Помилки виховання

Ти супер молодець!!!!!

Діти наполегливі, тому іноді простіше сказати «так», ніж продовжувати пояснювати свою відмову. «Так, звичайно, купимо (сходимо, зробимо). Колись … » – кажуть батьки в надії, що через декілька днів дитина забуде про своє прохання. Іноді так буває. Наприклад, якщо мова йде про іграшки — адже бажань у дітей занадто багато, щоб вони були постійними. Але бувають прохання інші, що стосуються взаємин — і ось їх діти пам’ятають дуже добре. І дуже засмучуються, якщо дорослі їх не виконують.

Багато батьків підвищення голосу (і навіть з грубими виразами) за помилку не вважають. «А як інакше? Діти іноді по-іншому не розуміють. Можна десять разів сказати спокійно — і ніякого результату. Тільки криком можна переконати». Але проблема в тому, що людина здатна до всього адаптуватися — в тому числі й до крику. Якщо різкість і підвищення голосу ви використовуєте часто, то з часом вам доведеться кричати все голосніше і голосніше. А трохи пізніше доведеться звикати до того, що дитина і з вами буде розмовляти точно так само. З тими ж інтонаціями, тими ж словами. Тому, що для неї це — норма спілкування.

Що б не зробила маленька дитина, вона не може бути в цьому винна. Діти не можуть будувати свою поведінку самі, не можуть відповідати за наслідки й саме тому потребують здорового дорослого контролю. П’ятирічна дівчинка може дуже любити однорічного брата і навіть просити у мами за ним по доглядати. Але це не гарантує того, що вона буде дійсно уважна і турботлива весь час. Чи можна її звинувачувати в недогляді? Звичайно, ні — це провина дорослих. Але річ у тому, що сама дівчинка цього ще не розуміє. Якщо їй скажуть, що брат впав і подряпався через неї, вона повірить, й буде відчувати почуття провини та сорому.

Звичайно, хвалити результати діяльності постійно, без урахування реальних успіхів, не варто. Дитина повинна прагнути до досягнень. Але тут важливо не переборщити. «Ти зовсім не можеш запам’ятати. Ти гірше за всіх виступив на святі. Ти половину слів переплутав». Після таких оцінок дитині зазвичай взагалі нічого не хочеться. Який сенс чимось займатися, якщо все одно не вийде? Згодом у дитини формується так звана придбана безпорадність — коли прагнення, активність втрачаються практично повністю. Головним мотивом діяльності буде уникнення невдач («Аби не посварили»), а не прагнення до успіху. Другий варіант розвитку подій — не краще. Трохи підросла (в 7-8 років) дитина прагне довести, що вона здатна за будь-яку ціну. Результат такої перекомпенсації — нервове напруження, стомлення, втома.

Більшість із нас хоче, щоб діти гарно поводилися на людях та говорили правильні речі. Бо підсвідомо ми віримо, що їхня поведінка відображає нашу власну особистість та те, наскільки хорошими чи поганими батьками ми є.
Але ж це не так! Дії вашої дитини – це спосіб перевірити, як ще вона може отримати те, що хоче. Коли ви спробуєте розібратися, що ж стоїть за поганою поведінкою, у її витоках ви завжди знайдете якусь потребу.
Не реагуйте надмірно, оскільки це може послабити ваш зв’язок з дитиною.

Багато батьків щиро вважають, що їх діти вже точно ні в чому не винні. Можна почути виправдання: «вона ж маленька», «вона не навмисне», «її змусили в цьому брати участь»…
Не правильно вірити в невинність своєї дитини завжди і в усьому. Знімати з доньки або сина відповідальність за їх вчинки – значить, виховувати в них інфантильність і моральне боягузтво.

Знаходьте в собі сили визнати, що ваша дитина помиляється і здатна завдати біль іншим.

• Для початку задумайтеся, а чи варта ситуація покарання?

• Будь-яке покарання повинне бути адекватним провині.

• Не карайте малюка емоційним відкиданням, для нього це занадто важке випробування, особливо якщо він не розуміє причини.

• Обов'язково поясніть за що ви саме ви покарали дитину.

• Уникнути покарання можна, якщо ви вводите в життя дитини розумні обмеження, які допомагають їй правильно поводитися.

Ти супер!!!