Вірш учасника «Козакова Катерина Русланівна» від проходження конкурсу

Собор душі

Душа навіщо людям треба?

Від чого серце в нас болить?

Бо у любові в нас потреба,

Без цього ми не можем жить!

Собор душі – священна чаша,

Якою треба дорожити

І за життя наповнить повну,

Добром за обрій перелить,

Що тихо серце нам підкаже

На вухо совість прожене

Лиш слухать треба трішки краще,

Бо часом слухаєш не те,

А чуєш те, що хочеш чути,

Брехню за правду видаєш.

Де справедливість має бути?

І свій собор душі псуєш.

Невже не можна бути кращим?

Любити кожен день життя?

Радіти всьому, що побачиш?

Цінувати кожну мить буття?

Так, ненависть не має межі,

І часом зло не має міри.

Наш світ лихий – це так, а все ж

Добро не вимерло, повір!

Воно теж, просто заховалось,

Дес тихо спить в тобі, в мені

І в кожному із нас воно зосталось.

А зло все лазить по Землі.

Давай разом його розбудем

І сон у бурю перейде,

З частинок ціле побудуєм,

І хвилей світла все зметем.

І неважливо хто ти, звідки…

Я – українець, ти – з Русі.

Важливо те, що разом б’ємось, 

Щоб зберегти собор душі!