелест листя, що падає додолу. Взимку- дібровою, засипанок сріблястим снігом. Влітку- хвилястим морем пшениці. Спостерігають, як цвіте соняшник, червоніють помідори, жовтіють дині.
На все це дитина звертає увагу, коли дорослий своїм словом відкриє перед нею красу навколишнього світу.
Василь Олександрович спочатку вчить відчувати красу природи, потім красу мистецтва і нарешті підводить вихованців до розуміння вищої краси- краси людини, її праці, її вчинків і життя. Це нелегко. Ні в чому педагогу не доводиться бути таким терплячим, як у вихованні почуття краси.
В. Сухомлинський говорив , що іноді доводиться чекати роки, поки раптом , якогось дня, якоїсь миті серце дитини здригнеться і переповниться щастям. Видатний педагог зауважує , «Не чекайте швидких результатів…будьте терплячими, вірте в дитину. І вона полюбить прекрасне.
Від краси природи- до краси слова
Казка…Ось перший, самою дитиною заготовлений ключ до її почуттів. Навчання і виховання Василь Сухомлинський починав саме з казки. Діти внього слухали казки знову і знову, придумували казки- спочатку всі разом, потім поодинці. У дитячи роки світ природи вбивається у свідомість перед усім в яскравій хвилюючій казці, крила фантазії несуть дитячу допитливість у далекі світи. Коли дитина бачить, як з-під холодного торішнього листя пробивається ніжка квітки проліска- то це дивовижне явище природи- народження квітки- відбивається в її свідомості прекрасною казкою: сонечко розтопило на дереві сніжинку, гаряча краплинка впала на землю і розтопила крижаний панцир, зігріла землю і там, де вона впала, виросла квітка, побачила сонце, ясне небо і подивом глянувши довкола сказала: «Якиц прекрасний світ!».
Так буває у дитинстві. Діти створюють казки про Красу і Потворність. Про Добро і Зло, про далекі зоряні світи, про космічні польоти. А пізнання природи, її краси з роками стає не казкою, а мудрістю думки.
Василь Сухомлинський наголошував, що в освітній роботі вихователя чіткіше виступає дві взаємопов’язані думки: ми живемо в такий час, коли ресурси природи перестали бути невичерпними; у нашу епоху людина не просто споживає плоди природи і праці- вона створює необхідні умови для того, щоб зібрати цих плодів більше ніж дає сама природа.
Педагог вважав дуже важливим виховним завданням те, щоб його вихованці бачили і розуміли свою єдність з природою, переживали тривогу і турботу про збереження і примноження природних багатств.
Під час кожної зустрічі дітей з природою Василь Сухомлинський намагався показати їм світ таким , щоб вони замислилися над тією істиною, що природа- це наш дім. І якщо ми будемо безтурботними, марнотратцями, ми його зруйнуємо. Природа- частинка нас самих, а байдужість до природи- це байдужість до власної долі. На життєвих прикладах педагог учив дітей: напившись води , не забувай про джерело.
Неодноразово педагог наголошував на важливості того, щоб у роки дитинства у свідомості людини зародилося й все життя міцніло переконання: ми-люди-діти природи доти, доки не порушимо гармонію природи.
Вірні заповіді мудрого вчителя, педагоги-дошкільники широко використовують його досвід у своїй практиці. Екскурсії і походи, спостереження, аналіз явищ природи- все це дає необхідні знання дітям про навколишній світ. Бачення прекрасного природньо переростає в бажання жити за законами краси- творити прекрасне, насолоджуватися прекрасним, створеним власноруч.Дитина не просто працює у природі, не просто саджає квіти. Вона створює куточок краси, щоб усі могли милуватися ним. Вона працює над тим, щоб ця вічна краса не зникла, не руйнувалася, а залишилася прийдешнім поколінням
І коли у вчинках дітей об’єднуються праця, розум, бажання робити добро і красу, то діти починають оцінювати і працю , і зусилля розуму, і добро як щось виняткове, красиве.
Використовуючи спадщину В.О. Сухомлинського, ми педагоги підводимо дітей до найважливішого: до розуміння краси людини, людського охуватися в рідне довкілля.