Володимир Вернадський (28 лютого (12 березня) 1863, Петербург, Російська Імперія — †6 січня 1945, СРСР) — український філософ, природознавець, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, космізму. Лауреат Сталінської премії (1943).
Академік Петербурзької АН (з 1912), професор Московського університету. Один із засновників Української Академії наук; став дійсним членом Української АН та її першим президентом (з 1919).
Вернадський засновник першої наукової бібліотеки в Україні (нині названої його ім'ям).
Він збагатив науку глибокими ідеями, які лягли в основу нових провідних напрямків сучасної мінералогії, геології, гідрогеології, визначив роль організмів у геохімічних процесах. Для його діяльності характерні широта інтересів, постановка кардинальних наукових проблем, наукове передбачення.
Організатор та директор Радієвого інституту (1922–1939), Біохімічної лабораторії (з 1929; зараз Інститут геохімії та аналітичної хімії ім. Вернадського, Росія).
Дійсний член НТШ та низки інших академій (Паризької, Чеської).
Наукові праці в галузі мінералогії, кристалографії, історії і філософії природознавства, а також геохімії, біогеохімії і радіогеології, засновником яких він є. Розробив вчення про біосферу, зокрема ноосферу. Досліджував геохімічні закономірності будови і складу Землі, хімічний склад земної кори і гідросфери, міграцію хімічних елементів у земній корі, розподіл та роль радіоелементів у її еволюції. Розробив теорію про провідну роль живих істот у геохімічних процесах та еволюційну теорію походження мінералів.
Володимир Вернадський народився в Санкт-Петербурзі в сім'ї економіста Івана Васильовича Вернадського.
Володимир та його сестри Ольга та Катерина, 1868 рік
Діти В.І. Вернадського, Георгій та Ніна
Через чотири роки після народження Володимира батьки переїхали в Харків. Сім’я відвідувала родичів на Полтавщині.
Дитячі роки майбутнього вченого пройшли в Україні — в Полтаві і в Харкові (1868–1875 рр.). Ще хлопчиною він бував у Києві.
У 1873 році Володимир Вернадський вступив до першого класу Харківської гімназії, де провчився три роки.
В дитинстві величезний вплив на його розвиток мав батько, який дуже ретельно і послідовно займався вихованням і освітою свого сина. Саме він прищепив Володимиру інтерес і любов до українського народу, його історії та культури. Майбутній учений згадував, що перед переїздом з Харкова до Петербурга, вони з батьком були за кордоном, і в Мілані у газеті Петра Лаврова «Вперед» прочитали про циркуляр, що забороняв у Росії друкувати українською мовою.
Рід Вернадських має глибокі українські корені. Він походив з давнього освіченого українського роду. Один із його предків по батьківській лінії воював у війську Хмельницького. Прадід навчався в Переяславському колегіумі та Києво-Могилянській академії. Дід служив штабс-лікарем в армії. А батько після закінчення Київського університету Святого Володимира працював викладачем у Петербурзі, Харкові й Москві. Дворянство вислужив дід Василь, який відтоді став писатися Вернадським.
Батько Володимира, Іван Васильович, народився у Києві, очолював кафедру в Київському університеті, з переїздом до Москви очолював кафедру в Московському університеті. Через чотири роки після народження Володимира батьки переїхали в Харків. Провів одне літо Володимир і в садибі українського письменника Квітки-Основ'яненка.
Мати Вернадського теж походила зі старовинного роду Константиновичів, її предки належали до козацько-старшинської верхівки. Материн дядько, Микола Гулак був співзасновником Кирило-Мефодіївського братства. Згодом у всіх автобіографіях Володимир Вернадський підкреслював своє козацьке походження.
Під впливом батька Володимир віддав перевагу все ж природознавству (що й стало приводом для вступу на фізико-математичний факультет).
В 1886 році Володимир Вернадський одружується з Наталією Єгорівною Старицькою, з якою познайомився ще у 1885 році.
1887 року у Вернадських народився син Георгій (який пізніше став професором російської історії Єльського університету в США).
У ті ж роки Володимир Вернадський їде на два роки у закордонне відрядження (Італія, Німеччина, Франція, Англія, Швейцарія). Він працює в хімічних і кристалографічних лабораторіях, здійснює геологічні експедиції, знайомиться з новітньою науковою і філософською літературою, бере участь в Лондонському геологічному конгресі, стає членом-кореспондентом Британської асоціації наук.
Після захисту докторської дисертації у 1897 році Вернадський стає професором Московського університету.
1898 року у Вернадських народжується донька Ніна (вона стане лікарем-психіатром).
Родина В. І. Вернадського
Наукові праці присвячено дослідженням хімічного складу земної кори, атмосфери, гідросфери, міграції хімічних елементів у земній корі, ролі і значення радіоактивних елементів в її еволюції. Творець науки біогеохімії, засновник вітчизняної школи геохіміків, основоположник учення про біосферу та ноосферу, історик науки, філософ, натураліст.
У званні кандидата наук він закінчує університет і залишається в ньому для підготовки професорського звання.
Займаючись практикою природознавства, Вернадський відвідував Україну, брав участь в одному з петербурзьких гуртків, де вирували дискусії, суперечки. «Упрямый украинец, себе на уме», — так висловилася якось про Вернадського одна з учасниць гуртка.
На час першої російської революції Вернадський — вже відомий професор, а також борець за вільнодумство, демократію. Не до душі була, зрозуміло, громадська активність Вернадського урядовим органам, які збирали агентурні повідомлення про вчених. Член ЦК партії кадетів, член Тимчасового уряду Росії в ранзі товариша міністра.
На знак протесту проти урядової політики Вернадський залишає Московський університет і переїжджає до Петербурга, продовжуючи політичну і наукову діяльність. Перебіг революційних подій спонукає його до праці в Тимчасовому уряді. Після жовтневого перевороту Вернадський не здає позицій, підписує звернення, в якому були і такі слова: «…зусиллями народу буде покладено кінець пануванню насильників». За наказом Леніна і Сталіна почалося переслідування тих, хто підписав звернення. Вернадський переїжджає в Полтаву.
1918-го будинок Вернадського, побудований в Полтаві, розгромили більшовики.
"…Дуже сумно і тривожно за майбутнє. Більшовицький рух, поза сумнівом, має коріння в населенні, у простолюдді, в натовпі. Він не вірить інтелігенції", - писав Вернадський у своєму щоденнику 1917-го.
У квітні 1918 року приходить до влади гетьман Скоропадський, проголошується Українська держава. Вернадського запрошують до Києва. Тут він очолив Комісію з організації Академії наук і Української національної бібліотеки, а також комісію з питань вищої школи. З Москви до Києва переїжджає понад 20 відомих вчених. Навіть незважаючи на те, що в Україну прийшли німці, вчений зміг організувати кілька геологічних екскурсій, а також виступити з доповіддю на тему "Жива речовина".
Вернадський був першим президентом Української академії наук (1918-1921).
В. І. Вернадський розробив життєздатну, модель Академії. Згідно з його задумом, Академія має задовольняти такі важливі вимоги:
національні (допомагати зростанню української національної самосвідомості та української культури),
державні (сприяти підвищенню продуктивних сил країни і людини)
місцеві (бути якнайтісніше пов’язаною зі звичайними питаннями практичного життя).
В організацію академічного життя В. І. Вернадським також покладено три головні принципи: державний статус, самоврядність Академії у наукових справах, гармонійне поєднання природничих, технічних і соціогуманітарних наук.
13 вересня 1918 року на засіданні комісії за доповіддю Вернадського було ухвалено заснувати щорічні асигнування на наукові роботи, експедиції та ін. Комісія подбала про Ботанічний сад Києва, про створення Геодезичного інституту, розробила Статут академії. У жовтні Вернадського обирають першим президентом УАН. Фізико-математичне відділення академії прийняло тематику Вернадського — почалося створення біогеохімічної лабораторії.
Першим відкриттям було повідомлення про наявність в організмі мишей нікелю. Геохімічне дослідження рослин стало основою гіпотези, що в землі є вже відомі тоді 87 хімічних елементів.
З приходом більшовиків становище УАН погіршилося. Вернадський захворів на висипний тиф і всю зиму 1919–1920 року лікувався.
Подальший життєвий шлях Вернадського складається так:
- 1920 рік — обирається ректором Таврійського університету,
- 1921 — повернення в Петроград, призначений директором Радієвого інституту,
- 1922–1926 — відрядження до Франції на запрошення Сорбонни для читання лекцій з геохімії.
- З поверненням у Ленінград видає монографії «Біо-сфера», «Нариси з геохімії», організовує відділ живої речовини в АН СРСР, організовує Комісію з вивчення важкої води і головує в ній.
- У 1935 р. переїжджає в Москву, бере участь в організації ряду наукових комісій, працює над проблемою «життя в космосі». У роки війни був евакуйований у Борове Кокчетавської області.
Більшовики заарештували вченого за підозрою у шпигунстві. Він потрапив у в'язницю. Перебував у камері попереднього ув'язнення Петроградської надзвичайної комісії. Його врятував колишній студент Микола Семашко. Він тоді займав посаду наркома здоров'я. Заступництво Семашка врятувало життя Володимиру Вернадському.
Вернадський був одним з тих вчених, із яким рахувався Сталін. Цікаво було почитати його щоденники за 1930-і роки. Він там пише такі речі, за які інших людей знищували. А Вернадський дозволяв собі дуже багато. І, судячи з щоденника, він міг собі дозволити у 1937–1938 роках, коли був Великий терор, не підписати якусь петицію чи статтю в газету проти «ворогів народу». Це була геніальна людина, і Сталін це розумів.
Вернадський був незалежним, людина старої школи, яка не звикла корити голову перед владою. І він казав, що держава повинна схилятися до розуму, а не навпаки. Так він ставився до царату, але коли царат впав, то Вернадський сказав, що, мабуть, даремно ми завалили ту державу. Вона все ж таки давала певну користь навіть таким, як Вернадський. Він отримав від тієї влади дуже багато користі, грошей, почестей і можливість працювати в науці.
Cин вченого був в еміграції, а він з ним листувався – і йому теж за це нічого не було. Хоча багатьох, хто мав родичів за кордоном, за це переслідували
25 грудня 1944-го Володимир Вернадський попросив дружину принести каву. І поки та була на кухні, у вченого стався крововилив у мозок. Подібна біда спіткала і його батька, тому син дуже боявся померти такою ж смертю. Після того, що сталося, вчений прожив ще 30 днів, так і не опритомнівши. Помер Володимир Вернадський 6 січня 1945 року.
