Біжу на побачення... Наче школярка.
Новéнькі підбори і сукня-гофре.
І блимають очі, як з чаю заварка.
Червона помада -- з малини пюре.
А Вітер-нахаба куйовдить волосся,
і шарпає сукню, і крàде парфум.
Я так поспішаю, а Вітер голосить,
і з мене сміється, здіймає на глум:
- Стара до побачень.Своє відгуляла.
Вернись-но додому, вари там борщі!
І нащо, скажи- но, коралі нап'яла?
От зараз як дмухну - прилізуть дощі!
Та я не звертаю на Вітра уваги,
хіба ж йому знати, що осінь -- то рай.
Біжу крізь калюжі і рòків ватагу,
і стигне на кухні заварений чай.
На мене чекає найкращий у світі,
до болю знайомий, з замріяних мрій.
Між трав полинòвих, гірких сухоцвітів
чекає мій Вересень. Мій, тільки мій...
06.09.2022
Людмила Галінська
