Мандрівка літературною Україною 2

Якщо ви помітили, то всі письменники є представниками «Розстріляного Відродження», які творили на благо України.

Отже, слово-ключ — прізвище одиного з провідних поетів цього періоду. Із знайдених літер складіть прізвище митця, який народився у слободі Кантемирівка на Воронежчині (Росія), переїхав на Полтавщину, згодом до Києва. В українську поезію середини 1920-х років Євген Павлович увійшов як співець гуманізму. « ... Про нього писали, як про казкового скрипаля, який упав у вовчу яму і хотів відкупитися від вовка своєю грою… Вовчі ями позаносило, а музика лунає понад часом», — казав про поета Євген Сверстюк.

Він був не просто поет, а мислитель, філософ, мудрець і працелюб, який зі свого Голосієва у Києві, мудро примружившись, бачив увесь світ, але ніколи не забував своєї Романівки. «Уходив до когорти «неокласиків», величезну увагу приділяв красі поетичного слова, якості й прозорості художнього образу; його твори повні сонця й глибоких філософських роздумів...» Любив сонет і часто звертався саме до цього жанру. Зобразив сільську ідилію «теплих днів збирання винограду».

Цей письменник стверджував: «Вибравши для комедії “Мина Мазайло” тему — міщанство й українізація, я, в першу чергу, звернув увагу на криштально витриману ідеологічну установку п’єси, зважував кожну дію, вивіряв кожне слово». І саме тому «трагедія доби стала комедією доби. Українізація, русифікація, філологічний аспект криють у собі певну безпорадність у розв’язанні страшних проблем життя, намагання їх просто не бачити...»

Найвідоміший український поет 20-х років ХХ століття. Його «..."Соняшні кларнети" — це переважно книга передчуття сподіваного щастя, передчуття, яке так і не справдилося, — лірика 1917 р. і перед нею...»

Цей письменник започаткував гумористчний тип фейлетону — «усмішку» чи «реп’яшок». «Люди сміялись, тільки-но побачивши його підпис під фейлетоном чи гуморескою, наперед смакуючи її зміст. Величезним успіхом користувались його “Усмішки сільські”, “Мисливські”, “Закордонні” та інші...»

«… “Місто” я почав писати зовсім для себе несподівано – воно, за первісним задумом, мало бути кіносценарієм, і то комедією…» стверджував цей письменник. Так з’явився роман «... про людину, про місто, про життя, про незгасність вогню, сповнений скептицизму переможця й оптимізму приреченого».

Хоч насправді цей письменник народився у селі Майєрове. Юрій Смолич назвав його «поетом у прозі». В автобіографічному романі «Майстер корабля» письменник устами свого сивоголового То-Ма-Кі скаже: «В мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити… Культура нації – звуть її». Доля цього митця згодом засвідчить, як ризиковано мати наречену, яка зветься КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ.

Селище Тростянець, де народився цей письменник, тоді належало до Харківської губернії. Очолював літературне угруповання ВАПЛІТЕ. «... Аскет і фанатик, жорсткий до себе і до інших, хворобливо вражливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом — ніжний і сором'язливий, химерник і характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник». У його творі «Я (Романтика)» «... закодовано вибір, що невблаганно поставав перед українським комуністом, роздвоюючи його самосвідомість: вибір між вірністю фанатичній догмі й синівською любов’ю до Матері-України…»