Враження учасника «Сєдаш Артем Олександрович» від проходження конкурсу

  Мої щирі вітання! Я, Сєдаш Артем,учень3-го класу Срібненського НВК. Живу в мальовничому селі з гарною назвою Срібне, яке розташоване за 35 кілометрів від районного центру Покровського району Донецької області.

  Свіже повітря, прохолодна джерельна вода, духм'яний аромат цвіту, запашні польові квіти, спів пташок – все це у мене асоціюється з одним словом – село.

  Моє село було розташоване у 1922 році, коли радянська влада наділила селян землею. Розташувалося воно у верхов'ях балки Срібної. Говорять, що ця балка носить таку назву, тому що по ній протікала солона вода, і земля часто покривалася срібним нальотом, яке виблискувало під сонячним промінням.

  Саме на початку 20-х років й стали з'являтись вздовж Срібної балки перші поселення, перші селянські хати з саману й очерету.

  Силу й душу вкладали мешканці в землю, працюючи на ній від сходу сонця до темна. Особливе задоволення вони отримували, коли бачили плоди своєї праці. Життя крокувало вперед, змінювався й вигляд Срібного. Воно нагадувало мініатюрне містечко. Три вулиці з гарними будинками під шиферними дахами. Навколо будинків квітучі сади та різнокольорові квітники. У центрі села зведено Будинок культури, школу, дитячий садочок, магазини, лікарню, дитячі атракціони.

  В залежності від пори року село грає різними фарбами. Я люблю свое село. Мені подобається зі своїми друзями їздити на велосипеді вулицями і милуватися його краєвидами.

  Життя дитини в селі набагато краще ніж у місті. Недарма ж дітлахи з міста на канікулах їдуть до нас у село! Тут можна побігати широкими полями, ловити рубу у ставку, відпочивати на природі.

  Коли я виросту, то, напевне, декілька років поживу в місті. Вивчуся, але потім повернуся у своє рідне село. Обов'язково!!!

  Маленька крапелька великої держави –

  моє село, багато є таких!

  Зазнало лиха, бідувань і слави

  Воно живе і вічно буде жить!