Григір Тютюнник "Климко"

Г. Тютюнник втілив в цьому творі свій ідеал людини у маленькій сирітській душі. Климко носив стільки доброти, милосердя, співчуття до знедолених і стражденних. Він не боявся в 11 років вирушити в далеку дорогу по сіль. Цей маленький лицар ризикував власним життям, щоб врятувати близьку йому людину. Образ Климка вимальовується з автобіографічного життя автора. Вразлива від природи, ніжна душа хлопчика стає ще чутливішою від пережитих подій у дитинстві, ще із малих літ він почувається самотнім, ніким не захищеним мандрівником.

Климко прокинувся від холодної роси… і побачив над собою скам'яніло-бузкове небо, яким воно буває лише восени...

Шукай квіти!

Десь там, біля тих гір, чув од людей Климко, було велике місто Слов'янськ, а поміж горами, просто на землі, лежала брилами сіль, — бери скільки здужаєш.

Шукай фрукти!

Климко жив удвох з дядьком Кирилом, відколи осиротів.

Обережно! Не впади у підвал!

Дядько Кирило був машиністом великого паровоза ФД і ходив на роботу коли як: то вранці, то вдень, то посеред ночі…

Тепер зазирни у коробку!

Це була найбільша радість Климкова — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися…

Під напругою! Краще туди не зазирати.

Климко й не боявся ночей, тому що барак майже ніколи не спав увесь.

Тобі знадобляться рукавички!

Після похорону тітка Мотя довела Климка до барака, заплакала біля порога й сказала:

— Може б, ти до мене перейшов?

Щось холодно! Додай температури, будь ласка.

Сухарів дала Климкові на дорогу дружина діда Бочонка, станційного аптекаря і товариша дядька Кирила.

Коли Климко вже вийшов на ґанок, вона догнала його з шістьма сухарями в фартусі, швидко, дрібно перехрестила перед самими очима і прошепотіла щось сама собі тонкими сердитими губами.

Не забувай про прання!

Сухарів хватило б надовше, якби вони були не червиві!..

Шукай зелений спрей!

Бочонок вивів Климка за ворота і сказав:

— Глядися ж у дорозі. А краще — пристань до якихось добрих людей…

Вимкни пральну машину, будь ласка.

Найстрашніше сталося тоді, коли він, перепочивши, підвівся, щоб іти, і впав: ноги не вдержали, їх ніби одняло.

Перевір, що діється надворі.

Климко збагнув, що краще йти повільніше, але йти і йти без упину, аніж поспішати ...

Нагорі щось діється. Вимкни світло і підіймайся.

...коли згоріла станція, Климко знайшов собі притулок у невеличкій кімнатці на шахтній сортувальні, де була колись вагова.

Ця картина мало не впала - закріпи її.

Дві ночі Климко спав на голому столі й одбивався від пацюків палицею, стукаючи нею по стіні.

Здається, на кухні пацюк!

Італійці кинулися грабувати і брали не тільки їжу, а й одяг, де кращий. Через тиждень вони пішли далі, а у висілку почався голод...

Пацюків немає, але світло можна погасити.

І тут Климко побачив Наталю Миколаївну, вчительку свою і Зульфатову.

Добре завжди мати вибір, що почитати!

Наталя Миколаївна повільно обернулася до нього і сказала тихо, але так, що всі в натовпі почули і оглянулися:

— Ні-ні. В а м я його не проміняю.

Відпочинь! Крісло досить комфортне.

— Маленьку... — На щоках у Наталі Миколаївни виступили ледь помітні блідо-рожеві троянди. — її звати Оля.

Випити чаю - завжди хороша ідея!

Климко зупинився і подав учительці її трояндову сукню— Не треба вам нічого промінювати, а …переходьте жити до нас. Ми вам помагати будемо…

Здається, на столі пляма.

"Наталю Миколаївно! Я пішов. Зульфат вам усе розкаже. Я скоро вернуся. Клим".

Тепер можна і полежати.

Біля крайньої тачки на дерев'яних колесах стояла дівчина... Вона тримала в руках чепурно, квітка до квітки складений букет чорнобривців.

Що це там на вішалці?...Плащ-палатка?...

Климко послухав його, взув більші й заходився розв'язувати торбу.

— Не треба, — сказав швець. — Носи собі, раз уже ти землячок...

Такого елементу інтер'єра у Климка точно не було.

— Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Во на мені за матір!!

Здається, хтось телефонує!

— Не треба мені грошей, хлопчику. Я тобі й так на сиплю з півпуда, а то й більше, скільки донесеш.

Молодець! Шукай тепер вихід!