Культурні та історичні скарби України

с.ОПІШНЯ, ПОЛТАВА
Понад річкою Ворсклою на семи мальовничих пагорбах розкинулося селище міського типу Опішня. Археологічні знахідки свідчать, що на цьому місці ще до нашої ери існувало кілька городищ. Однак перша писемна згадка про «український Рим» датована лише ХІІ століттям.

Офіційна назва селища «Опішня». Однак самі жителі здебільшого вживають давню етнографічну назву «Опішне».

Уже кілька століть Опішню називають гончарською столицею України, адже споконвіків у селищі займалися гончарним промислом. Місцеві мешканці кажуть, що саме тутешні майстри придумали глиняних баранців та свистунців.

Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця віддавна славилася в усьому світі. На межі ХІХ та ХХ століть гончарною справою у селищі займалися близько тисячі родин. У другій половині ХХ століття протягом сорока років в Опішні працював завод «Художній керамік». Нині ж гончарство – приватна родинна справа. В гончарській столиці України ним займаються і великі, і малі.

КИЇВ

Київ — столиця України, одне з найбільших і найстаріших міст Європи.

У Києві збереглося багато історичних визначних пам'яток, стародавніх культурних місць, музеїв, театрів, садів і парків. Одним з надзвичайних місць є Собор Святої Софії, споруджений далекого 1037 року. У всі часи цей шедевр архітектури привертав увагу людей усього світу.

НАСТУПНА ЗУПИНКА (підказка):

В якому місті України головна вулиця отримала свою назву на честь Осипа Дерибаса, засновника міста, велика її частина є пішохідною зоною? Ця вулиця є популярним місцем прогулянок.

Це місто-порт на північно-західному узбережжі Чорного моря. Це третє за величиною місто України після Києва і Харкова, головний промисловий, культурний, транспортний, науковий і курортний центр Північного Причорномор’я.

ОДЕСА

Одеса сама по собі — пам’ятка, проте безспірно варто відвідати знамениті Привоз і Дерибасівську, Одеський Театр опери та балету (другий за красою в Європі) і Потьомкінські сходи (найбільші в країні), Приморський бульвар і Напівкруглу площу, Успенський монастир (1824 р.) та Одеський Морський Порт (найбільший на Чорному морі).

НАСТУПНА ЗУПИНКА (підказка):

В якій області є музей «Писанка» - єдиний музей писанкового розпису в світі, і який має найбільшу писанку на Землі?

КОЛОМИЯ, ІВАНО-ФРАНКІВСЬК

У центрі міста Коломия на Івано-Франківщині знаходиться Музей писанкового розпису. Оригінальна архітектурна споруда виконана у формі великої писанки (висота — 13 м), як оригінальної і своєрідної реклами музею. Колекція музею налічує 12 тисяч писанок. Тут є великодні яйця не лише з України, але й з Пакистану, Індії, Франції, США, Шрі-Ланки, Чехії, Польщі… Також серед експонатів музею є писанки з підписами відомих політичних діячів України.

НАСТУПНА ЗУПИНКА (підказка):

У цьому місті є одна з найстаріших обсерваторій Східної Європи, заснована в 1821 році як морська. Місто назване на честь Святого Миколая – покровителя моряків. Місто кораблів. Перший збудований тут фрегат називався не інакше як «Святий Микола».

МИКОЛАЇВ

Миколаївська астрономічна обсерваторія заснована в 1821 р. адміралом Олексієм Самуїловичом Грейгом (1775-1845) як морська обсерваторія з метою забезпечення Чорноморського флоту часом, картами та навчання морських офіцерів астрономічним методам орієнтування. Це одна із найкрасивіших будівель Миколаєва, що була внесена до попереднього списку пам’яток світової спадщини ЮНЕСКО. Вона розташувалася на вершині Спаського кургану. Це не лише найвище місце Миколаєва, а й історична територія. Колись тут було поселення прадавніх народів епохи ранньої бронзи. Сьогодні ж це – найстаріша наукова установа в Україні, що розміщується в тому ж приміщенні та продовжує свою діяльність від першого дня існування.

Миколаївська обсерваторія має власний меридіан в міжнародних астрономічних атласах. Тут є музей, де зберігається колекція астрономічних приладів, годинників, книг, фотографій та карт.

НАСТУПНА ЗУПИНКА (підказка):

Мальовниче селище міського типу – широко відомий у світі осередок Українського народного декоративного розпису, історичне коріння якого походить від древніх традицій настінних розписів, що сягають у глибину тисячоліть, аж до часів появи праматері української архітектури – білої селянської хати-„мазанки”. Ці орнаменти несли глибоку космогонічну символіку та особливе магічне значення своєрідного оберегу, що як і народна пісня зцілює та оберігає душу людини.

Це центр яскравих фарб і барвистих квітів («душа України»), що заслужили визнання ЮНЕСКО.

смт.ПЕТРИКІВКА, ДНІПРОПЕТРОВСЬК

Головний осередок петриківського розпису знаходиться саме в Центрі народного мистецтва «Петриківка» в смт Петриківка Дніпропетровскої області. Тут працюють понад 40 майстрів, створюючи шедеври народного мистецтва. В центрі проводять тематичні екскурсії та майстер-класи, також тут можна придбати сувеніри з розписом або зробити індивідуальне замовлення на розпис речей та інтер’єру.

Унікальний інструмент в петриківці – “кошачка”. Це пензлик зроблений власноруч з пучка котячої шерсті, і примотаний до палочки. Шерсть для пензлика береться з під лапки котика (відстригається невеликий пучечок). При цій процедурі жоден котик не постраждав. Котячий пензлик дає унікальний візерунок, який іншими пензликами ніяк не зробиш.

Перші фарби петриківські майстри виготовляли самостійно з відвару трав, овочів тощо, де були присутні кольорові пігменти. Такі фарби виготовляли на основі яєчного жовтка, який давав потрібні еластичні характеристика фарби.

НАСТУПНА ЗУПИНКА (підказка):

Унікальний історико-культурний комплекс, що відтворює образ козацької столиці і атмосферу часів козацтва.

Тут зібрані воєдино найцікавіші елементи архітектури, культури, побуту і життя запорозьких козаків.

о.ХОРТИЦЯ, ЗАПОРІЖЖЯ

«Історико-культурний комплекс «Запорізька Січ»

Спочатку на Запоріжжі, в ці благодатні місця для полювання, йшли ватаги мисливців-промисловців, а потім на початку XVI століття влаштований був тут сторожовий стан, щоб стримувати татар від раптових вторгнень. З цих-то станичників і склалося мало-помалу запорізьке козацьке братство. Зайнявши безлюдні острови і береги далеко від всяких властей, вони вважали себе тут повними господарями, займалися мисливським промислом в навколишніх місцях, але коли їх сили зросли, стали вони частіше і частіше вирушати на більш далеку і небезпечну полювання, - ходили на своїх легких чайках на берега Криму і Туреччини.

Запорізька Січ мала вигляд укріпленого табору: досить значне місце було оточене земляною насипом, або валом, з засік, або тином; подекуди були поставлені і гармати; всередині огорожі були курені, дерев'яні, дуже невигадливі житла козаків, або мазанки. Місця по берегах Дніпра поблизу Запоріжжя ділилися на кілька ділянок, або «паланок», як їх звали, де і займалися запорожці скотарством та іншими промислами. Деякі з козаків, які мали більшу схильність до осілого і сімейного життя, селилися в цих ділянках, влаштовували собі землянки (Бурдюги), що стояли часто в далекій відстані одна від одної, а не те заводилися і цілі хутори, так звані «зимівники».

НАСТУПНА ЗУПИНКА (підказка):

В останні роки життя великий український поет мріяв оселитися у цьому місті поблизу гори. Коли стоїш на цій горі і дивишся, як у ніг розкинувся широкий Дніпро, а далі – кручі, вкриті лісами, розумієш, чому письменнику так подобалися ці місця. І хоч жити тут йому так і не судилося, зате тут поет знайшов свою останню домівку. А його могила стала святинею для багатьох українців, щороку сюди приїздять тисячі його шанувальників та українських патріотів.

КАНІВ, ЧЕРКАСИ
У 1859 році, після 12-річного заслання, Тарасу Шевченкові вдалося побувати на Україні. Він блукав Канівськими горами, насолоджувався краєвидами та мріяв збудувати тут собі хату. Оселившись на рідній землі, він мріяв про одужання та нове життя. Шевченко навіть відміряв ділянку під своє обійстя та намалював кілька проектів власної хати.
Однак мрія про будинок на дніпровських круч залишилася нездійсненною. Поета знову відправили у Санкт-Петербург, заборонивши приїжджати на Батьківщину. Через два роки Кобзар помер, і лише тоді зміг «повернутися» у рідні серцю місця.

22 травня, більш ніж через два місяці після смерті, Тараса перепоховали у Каневі. Спочатку думали облаштувати могилу на місцевому кладовищі, однак друзі наполягли на Чернечій горі, біля якої поет мріяв оселитися.

У 1925 році Чернеча гора, яку народ перейменував у Тарасову, стала заповідником. Наприкінці 1930-х тут спорудили великий літературно-меморіальний музей, а могила набула сучасного вигляду – над нею встановили бронзовий пам’ятник Шевченка роботи Матвія Манізера та Євгена Левінсона.

НАСТУПНА ЗУПИНКА (підказка):

Це місце, де витає дух козацтва. Місце, де мальовничість природних пейзажів закохує в себе з першого погляду. Тут, на території Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» розміщена пам’ятка українського містобудування – Цитадель Батуринської фортеці.

БАТУРИН, ЧЕРНІГІВ

Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» в Батурині розкриває козацьку історію України.
Вольтер називав Батурин «Головним містом України». В першу чергу - це столиця Мазепи: інтелектуальні змагання в Сеймі, народні гуляння з феєрверками, англійські карети і колекція запорозьких гармат — це все, про що ми здогадуємося з уцілілих архівів. Таємниці і загадки відчуваються тут на кожному кроці.

Батурин оздоблювався з бароковою пишністю, не поступаючись Києву. Центр прикрашали численні православні храми, зокрема головний — Троїцький, на будівництво якого Іван Мазепа виклав 20 тисяч золотих. Гетьманська ж резиденція була на Гончарівці, яку називали Ермітажем, що за кілька кілометрів від центральної частини міста, де приймали вищих урядовців й іноземних послів. Там дійсно була картинна галерея, музей зброї та гетьманська бібліотека з поважною збіркою старовинних книжок. А в самому серці міста розташовувалися Генеральна військова канцелярія та Сейм.

НАСТУПНА ЗУПИНКА (підказка):

Столиця українского гончарства, яку ще називають «українським Римом». З давніх-давен тутешні гончарі створюють кераміку, яку знають та цінують в усьому світі. Ще у середині минулого століття Олександр Довженко записав у своєму щоденнику, що саме це місце варто перелаштувати у «зразковий центр уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців».