Вірш учасника «Корець Ірина Анатоліївна» від проходження конкурсу

Моє рідне село

Я народилась в мальовничому селі

Із таємничим іменем Хоцунь,

Що заснували в древнії роки

Завзятії рибалки Хоц і Унь.

Зловивши риби повнії човни,

Знайшли причал на березі ріки.

І назавжди залишились вони,

Щоб доживати тут свої роки.

Проходив час. Розвинулось село.

Будинки виростали з дня  у день.

Птахів в садах співучих розвелось,

Зерном заколосився тихий лан.

В страшні роки великої війни

Народ не зміг стояти осторонь

Йшли захищати край батьки й сини

Крізь голод, спрагу, муки і вогонь.

Та наш народ не покоривсь  нікому –

Знайшов розраду в пісні і в труді.

Не дивлячись на піт, на кров і втому,

Зумів відстояти його у боротьбі.

Розкинулось село в усій красі

На березі величної ріки

Розносить Прип’ять співи голосні

Народу нашого на всі боки.

Талановиті вихідці із нашого села.

Прославили його не лише в Україні,

Щоб згадка в серці знову ожила –

Привозять  внуків і дітей й понині.

Хоч невеличке вже, але живе:

На вулицях м’яча ганяють діти,

Зітхають сумно бабусі старенькі

Та можуть ще за внуків порадіти.

Я ще маленька, та доросла стану,

Зроблю усе можливе для села,

Щоб його слава і краса зростала

Щаслива молодь радісно жила.

Село моє! Тебе я не забуду!

Для мене ти – неначе рідна ненька!

Тебе завжди я пам’ятати буду –

Недарма називаюсь хоцунянка.