А за мною ходить Осінь жовтокоса...
Вишиває айстрами рукави сукенки.
Вся така розхристана, молода і боса,
Очі -- зеленаві, наче семеренки.
Ходить непомітно. Шелестить листками.
Кутає багрянцем яблучні сади.
Пахне сизим димом, маком, полинами.
Ну, ходи до мене.. Ну? Ходи сюди...
Гостею жадàною будеш в серці зморенім,
Принесеш розраду до спекотних днів.
І на волю випустиш всі вітри нескорені,
Що приглушать радісний полудневий спів.
Почаклуєш з вереснем кольорами жовтими
Заколишеш трави вальсом до весни.
Чого ходиш, Осене, все стежкàми мокрими?
Не ховайся, кралечко. Ну? Ходи сюди...
15.08.2022
Людмила Галінська
