Враження учасника «Барабаш Даніїл Русланович» від проходження конкурсу

Вітаю! Мене звати Даніїл Барабаш, я учень 3 класу Ружичанського навчально-виховного комплексу, Хмельницького району. Я люблю нашу школу, а ще я люблю наше красиве, чудове, мальовниче село Ружичанка! А чи знали ви, що у нашого села є легенда, чому воно має таку назву, ось послухайте...

“На берегах болотистої річечки, притоки річки Вовк (доречі зараз ця річка ще є, але уже майже всихає), у глибоку давнину, ще до нашої ери розташувалось слов'янське селище. Кілька хаток, невеличка каплиця, все було обнесене частоколом.

 А знаходилось поселення на пагорбі, як на острівці. Навкруги була така густа та непрохідна роща, що людей, які там жили  прозвали рощанами.

Село було вгорі, а велика, широка річечка знаходилась внизу і коли дивишся згори униз то здається, що внизу бездна. Люди займалися землеробством, ловили рибу, та із рощі мали непоганий урожай.

Та одного дня на село насунулась страшна, чорна хмара, смерч змів із лиця землі поселення, задвигтіла земля, розкололася і весь острівець упав у ту розщелину, як у безодню. Річка зробилась вузенька, але глибока. Над річкою височіє ліс, мовби хоче розказати давню легенду. Адже говорять, що коли приложиш вухо до землі біля тієї річки, здається, що там б'є церковний дзвін. Люди, які чудом залишились живі, перебрались жити далі від отого страшного місця. Знову побудували хатки, завели господарство. Село розросталось, і біля кожної хати, в пам'ять про свої предків росли красиві квіти - ружі. Можливо і тому наше сучасне село називається  Ружичанка.”

Запрошую усіх до нас у село, тут дуже красиво та спокійно! Я люблю своє село Ружичанка!