Рудзицький А. Я хочу робити й більше нічого я не хочу. Василь Седляр [Текст]: Образотворче видання. Київ : Саміт-Книга, 2020. 240 с.
Як відомо, панівною течією та єдиним офіційно дозволеним «творчим методом» в українському образотворчому мистецтві радянського періоду був соціалістичний реалізм. Від митців вимагали «активної участі в соціалістичному будівництві» та «реалістичного» відображення дійсності. На практиці це означало зображення типових характерів (робітників, селян, трудової інтелігенції), зорієнтованих на високу мету — будівництво світлого майбутнього у Країні Рад. Художники, творчість яких не відповідала зазначеним вимогам, зазнавали непримиренної критики, а за часів Сталіна — ще й репресій; їхній доробок підлягав суворій забороні, а подекуди — навіть знищенню. Так вчинили, зокрема, з творами Михайла Бойчука, чий стиль поєднував традиції візантійського мистецтва та давнього українського іконопису з рисами авангардизму. Цими творами були розписи Луцьких казарм у Києві (1919), Селянського санаторію на Хаджибейському лимані в Одесі (1927–1928) та Червонозаводського театру в Харкові (1933–1935). Самого ж митця (разом із трьома учнями) спершу було звинувачено в культивуванні «групівщини» та прагненні «відірвати художників України від художників великого братерського російського народу», згодом — у належності до контрреволюційної організації. Усіх чотирьох було заарештовано й у липні 1937 року розстріляно.
Одним із учнів Михайла Бойчука та його найвидатнішим послідовником був Василь Седляр, якому й присвячується ця книга. Її автор — мистецтвознавець та громадський діяч Артур Рудзицький — докладно описує основні віхи життєвого шляху Василя Теофановича: навчання в Київській художній школі та в Українській державній академії мистецтв, викладання в Межигірському художньо-керамічному технікумі, участь в Асоціації революційного мистецтва України, головною позицією якої була боротьба за належний рівень українського художнього мистецтва, та ін.
Формування В. Седляра як митця відбувалося в майстерні монументального малярства (котра входила до складу Академії мистецтв) під керівництвом М. Бойчука. Разом з учителем та іншими студентами майстерні він створював оригінальні настінні розписи (зокрема, вищезгаданих Луцьких військових казарм), однак найважливішою сторінкою в творчості Седляра стало ілюстрування Шевченкового «Кобзаря». Тут Василь Седляр уже виявив себе як непересічний майстер графіки — 54 ілюстрації до першого видання «Кобзаря» (1931 року) і 62 — до другого, яке побачило світ у 1933-му.
Комуністична репресивна машина жорстоко розправилася з талановитим художником: більшість його творів було знищено, самого Василя Седляра страчено, місце його поховання залишилося невідомим. Збереглися лише деякі репродукції, зокрема, чорно-білі ілюстрації до «Кобзаря». Їх можна роздивитися в книзі. Прикметно, що обкладинку прикрашає портрет Василя Седляра, який намалював його вчитель і однодумець Михайло Бойчук.
Ольга Максименко,
бібліотека імені Павла Усенка для дітей ЦБС Дніпровського району м. Києва
Світлину (портрет Василя Седляра) взято з сайту газети «День».
Посилання: https://day.kyiv.ua/article/kultura/druhe-povernennya-avanhardysta
