Обговорення колективної монографії
Коментарі стосовно методик
Індекс державної суб’єктності України. Йдеться про уявлення українських громадян стосовно того, чи є наша держава справді самостійною, чи вона є радше залежною (і в яких саме сферах). Уперше ця методика була застосована для формату саме масових опитувань у моніторинговому дослідженні «Українське суспільство» (блок «Політична ситуація», дані наведено на с. 461).
С. Пирожков та Н. Хамітов підкреслювали відмінність понять «незалежність країни» та «суб’єктність країни». Незалежність є необхідною, але не достатньою умовою суб’єктності.
Методика для визначення типів політичної культури. Індекси орієнтованості респондента на демократію/тоталітаризм та політичну активність/пасивність. Методика розроблювалася впродовж 2003–2005 років Н. Паніною, Є. Головахою та А. Горбачиком. Початковий варіант містив 100 суджень. 50 суджень (25 + 25) стосувалися міри сприйняття респондентом демократії як суспільної цінності або ж тяжіння до її протилежності — тоталітаризму. Стільки ж суджень віддзеркалювали орієнтованість респондента на активну участь у політичному житті або ж, відповідно, політичну пасивність. За допомогою аналізу стійкості змінних тесту, змістової наповненості суджень, факторного аналізу та аналізу внутрішньої узгодженості шкали початковий варіант опитувальника було скорочено до восьми пунктів (ознаки відбиралися після трьох таких процедур). На результатах масового опитування цю методику було апробовано в 2005 році, у межах проєкту «Європейське соціальне дослідження» (щоправда, у звіті цієї інформації немає).
Після остаточної перевірки методики було вилучено два судження про ставлення респондента до демократії чи тоталітаризму й стільки ж — про його орієнтованість на політичну активність (чи пасивність). Два блоки із шести суджень кожен було використано в моніторинговому опитуванні «Українське суспільство» 2006 та 2016 років (дані наведено у виданні 2016 року, блок «Соціальні зміни», сс. 533–536).
Шкала культурного інтелекту (автори — К. Ерлі та С. Енґ). Творці концепту «культурний інтелект» визначають його як здатність індивіда або групи ефективно функціювати в контексті, що вирізняється культурним розмаїттям. Класична версія методики для визначення рівня культурного інтелекту складається з 20 суджень, які охоплюють чотири виміри культурного інтелекту: метакогнітивний (чотири судження), когнітивний (шість суджень), мотиваційний та поведінковий (по п’ять суджень). Скорочена версія (яку доцільно застосовувати в масових опитуваннях) містить дев’ять суджень.
Українські дослідники виконували переклад цієї методики, її адаптацію до вітчизняної аудиторії, здійснювали пілотажне дослідження (за участю студентів Київського національного університету імені Тараса Шевченка), а також використовували адаптовану та апробовану версію шкали в загальнонаціональному опитуванні «Українське суспільство» 2013 року. Повну інформацію про дані, одержані в масовому опитуванні, в збірнику «Українське суспільство 1992–2013. Стан та динаміка змін. Соціологічний моніторинг» знайти не вдалося, але є згадування про застосування цієї шкали на с. 238 (у матеріалі, присвяченому адаптації респондентів, що переїхали зі свого населеного пункту до одного з великих міст України).
На мою думку, варто зауважити, що шкала культурного інтелекту вимірює не сам культурний інтелект людини, а радше фіксує її оцінку власної культурної обізнаності та вміння поводитися в культурно різнорідному середовищі. Ілюстрацією цього є, наприклад, твердження «Під час спілкування з людьми з іншого культурного середовища я свідомо використовую знання особливостей їхньої культури», «Я впевнений, що зможу впоратися зі стресами, пристосовуючись до нової для мене культури», «Мені відомі особливості правових та економічних систем інших культур/правила невербального спілкування в інших культурах» тощо. Респондентові не змальовують ту чи ту міжкультурну ситуацію (наприклад, ділову зустріч з представником іншої культури) і не питають, що означає той чи інший жест (чи якийсь релігійний обряд) у певних народів. Але самооцінка теж дуже важлива.
Методики для дослідження адаптації, інклюзії та зміни ідентичностей в умовах масових міграцій. Методики для вимірювання рівня адаптації та зміни ідентичності у внутрішньо переміщених осіб повністю відповідають вимогам факторної та конструктної валідності. Такий самий висновок може бути зроблений щодо методики для визначення рівня пасивної інклюзії. Методика для визначення рівня активної інклюзії не виявила ознак конструктної валідності, що потребує її переробки, а саме фокусування не на декларованій респондентом готовності до активної інклюзії, а на її реальних виявах (конкретних діях у тій чи тій сфері).
Опитування із застосуванням цих методик проводилося в червні 2019 року в онлайновому режимі. Більшість анкет була надіслана або через соціальну мережу Facebook, або через сайт Всеукраїнської асоціації переселенців.
Індекс суб’єктивної надійності респондентів. Містить такі компоненти: а) зрозумілість інструменту опитування або його частини; б) достатність знань для відповіді на поставлене запитання чи блок питань; в) інтерес до теми опитування; г) упевненість у виборі найліпшого варіанта відповіді на поставлені запитання; д) сталість власної думки; е) незалежність думки від впливу оточення; є) можливість щиро відповідати на поставлені запитання.
Апробація методики здійснювалася впродовж 2006–2007 років у межах виконуваних Інститутом соціології НАН України та Центром соціальних і маркетингових досліджень “SOCIS” опитувань громадської думки населення України — «Омнібус–2006» та «Омнібус–2007».
Методика Богардуса. Пройшла випробування часом (оригінальну версію було створено майже 100 років тому). Адаптований варіант застосовується в моніторинговому опитуванні Інституту соціології з 1992 року.
