Подорож Україною.

Молодці! Ви успішно пройшли квест. Вивчайте свою країну. Подорожуйте. Насолоджуйтеся красою рідниго краю.

Запрошую до П"ятницької церкви у м. Чернігові.

П’ятницька церква в Чернігові — унікальний витвір майстрів останнього періоду давньоруської архітектури. Її було споруджено в кінці ХІІ — на початку ХІІІ ст. на чернігівському посаді біля торгу і названо на честь святої Параскеви-П’ятниці — покровительки торгівлі, сільського господарства, сім’ї.

Храм зазнав чимало руйнувань і перебудов. Вперше — у 1239 році під час нашестя монголо-татар. Перебудована в 1670 р. У 1690-х рр. на західному і східному фасадах надбудовано барокові фронтони, а над банею-багатоярусний верх. Кардинальні зміни відбулися в сер. ХVІІІ ст. (після пожежі 1750 р.) та в ХІХ ст., коли до храму прибудували бокові приділи, а в 1818-20 рр. за проектом архітектора А.Карташевського до західного фасаду було прибудовано ротонду-дзвіницю. Церква стала семибанною. Зруйнована в період Другої світової війни.

Протягом 1943-45 рр. було проведено консерваційні роботи, а в 1962 р. завершено реставрацію в гаданому первісному вигляді

ам’ятка розташована в сквері поблизу центральної площі міста, відіграючи роль архітектурного акценту в забудові центру Чернігова.

Відгадайте загадку:

Знак держави головний –

всяк його повинен знати.

Воля, слава, сила в нім. –

Тож спробуй відгадати.

Відповідьнапишіть з малої букви без крапки.

Відгадайте загадку:

Синьо-жовте полотнище

гордо майорить.

Це – ознака сили й слави

Української держави.

Відповідь напишіть з малої букви без крапки.

Луцький замок, або Замок Любарта — верхній замок Луцька. Один з найбільших, найдавніших і найкраще збережених в Україні замків. Головний об"єкт історико - культурного заповідника "Старий луцьк", культурний осередок та найстаріша споруда Луцька.

Луцький замок не з'явився на порожньому місці. Його передвісником заведено вважати невелике поселення, що виникло ще в далекому Х столітті на пагорбі, отороченому звивами річки Стир. Літописний Лучеськ з його фортецею вважають дітищем Володимира Великого. Він не був таким могутнім і обороноздатним, як у часи литовських князів, однак, попри це, 1069 року зумів витримати облогу польського війська під час походу на Київ короля Болеслава II Хороброго.

Будівництво Верхнього замку розпочалося у 1350-ті роки й в основному, було завершено у 1430 р., хоча деякі елементи (наприклад, висота веж) ще змінювалися протягом наступних століть. Окольний замок почали реконструювати у цеглі з 1520 року. Від часу побудови замки були резиденцією Великого князя, а після Люблянської унії— резиденцією королівської влади, де були зосереджені політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Волинського воєводства.

У 18 столітті замок почав утрачати свої функції, що було пов'язано із трансформаціями суспільства Речі Посполитої. Окольний замок припинив своє існування, а в 19с толітті, коли Волинь була анексована Російською імперією, і Верхній замок перестав використовуватись за призначенням. Залишилися руїни, які тільки на зламі XIX—XX століть почали оберігати законом.

Упродовж 20 століття Верхній замок і залишки Окольника були реставровані та на сьогодні відкриті для відвідування. А на початку 21 столітті був відновлений і фрагмент Окольного замку.

Перша Львівська Ратуша почала своє будівництво близько 1380-го року. І, як стверджують історичні документи, вона мала мурований адміністративний корпус з дерев’яною вежею. Достеменно не відомо, коли вона була закладена. Але вперше згадав про Ратушу історик і львівський бургомістр Бартоломей Зиморович, який описував пожежу у Львові 1381 року. Саме тоді і згоріла перша Львівська Ратуша. Якщо підрахувати всі пожежі, та інші стихійні і воєнні лиха, які спіткали Львів, то Львівську Ратушу перебудовували заново, як мінімум сім разів…

Вежа Львівської Ратуші завжди була прикрашена унікальним годинниковим механізмом. Перший годинник на Ратуші у Львові забамкав далекого 1404 року. Зважаючи на цей факт, можна стверджувати, що галицька столиця тих часів була дуже заможним містом. Адже не всі великі європейські поліси могли похвалитися вежевими дзигарями. Пройшло 100 років, і годинник на Вежі Ратуші змінився на автоматичний годинниковий механізм. А вже 1557-го року на Ратуші запрацював новий часомір – унікальне творіння львівського монаха-живописця Августина. А ще через 17 років, 1574-го, Львівська мерія придбала собі інший, більш сучасний годинниковий механізм – із чотирьома циферблатами. Опісля впродовж трьох століть Львів поміняв ще три таких дзигарі. Сьогодні ж на Вежі Львівської Ратуші Ви можете побачити унікальний годинник віденської фабрики Вільгельма Штіле, який важить всього лиш… – 2,5 тонни. Він був встановлений 1851 року, і сповіщає львів’янам час і по сьогоднішній день. Головний вхід до Львівської мерії охороняють два кам’яні леви. Тут вони служать місту з 1948 року, і належать авторству українського скульптора – Євгену Дзиндрі. Та насправді ж, першим львівським левом, який зустрічав бургомістрів на роботу – був лев з далекого 1591-го року. Його встановили на кам’яній колоні перед Ратушею. Кам’яний лев тримав у лапах геральдичний щит. А створив його місцевий скульптор Андреас Бемер. Згодом, 1874 року цю першу скульптуру лева перенесли під курган на Високому Замку, де вона простояла там аж до 2008 року. Потім старенького львівського лева забрав до себе під опіку Львівський історичний музей.

Кам'янець-Подільська фортеця знаходиться у місті Кам’янці-Подільському на Хмельниччині. Відома з XIV століття як частина оборонної системи міста Кам’янець, колишньої столиці Подільського князівства XIV-XV сторіччя, Подільського воєводства XV-XVIII сторіччя, а далі Подільської губернії (1793-1924 рр). Є складовою частиною Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець», що належить до «Семи чудес України».

Мабуть, найвідоміший замок в Україні. Досі остаточно не визначено дату заснування, але вважається, що замок започаткували литовські князі у ХІІІ столітті. А перша згадка з детальним описом фортеці з’являється у ХV столітті. Розташована фортеця поміж двох берегів річки Смотрич.

Всього на фортеці є 11 веж, у кожної своя назва та історія: Папська, Ковпак, Тенчинська, Ласька, Денна, Нова, Мала, Рожанка, Водна, Лянцкоронська вежа і Колодязь. Денна вежа найвища, з неї відкривається чудовий краєвид на місто та на весь замок. А у підземеллях замку розташована музейна експозиція.

Одеський національний академічний театр опери та балету — найстаріший оперний театр України. Цьогоріч йому виповниться 134 роки, однак це друга будівля в історії міста. Перша опера згоріла в новорічну ніч.

Першу одеську оперу відкрили 10 лютого 1810 року. У театрі бували Олександр Пушкін, Адам Міцкевич та Микола Гоголь. Утім, через 63 роки в новорічну ніч будівля згоріла, і після того в Одесі понад 10 років не було оперного театру.

Будинок зведено у 1887 році під керівництвом архітекторів Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера у стилі віденського бароко. Утім, керували роботами місцеві архітектори під керівництвом Олександра Бернардаці. Архітектура глядацького залу витримана в стилі пізнього французького рококо. Унікальна акустика підковоподібного залу дозволяє доносити навіть шепіт зі сцени в будь-який куточок залу.

Наземна частина будівлі складається з трьох поверхів, також під театром 5 поверхів технічних приміщень. Зала розрахована на 1635 місць, а площа сцени становить 500 квадратних метрів.

Тут виконувалі свої твори Петро Чайковський, Микола Римський-Корсаков, Сергій Рахманінов, Ежен Ізаї, Пабло Сарасате та інші. Співали Енріко Карузо, Федір Шаляпін, Соломія Крушельницька, Антоніна Нежданова, Марія Гребінецька, Софія Мирович, Леонід Собінов, Джузеппе Ансельмі, Тітта Руффо, Маттіа Баттістіні, Леоне Джіральдоні, Арнольд Азрікан, Семен Біжеїч, Зінаїда Лисак.

Танцювали ж Анна Павлова, Ісідора Дункан, Катерина Гельцер, Наталія Верекундова, Тетяна Ващенко-Демпель.

Замок «Ластівчине гніздо» - головна визначна пам'ятка Криму і його візитна картка. У зовнішньому вигляді «Ластівчиного гнізда» вгадується подібність із лицарськими замками. Ті ж стрілчасті арочні вікна, донжон (головна кругла башта), кам'яні зубці й шпилі на донжоні та замковому даху.

Замок «Ластівчине гніздо» будувався в кінці XIX століття для відставного генерала російсько-турецької війни 1877-1878 рр. в якості його дачного маєтку, так званого «Генераліфа». Видно, серце старого вояки не зачерствіли від битв і боїв, раз він вирішив звести замок у такому мальовничому місці - на скелі, яка названа на честь богині ранкової зорі Аврори. Романтик за вдачею він називав свою обитель «Замком кохання», хоча, правда, тоді ще «Ластівчине гніздо» не було настільки елегантним, як сьогодні. Тоді воно являло собою нехитру одноповерхову дерев'яну будівлю без зубчастого парапету та готичних пінаклів.

Після смерті генерала замком якийсь час володів придворний лікар Лівадії Адальберт Карлович Тобін, а потім - його молода дружина. У 1903 році його купує купчиха з Москви Рахманова (в деяких джерелах - Рахманіна). Нова господиня зносить стару споруду і на її місці зводить нову, але також із дерева. Новоспечений замок заможна москвичка нарікає «Ластівчине гніздо». Ця назва навічно закріпилася за замком.

У 1911 році «Ластівчине гніздо» придбав нафтопромисловець барон Рудольф фон Штенгель, німець за походженням. Саме при ньому замок набув знайомого нам вигляду. Далеко від батьківщини Штенгель мріяв звести середньовічний палац у готичному стилі, який нагадував би йому про Німеччину. Втілити ці мрії у життя був покликаний скульптор Леонід Шервуд, син того самого Володимира Шервуда. Дерев'яний особняк повторно знесли, а на його місці в 1912 році виріс дивовижний білокам'яний замок з оглядовим майданчиком, який був прикрашений готичними баштами зі шпилями, зубчастою окантовкою верхівок стін та іншими архітектурними елементами. Цілісний образ замку «Ластівчине гніздо» доповнював невеликий сад.

Недовго новий замок радував Штенгеля. Через два роки після його будівництва він емігрував до Німеччини. Очевидно, це було викликано несприятливою обстановкою в світі - назрівала Перша світова війна. «Ластівчине гніздо» перейшло до нового власника - московського купця Шелапутіна, який організував тут ресторан.

У 1927 році в Гаспрі стався сильний землетрус. Обвалилася частина скелі, яка служила фундаментом замку, ховаючи під кам'яними брилами палацовий сад. Сам замок вистояв, але він навис над морем, балансуючи між небом і землею. Через тріщини у стінах виникла загроза обвалення, і замок був закритий для відвідування на довгих 40 років. Тільки з 1967 року по 1968 рік проводяться реконструкційні роботи. Лише після цього замок «Ластівчине гніздо», справжня казка з каменю, знову став доступний всім бажаючим.

Січова церква Покрови Пресвятої Богородиці — перша, особливо шанована церква на Запорізькій Січі. Засновуючи Січ, запорожці обирали найкрасивіше і найвідкритіше місце і на ньому, перш за все, зводили церкву, а потім вже всі потрібні для проживання будівлі і споруди.

Найбільший в Європі річковий острів знаходиться на річці Дніпро і входить в межі міста Запоріжжя. Це одне з 7 чудес України – острів Хортиця. Перші згадки про нього трапляєлися у трактаті «Про управління імперією» Костянтина Багрянородного. Там він згадується як острів Святого Георгія. Це дивовижне місце нагадує Україну в мініатюрі, тут можна зустріти степи й ліси, гори й пустелі і багато різних тварин, деякі з них зустрічаються лише в цих місцях. Та, мабуть, найбільше Хортиця відома своєю славною історією, запорозькими козаками і великим князем Київським Святославом Завойовником.

У самісінькому центрі фортеці знаходиться церква Покрови Пресвятої Богородиці. Запорожці вважали її своєю заступницею, тому церква завжди була найбільшою святинею в Січі, яку захищали навіть ціною життя.

Свято-Успенська Святогірська Лавра – розташована на схилах навислих над водою мальовничих крейдяних гір, що здавна називали Святими. Документально Святі Гори відомі з 1526 р.

У писемних джерелах монастир у скелі згадується верше під 1624 р. Існує дві версії щодо заснування монастиря. Відповідно до однієї, монастир заснували ченці Печерської лаври, що пішли з Києва, розореного монголами у середині ХІІІ ст., а за другою версією – афонські монахи, що йшли на Русь по Сіверському Донцю, це місце нагадало їм рідну Святу гору Афон.

З кінця XVII ст. споруджуються монастирські будівлі, в тому числі кам‘яний престольний храм (1698-1708 рр.).

Ще в кінці XVII ст. скелю увінчав Миколаївський храм, що зберігся донині. На схід від храму на скелі влаштовано оглядовий майданчик з каплицею св. Андрія Первозванного (50-і рр. ХІХ ст.; називається ще Верхнім павільйоном паломників). За деякими даними, ідея створення каплиці пов‘язана з ім‘ям Андрія Миколайовича Муравйова, частого гостя Святих Гір.

Архімандрит Арсеній, який бував у Палестині, дав горі, з якої виступає скеля, назву Фавор. Широку відомість Фавор здобув після того, як у 1867 р. тут почив і був похований преп. Іоанн (Крюков). У 1994 р. мощі подвижника було віднайдено та перенесено до монастиря.

У 2004 р. Священний Синод Української Православної Церкви прийняв рішення надати Свято-Успенському Святогірському чоловічому монастирю статус лаври.

Свою назву петриківський розпис отримав від назви села Петриківка (сьогодні – центр Петриківського району Дніпропетровської області), заснованого 1772 року на березі річки Чаплинка гетьманом Петром Калнишевським.

Художню основу петриківського малярства склали традиції декоративного розпису внутрішніх приміщень селянських хат. Декоративний стінопис був поширений в багатьох регіонах України. На Дніпропетровщині існувала традиція декорувати стіни хат багатим рослинним орнаментом. Особливими художніми якостями відзначалися стінописи в селі Петриківка. Малюнки на стінах хат не були довговічними. Перед великими святами стіни оселі білили і заново наносили нові квіткові орнаменти.

Монумент споруджено в композиційному центрі Майдану Незалежності у Києві на честь десятиріччя незалежності України у 2001 році. Це колона, яка увінчана фігурою жінки («Берегині») з калиновою гілкою в руках, висота монумента — 61 метр.

Далі до музичного інструменту.

Відгадайте загадку:

Коли звучить він – всі встають,

до серця руку прикладають,

і вголос, й подумки співають,

і Україну прославляють.

Відповідь напишіть з малої букви без крапки.