Як довго літа я чекала!
Коли ж той червень? Дні лічила.
Фіалкам в очі заглядала,
кульбабам дмухала в вітрила.
Та неба сіре простирадло
не просихало місяць цілий.
Суниця мокла безпорадно,
жасмин згубив наряд свій білий.
Всміхались мальви із-за тину.
Пив аромати лілій липень.
Його, шановного, гостинно
на чай запрошували липи.
А календар пильнує літо.
Милують зір жоржини, айстри.
Їм сукні пишні, розмаїті
пошив уміло серпень-майстер.
Яскраві, наче з оксамиту,
розкішні вогники духмяні –
то чорнобривці, рідні квіти,
в ранковім світяться тумані.
У першій позолоті клени,
калина у коралах стигла.
Пройшло вже літечко повз мене,
я ж ледь помітити це встигла.
Наталя Соловйова