Вірш учасника «Євсеєва Богдана Денисівна» від проходження конкурсу

Авторський вірш Євсєєвої Богдани

ТАРАСЕВІ

Дві сотні літ тому назад

Біліла хатка на горбку,

Навколо неї – сад.

Те славне Моринці село,

Неначе писанка було.

У тім селі, в родині бідній,

Весною, як прокинулась земля,

В сім’ї  убогій та привітній

На світ з’явилося маля.

То був Тарас.

Зростав в неволі і пас ягната за селом,

А навкруги гаї, поля, ліси і доли,

Де все буяло, пахло і цвіло.

На цю красу дивилось з неба сонце,

Пісні співали солов’ї в гаях.

Та сумом огрталось його серці

Не було волі, правди, щастя в тих краях.

Не легка була та кріпацька доля,

Сльозами поливались ті поля.
Кругом пани, пани, тяжка неволя,

Здавалось, ніби плакала земля.

Він закликав до боротьби за кращу долю,

Щоб скинули кайдани кріпаки.

Писав вірші і мріяв він про волю,

Щоб Україна стала вільна на віки!

Та скількіи було всяких ворогів,

Мов чорна хмара, сунули сюди,

Усіх прогнали мужні українці,

Давно затоптані ті варварські сліди.

Та знов покрилася земля чорними круками,

Захотіли нас зробити знову кріпаками.

Ні! Не вдасться, вражий сину, клятий супостате,

Українського народу навік не здолати!

Розірвала Україна вже свої кайдани,

Окропила свою волю кров’ю на майдані!

Недаремно кров пролита – вірна в нас дорога.

Вірим щиро, усім серцем: прийде Перемога!

Щоб кожне місто та село, неначе писанка було,

Щоб було в хаті й на столі,

В гаях співали солов’ї,

Хлібами колосилися поля, бо щедра

Українська є земля,

Щоб злагода та мир були у нас.

Про це так мріяв наш пророк Тарас!