А вересень не поспішає
узяти свої акварелі
й неквапно пройтись тихим гаєм,
де більше не чуються трелі.
Де стигла ожина привабна
аж проситься просто до жменьки
і де під старими дубами
ховаються хитрі опеньки.
В ласкавім, прозорім повітрі
гойдаються ниті сріблясті:
дарує нам бабине літо
тепло та краплиночки щастя.
А промені сиплються рясно
на листя ще й досі зелене.
В цю пору казково-прекрасну
знов Муза чекає на мене.
Наталя Соловйова