Чорнобильський вітер по душах мете,
Чорнобильський пил на роки опадає...
37-ий рік опадає, тривожить душу і не дає пам'яті згорнути свої крила. У кожного в житті є хоча б одна чорна трагічна стрічка, яка ділить долю на "до" і "після". І коли щось починаєш пригадувати, завжди зринає: це було "до" чи "після"? Чорнобильська трагедія - це моя перша трагічна стрічка. День, коли в повному сенсі фрази "в чому була", на руках із 9-місячною донькою залишила домівку. Казали - на три дні, а як виявилось - до кінця життя. Вирушали в нікуди. Господь спланував для мене Львів. 37 років... а цей день як вічність. Гортаючи старі фото, натрапила на дуже цінні і дорогі вдвічі. Це фото ще "живого" молодого (15 років) міста Прип'яті, яке довелось залишити назавжди... І зроблені ці фото моїм татусем у 1986 році... Цією пам'яттю про тата захотілось поділитись. Люблю і пам'ятатиму!
