Вірш учасника «Зубов Іван В'ячеславович» від проходження конкурсу

Хлопче, що ж  у тебе болить?

Чом голову схилив так низько?

Чом серце швидко калата,

А на щоці –  скупа сльоза?

Ти йшов на фронт не через славу, гроші,

І не хотів покрасуватись, ні!

Пішов, бо так любив одну-єдину,

Ту, що не обираєш – Батьківщину.

За неї кров в бою ти проливав,

Поранений був, мучився, страждав,

Але про вибір свій ніколи,

Жодного разочку не пошкодував!

Коли ж бій затихав, ішов до бліндажу.

Та лиш присядеш – спогади нахлинуть:

Про дім і степ,  про дівчину одну,

Про те, за що стояв із друзями стіною.

А там далеко у степу чекає мати,

Подушці сльози довіряючи свої.

Тихенько молиться вночі, рахує дні.

Коли ж, нарешті, син повернеться сюди?..

А в сина знов запеклий бій,

І сила духу переможе втому!

Аж  ось лежить в окопі ледь живий

І мріє повернутися додому.

Солдати – наша гордість, оберіг!

Ваш подвиг в пам’яті народній живе вічно!

Переступаючи історії поріг,

Нащадки збережуть його навічно!

Хлопче, що ж  у тебе болить?

Чом голову схилив так низько?

Чом серце швидко калата,

А на щоці –  скупа сльоза?

Ти йшов на фронт не через славу, гроші,

І не хотів покрасуватись, ні!

Пішов, бо так любив одну-єдину,

Ту, що не обираєш – Батьківщину.

За неї кров в бою ти проливав,

Поранений був, мучився, страждав,

Але про вибір свій ніколи,

Жодного разочку не пошкодував!

Коли ж бій затихав, ішов до бліндажу.

Та лиш присядеш – спогади нахлинуть:

Про дім і степ,  про дівчину одну,

Про те, за що стояв із друзями стіною.

А там далеко у степу чекає мати,

Подушці сльози довіряючи свої.

Тихенько молиться вночі, рахує дні.

Коли ж, нарешті, син повернеться сюди?..

А в сина знов запеклий бій,

І сила духу переможе втому!

Аж  ось лежить в окопі ледь живий

І мріє повернутися додому.

Солдати – наша гордість, оберіг!

Ваш подвиг в пам’яті народній живе вічно!

Переступаючи історії поріг,

Нащадки збережуть його навічно!