Загадки про весну

Враз небо стало водянистим,

І сонце вийшло променисте,

А потім зверху хтось врочисто

Намисто вивісив барвисте.

Щось холодне і сердите

Сіється, немов крізь сито,

На сади, луги й поля.

Стала мокрою земля.

Як, скажіть, ті сльози звуться,

Що з очей небесних ллються?

Понад річкою місток

Виріс із семи стрічок.

Та по ньому не піду,

Бо ще в воду упаду.

П’ятим в році він приходить,

Із лепехою заходить.

У весни – останній він,

Далі – літа чути дзвін

Промінчик радо посміхнувся,

У лісі пролісок проснувся.

Все прокидається від сну,

Стрічає дівчину-Весну.

Зацвітають навесні

Білі квіти лісові.

Їх не варто, друже, рвати.

Слід ці квітки охороняти.

Я найперша зацвітаю

Синім цвітом серед гаю.

Відгадайте, що за квітка,

Бо мене не стане влітку.

Клюк! Клюк! Співа струмок,

Біжить з-під шапки снігу.

Ріка ламає кригу.

То йде ясна до нас …

Зійшли сніги, шумить вода,

Земля вже квіти викида.

Буяє травка молода,

Все мертве оживає.

Коли, діти, це буває?

Струмочки біжать швидше,
Світить сонечко тепліше.
Горобець погоді радий,
Заглянув до нас місяць ...

Коли це буває і як вона зветься:
Хмаринка плаче, а поле сміється?

Їх в Голландії знайдете,
Там завжди вони в пошані.
Немов яскраві стакани
Око всім радують ...

Навесні зеленіла,
Влітку загоріла.
Осінь в сад дійшла,
Червоний факел засвітила.

У розпал весняної пори,
Капає сік з білосніжної кори ...

Не треба вам ні дров, ні сірників –

Це полум’я горить саме щодня.

Та скільки ж йти до нього кілометрів?

Таких довжин вам і не снилося!

Для зачіски жіночої – він не помічник,

Біля млина в старі часи робив цей чоловік.

От диво, на стеблі жовток розцвів,

Він на віночку б дуже гарно сів.

Та час минув, він взяв – і посивів,

З поривом вітру в висоту злетів.