Хто автор?

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.В цьому, напевно, правда пташина…

А як же людина? А що ж людина?Живе на землі. Сама не літає.

А крила має.

Розкуйтеся, братайтеся,
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.

Я бачив дивний сон.
Немов передо мною
Безмiрна, та пуста, i дика площина
I я, прикований ланцем залiзним, стою
Пiд височенною гранiтною скалою,
А далi тисячi таких самих, як я.

Весняний вечір. Молоді тумани.
Неон проспектів. Туга ліхтарів.
— Я так тебе любила, мій коханий.
— Пробач мене — я так тебе любив.

Людина сама нічого не може

людині завжди потрібен інший

на кого можна себе помножити

для кого варто писати вірші

з ким можна разом долати відчай

чи радість ділити не ризикуючи

Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить...
Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
Зa рoжeвих iлюзiй вyaль.

І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бyвaлo б, трeмтiлa зiркa
У тумані тривожних дум.

Пливи, рибо, пливи –
ось твої острови,
ось твоя трава,
ось твоя стернова:
править твій маршрут,
шиє тобі парашут,
пасе тебе в глибині
при своєму стерні.

Весна-чарівниця,

Неначе цариця,

Наказ свій послала,

Щоб краса вставала.

І проліски, й травка,

Зелена муравка,

І кульбаба рясна,

Й фіалочка ясна,

Всі квіти весняні,

Веселі, кохані,

З-під листя виходять,

Голівки підводять

Од сну зимовóго

До сонця ясногó!

Білі мухи налетіли,

Все подвір’я- стало біле.

Не злічити білих мух,

Що летять, неначе пух.

— Галю, Петрику, Кіндрате,

Годі, ледарі, вам спати! —

І побігли до санчат

Галя, Петрик і Кіндрат.