Спостереження учасника «Лазарев Максим Дмитрович» від проходження конкурсу

Минулого року, коли я ще був дошкільням, до свята Лесі Українки ми з мамою підготували вірш “Мамо, іде вже зима...” Правду кажучи, схвилював він мене. То ж коли оголосили конкурс “Допоможемо пташкам взимку”, я попросив бабусю допомогти змайструвати годівничку, бо тато мій – далекобійник і тому дуже рідко буває вдома. Бабуся, звичайно, погодилась.

Наша годівничка зроблена з пластикової п’ятилітрової пляшки – ніби хатинка звіконечками. Зверху – дашок, щоб сніг не присипав корму.  Живемо ми в п’ятиповерховому будинку біля самого міського парку. То ж годівничку повісили у дворі. А оскільки я часто буваю у бабусі, – то таку ж годівничку ми з бабусею приладнали і в її дворі. Корму припасли багато – крихти хліба, свіже сало, гарбузове і соняшникове насіння. А пшенички у бабусиній клуні – цілі мішки! То ж буде жодного дня в пташиній їдальні смачний обід.

Першою до моєї годівнички прителіта чомусь сорока-білобока. Але не сміла вона залізти у годівничку (напевно тіснувата для неї). Та, як годиться сороці-пліткарці, новину про годівничку вона рознесла по цілому парку. І ми з мамою ледве встигали підсипати корм у годівничку. А прилітали до чудо-їдальні веселі горобчики, дружні синички, пухнасті снігурі. А якось до нашої годівнички навідався строкатий дятел. Це, напевно, він живе десь у парку неподалік, бо я часто чув його дзвінке стукання. А коли ми з мамою повертались зі свята Миколая, це було 18 грудня, то побачили у нашій годівничці дивну пташку. Вона нас не помітила, тому ми з мамою довгенько нею милувались. Сама вишукана, ніжна, пір’ячко світло-жовте з сірувато-голубими відтінками. Це була сойка. Шкода, що фотоапарата не було поруч, а телефон розрядився…

Мої друзі також задивлялися на нашу годівничку, і вже незабаром у нашому дворі з’явилося декілька нових :) Ну що ж, чим більше годівничок – тим краще птахам!