"Історія та класифікація барів"

А ось і вихід!

Пам’ятаєш, що перші згадки про діяльність закладів в форматі барного господарства, з’являються ще в стародавньому Вавилоні?

Пригадай, як називається історична пам’ятка цих часів, що знаходиться у Луврі, і застосуй цей ключ до предмету, що зігріває кімнату.

Ти на вірному шляху!

Мелодія дзвоників може привести тебе до нової підказки!

Іноді найголовніше – це знайти вірну книгу!

Найкращій подарунок для друга – це вірна порада.

Твій дарунок буде прийнято з радістю!

Нарешті! Як ти бачиш, твою підказку стереже вірний охоронець. Проте не бійся - якщо скажеш йому вірні слова, він віддасть тобі останій шматочок головоломки!

Дослідники стверджують, що в стародавніх історичних пам’ятках наведено закони, що регулюють комерційну гостинність принаймні з 1800 р. до н.е. Так, гуртожитки та заїжджі двори в Месопотамії займалися постачанням напоїв, жінок та житла для незнайомців. Напої включали вино з фінікової пальми та ячмінне пиво, і існували суворі правила щодо їх розбавлення. При цьому покаранням за поливання пива була смерть через утоплення.

За часів Римської Імперії відбувався бурхливий розвиток мансіо – офіційних місць зупинки на римській дорозі, що підтримувалися центральним урядом та призначалися для використання посадовими особами та службовцями під час подорожей. Кожен мансіо перебував під наглядом офіцера, якого називали «мансіонером». Однак протягом п’ятого та шостого століть, коли католицькі єпископи взяли на себе контроль на християнському Заході, посада мансіонера набула нових конотацій, перетворивши військовозобов’язаних власників мансіо на проповідників релігійних течій.

За часів правління короля Генріха VII пивні, корчми та таверни стали місцями, де жителі збирались щоб попліткувати, розважитись, вирішити ділові питання, організувати громадські або приватні заходи. Оскільки так заклади були важливим соціокультурним елементом у житті громад, вони поступово стали відомі як громадські будинки («public houses»), що дало початок сучасному англійському слову «pub».

Коли жителі Нової Англії почали переїжджати до Нового Світу, «громадські будинки» були такою великою частиною повсякденного життя, що в багатьох нових колоніях їх починали будувати прямо перед церквами, надаючи їх статусу першочергових (після церкви) пріоритетних будівель.

У середньовічних тавернах, харчевнях, корчмах, трактирах та інших закладах, де можна було швидко перекусити, протягом довгих сотень років існувало рівно два види меблів: стіл і лавка. Лавки вважалися кращими за стільці, бо на лавку поміщалося багато людей, а у разі бійки її проблематично було підняти і кинути в супротивника, попутно розбивши посуд або вибивши вікно, що дуже поціновувалося власниками закладів тих часів.

Салуни в період з 1870 по 1920 роки були настільки популярні в Америці, що деякі дослідники називають зазначений час «золотим віком американського пияцтва». Однак під час Першої світової війни американці були настільки засмучені діяльністю, яка відбувалася в салунах (особливо з боку нетверезих городян), що була прийнята 18 поправка до Конституції, яка заборонила виробництво, продаж та транспортування алкоголю у США і увійшла у історію як «Сухий закон».

Центральною особливістю салунної культури після 1870 року був ритуал частування. Незважаючи на те, що ця практика успадкована від таверн минулого, вона стала користуватись загальною популярністю в період розквіту салунів. Ідея була простою: одна людина купувала напій для іншої, яка потім була зобов’язана відповісти взаємністю, тобто покупкою напою або іншою еквівалентною послугою. Жест символізував товариськість і взаємну повагу, адже для відвідувачів салону подібне частування, яке часто супроводжувалося дружнім тостом, було підтвердженням братерства.

У багатьох містах Америки ще в 1650-х роках було незаконним не мати таверни, де можна було б поїсти, випити вина та пожити.

Унікальна привабливість таверн полягала в тому, що люди всіх класів могли відвідувати їх разом та вільно спілкуватись. Закони фіксували ціну, яку власники таверни могли стягувати за напої, і передбачали неможливість обслуговування лише багатих покровителів. Тому таверни були завжди місцем де люди спілкуються, діляться своїми новинами та обговорюють проблеми дня. Єдина вимога полягала в тому, щоб залишити свій ранг або кваліфікацію за дверима тому що «в таверні всі мають однаково вагоме слово».

Найдавнішими напоями, що продавалися в корчмі, були квас, пиво і мед.

До першої половини XVI століття на Русі не існувало ніяких інших питних закладів, крім корчми.

З часу Івана Грозного і аж до настання Смутного часу "царські шинки" берегли свою монополію в сфері громадського харчування на Русі, і будь-які спроби до порушення цієї монополії з боку приватних осіб або таємних корчем уряд жорстоко переслідував.

Коли вісімнадцяту поправку було скасовано в 1933 році, спікізі швидко «піднялися на поверхню», але багато чого змінилося з часів старих салунів. Під час заборони респектабельні жінки почали відкрито пити, розважаючись вдома, і тепер хотіли розширити свій кругозір у напрямі випивки. Заборона також вплинула на вживання алкоголю – так, тринадцять років «Сухого закону» спонукали багатьох використовувати мікси напоїв, щоб замаскувати смак. Чоловіки, які колись вживали алкоголь, тепер почали пити коктейлі, які були популярні й у жінок.

Щоб задовольнити попит серед жінок, власники додали барні стільці та столи та загалом прикрасили заклади. Деякі бари уникали всіх подібних нововведень, але більшість поспішили скористатися новими тенденціями, називаючи себе «коктейльними лаунжами» та обслуговуючи жінок у коктейльних сукнях, які сиділи й пили поряд із чоловіками.

Починаючи з XI століття у всіх слов'ян зустрічаються сліди корчми. Майже в кожному селі чи місті була одна корчма, а в інших – по дві і більше. У корчмі укладались і скріплювались рукобиттям і могоричем різноманітні усні угоди та лихварські операції. Самі заклади обліковувались у податкових реєстрах. Оскільки у цих закладах часто передавались народу державні постанови та розбирались з проблемами приїжджих, корчми довго заміняли ратуші і гостині двори.

Початок шинкарської промислу на Русі було покладено Іваном Грозним. Взявши Казань і дізнавшись про існування в ньому «Ханського шинку», він дуже зацікавився цим новим видом питного закладу і вирішив культивувати його в Москві. Прибувши до столиці, він наказав влаштувати для своїх стрільців так званий «Царьов шинок», який відрізнявся від Ханського тим, що в ньому було заборонено продаж будь-якої їжі.

У паризькому Луврі зберігається велика стела з написами, відомими як Кодекс Хаммурапі, де наведено закони, що регулюють комерційну гостинність принаймні з 1800 р. до н.е.

Традиційні концепції барів можна простежити до Стародавньої Греції та Риму. Так, одним з найдавніших закладів барного господарства була попіна – стародавній римський винний бар, де було доступне обмежене меню з простих страв (оливки, хліб, рагу) та вибір вин різної якості. Попіна була місцем спілкування нижчих класів римського суспільства (плебеїв), забезпечувала відвідувачам можливість грати у азартні ігри, що були поза законом, і тому часто асоціювалася з протиправною та аморальною поведінкою.

Барна стійка вперше з'явилася в салунах і слугувала своєрідним бар’єром, чітко розділяючи простір бару на дві зони: зону відвідувачів та зону бармена, де останньому ніхто б не заважав. Сама ж назва «бар» походить віданглійського слова «barrier».

Слово «таверна» в Римській імперії відносилося до невеликих магазинів, де продавали вино, які часто були побудовані вздовж римських доріг і в містах, щоб допомогти втамувати спрагу військ легіонерів.

Офіційно бари були заборонені в той час, як Вісімнадцята поправка діяла з 1920 по 1933 рік. Однак насправді вони просто пішли в підпілля, перетворившись на нелегальні заклади, які були відомі як спікізі. Кращі спікізі належали власникам із зв’язками з мафією, приваблювали переважно пари середнього класу, які могли дозволити собі непомірні ціни за порцію жахливого і невизначеного спиртного в чашці-приманці.

Чи стоїть хтось під світлом ліхтарів?

А ось і вихід!

Подивись уважно на зображення. Пам’ятаєш, що це за заклад? Тоді згадай, як зображений заклад класифікується за ознакою сезонності.

Відповідь на це питання є ключем, що треба ввести туди, де найчастіше буде сидіти відвідувач (відповідь має бути прикметником).

Нарешті ти знайшов своє місце!

А ось і необхідні записи!

А ось і вірна пляшка!

Нехай засяє світло знань!

Ready to go!

Ти знайшов необхідний об'єкт!

Основними нормативними документами, що регламентують підходи до класифікації барів в Україні є ДСТУ 4281:2004 «Заклади ресторанного господарства. Класифікація» та ДСТУ 3862-99 «Ресторанне господарство. Терміни та визначення».

За американським Кодексом Федеральних Правил бар є різновидом ресторану. Рестораном, в свою чергу, вважається заклад, який готує та продає їжу безпосередньо споживачам для негайного споживання.

А чи знали Ви, що вживання алкоголю зменшує, а не збільшує, температуру тіла? Насправді, механізм працює наступним чином: алкоголь розширює кровоносні судини, посилюючи приплив крові до шкіри. Це змушує людину червоніти і надає відчуття тепла. Однак, тепло від припливу крові швидко переходить з організму у оточуюче середовище, викликаючи швидке зниження температури. Додатковим фактором стресу для організму є також те, що тривале вживання алкоголю підвищує кров’яний тиск. Це змушує людське тіло вивільняти гормони стресу, які звужують кровоносні судини, через що серце змушене скорочуватися сильніше, щоб забезпечити стабільність пересування крові.

Деякі з найперших термометрів, які використовувалися в 1600-х роках, містили у собі бренді замість ртуті. Згодом напій був замінений ртуттю, що має більш широкий діапазон температур у рідкому стані.

Слово «тост» походить від традиції опускати підсмажений хліб у вино, що робилося, щоб побажати людині міцного здоров’я в Стародавньому Римі.

У США є ряд дивних законів, пов’язаних з вживанням алкоголю. Так, на Алясці незаконним вважається частування алкоголем лосів, в Огайо не можна пригощати спиртними напоями риб, а у Техасі заборонено робити більше трьох ковтків пива, якщо людина п’є стоячи.

А чи ти знав, що книгу рекордів Гіннеса було започатковано керуючим директором пивоварної компанії Гіннес (Guinness Breweries), сером Х’ю Бівером у 1951 році з метою створити довідник для вирішення всіх спірних питань та дебатів, які велися в пабах?

Країни Європи мають мінімальний вік для офіційного вживання алкоголю – 16 років. В США заборонено продавати алкогольні напої до досягнення 21 року. У Канаді, Росії, Україні та в країнах Азії цей вік – 18 років.

За ознакою сезонності заклади барного господарства поділяють на постійно діючі і сезонні.

За комплексом продукції і послуг заклади барного господарства поділяють на заклади основного типу, спеціалізовані, комбіновані та комплексні.

Спеціалізовані типи закладів барного господарства можуть бути представлені винним баром, пивним баром, десертним баром, гриль-баром, суповим баром, салатним баром тощо.

За торговельною ознакою бари належить до ЗРГ, що продають продукцію і організовують її споживання в торговельному залі.

За ознакою стаціонарності заклади барного господарства поділяють на стаціонарні і пересувні.

За контингентом споживачів заклади барного господарства поділяють на загальнодоступні, закриті і для визначеного контингенту.

За класами бари поділяють на люкс, вищий і перший.

Сміливіше - ти у кроці від фінішу!