Веб-квест "Гармидер у школі"

Ти зібрав усі частинки? _{^{(відповідь писати не треба)}}

Вночі містер Дейвід ходив уві сні, впав зі сходів і зламав собі руку і два ребра.

Тридцять двоє паперових птахів махали крилами над партами. Класна кімната почала наповнюватися дедалі гучнішими голосами птахів. Міс Гармидер з ентузіазмом приєдналася до них, вилізла на вчительський стіл і запустила свого птаха вниз.
— Я чайка, — вигукнула вона. — Киги! Киги-и-и!

— Міс Кульмидер! — заволав ... . — Вислухайте мене уважно, будь ласка. То ви мені говорите, що справді наказали дітям зробити паперові літачки, вилізти на шведську стінку і запускати їх у холі?

На момент закінчення ранкових уроків було знайдено чотири різні розв'язання басейнової проблеми. Група номер один вирішила побудувати човен, скориставшись для цього старою залізною ванною. Вони хотіли підняти вітрило, але воно не бажало діяти як слід, тому діти зробили весла зі шматків дерева.

Група номер два притягла зі спортзалу пару гімнастичних коней. Вони планували перекинути над басейном канат і проповзти по ньому.

Третя також використала гімнастичне спорядження. Вони сподівалися побудувати міст із довгих дощок. Остання група весь ранок мала купу роботи: вони робили водоступи з великих шматків пінопласту, знайденого десь неподалік. Суть полягала в тому, щоби надягти їх на ноги і пройти по воді, як по сухому.

Місіс _{^{(напиши)}} була огрядною добродійкою з червоним лицем, гучним голосом і крикливим макіяжем. Вона остовпіло вирячилася на купу мотлоху коло басейну. Від несподіванки її очі широко розкрилися.

Двадцять сім маленьких личок повернулися і подивилися на трьох піратів, які стояли за дверима. Лінда вгризлася в нігті з іще більшою силою. Раян кашлянув і почервонів. Клайд зібрав усю свою мужність.

— Розумієте, місіс Пател, ми — пірати, — прошепотів він, дивлячись у підлогу.

— Що-що? — перепитала місіс Пател, з усіх сил стримуючись, щоб не розсміятися.

Клайд стиснув кулаки.

— Ми — пірати! — різко вигукнув він, напустивши на себе надзвичайно похмурий і войовничий вигляд. — І ми прийшли, щоби викрасти ваші скарби!

— Угу! — Раян войовничо махнув своєю піратською шаблею.

Лінда остаточно догризла всі свої нігті.

Трейсі через силу ковтнула слину і постукала. Вона почула кроки за дверима. Скрипнула клямка. Двері відчинилися, і серце Трейсі зупинилося в грудях.

— Ну? А тепер що?

— Місіс _{^{(напиши)}}, містер Притул просив передати, що вам телефонують у важливій справі.

— Справді? А чому він послав тебе? Чому він не прийшов сам?

— Я… я не знаю, — затнувшись, вимовила Трейсі. — Я була в секретарки, коли задзвонив телефон, а тоді він вийшов, побачив мене і послав до вас.

Трейсі сама була вражена власним нахабством. Завуч грізно подивилася на своїх учнів.

— Ніхто ні слова, поки я не повернуся, — наказала вона. — Робіть математику.

Як тільки завуч зникла за рогом, шукачі скарбів вискочили з гардеробу і ввірвалися в кабінет.

Уже в дверях до них раптом дійшло, що вони не врахували одну маленьку проблему: вони позбулися місіс Вухокрут, але не позбулися її ... .

Містер Притул спостерігав за її відходом із привітною усмішкою. Він чомусь не сумнівався, що коли місіс Вухокрут повернеться до школи — якщо вона взагалі повернеться — з нею більше не буде ніякого клопоту. А якби раптом і був — що ж, він завжди може зателефонувати до міс Гармидер, щоби та приїхала і все владнала.