«Подорожі вчать більше ніж підручники»: розповідь вчительки про досвід позакласної роботи

Наталія Власик працює вчителькою 20 років у Смілянському НВК «Загальноосвітня школа І ступеня – гімназія ім.В.Т.Сенатора». Вона закінчила цю школу і згодом повернулась, щоб викладати.

У 2004 році пані Наталія брала участь у конкурсі «Класний керівник року» і стала лауреаткою всеукраїнського рівня.

Активна і цілеспрямована вчителька займається східними танцями та зараз на це захоплення немає часу. Її особиста fb-сторінка переповнена публікаціями про щасливе вчителювання. Пані Наталія постійно публікує світлини екскурсій з учнями, ділиться розповідями про шкільні будні і натхненними цитатами про життя.

Спеціально для читачів «Всеосвіти» Наталія Власик розповіла про класне керівництво і численні мандрівки Україною з учнями. 

Бути вчителем – це мрія з дитинства?

У дитинстві з подружками любили гратися у «школу»: розсаджували ляльок, ведмедиків, зайчиків і навчали їх читати. Чи мріяла вже тоді бути вчителькою? Напевно. Пізніше у Смілянській гімназії, де я навчалась із 8 класу, було відкрито набір до «Педагогічних класів». Крім основних предметів, у нас викладали педагогіку, психологію, риторику тощо. Навчання у педагогічному класі вже тоді визначало мою майбутню професію. До того ж за приклад мала працю моїх улюблених вчителів. Завжди хотіла бути на них схожою.

Згадайте свій шлях, як класного керівника. З якими труднощами вам довелось стикнутися?

Намагаюсь не зосереджуватись на проблемах. Якщо виникають певні труднощі, я просто розумію, що їх потрібно вирішити (за мене це ніхто не зробить), мобілізую свої сили і шукаю вихід.

Хоча одну проблему таки можу назвати: хронічне «невистачання» часу. 24 години в добі – для вчителя це замало.

Який у вас досвід класного керівництва? Скільки класів ви вже випустили?

Випустила два класи. Зараз класний керівник 8 класу (третій випуск).

Кожен класний керівник, мабуть, прив’язується до свого класу. Як ви справляєтесь з тугою, коли класи випускається? І чи продовжуєте ви стежити за життям своїх учнів після випуску зі школи?

Найважчий момент – випускний вечір. Саме тоді приходить усвідомлення, що діти, яких щоранку зустрічала у школі, готувала з ними шкільні свята, вирушали разом у мандрівки, вирішували спільні проблеми, першого вересня вже не переступлять шкільний поріг.

Потім спілкуємось із ними у соцмережах, щиро радію їхнім успіхам. Коли учні-студенти приїжджають до рідного міста, вони завжди приходять до школи. Завжди приємно зустрічати і спілкуватись із батьками моїх випускників.

Ви активно користуєтесь соцмережею Фейсбук. Як багато учнів підписано на вашу сторінку і як вони сприймають вашу активність?

Ніколи над цим запитанням не задумувалась. Дуже приємно, що крім уподобайок під моїми публікаціями про теперішні мандрівки, батьки моїх колишніх випускників залишають згадки про те, як колись я так само їздила на екскурсії з їхніми дітьми. Значить, моя робота була недаремною! 

Разом з учням ви часто їздите цікавими місцях України. Розкажіть, як це відбувається. 

Мандрувати потрібно з метою, тоді це цікаво і корисно, бо подорожі вчать більше ніж підручники. У нашому класі є мандрівки-проєкти, які ми плануємо, розробляємо і реалізовуємо разом з учнями. Наприклад, щоб краще вивчити історію рідного козацького краю, ми мандрували «Золотою підковою Черкащини».

Потім, побувавши у найцікавіших місцях малої Батьківщини, зрозуміли, що в Україні є ще більше місць, які варто відвідати (майже за Сократом). І тепер ми розширили географію наших мандрівок: відкриваємо для себе Україну, почали роботу над проєктом «В дитинстві відкриваєш материк, який назветься потім – Батьківщина». Вже побували в Полтаві, Запоріжжі, Одесі, Києві, Львові, Луцьку. До речі, назва проєкту – цитата із твору моєї улюбленої поетеси Ліни Костенко.

Але інколи ідеї для наступної подорожі виникають спонтанно. Одного разу на уроці української мови ми писали переказ про Ужгородський замок.

І хтось із учнів сказав: «Наталю Миколаївно, у цьому замку ми ще не були. Давайте відвідаємо це місто!». Чому б і ні? Ось і виникла ідея для нової подорожі. Залишилось небагато: розробити маршрут і зібрати команду. 

До речі, завдяки тому, що маємо великий «туристичний багаж», використовуємо досвід на уроках літератури. Наприклад, під час вивчення творчості Лесі Українки ми згадуємо нашу подорож до Луцька: замок Любарта, Лесин ясен і будинок, у якому жила поетеса. І вже зовсім по-іншому розуміємо її поезії, адже відчули атмосферу, в якій вона зростала, ходили тими самими доріжками, якими ходила вона, доторкнулись до історії. І урок від цього оживає, стає набагато цікавішим!

Чи схвалюють часті поїздки батьки учнів?

Часті поїздки стають можливими завдяки підтримці батьків. Мені дуже пощастило, що працюю з таким батьківським колективом, який підтримує мої починання та ідеї. Це дуже класно, коли вчитель і батьки «дивляться в одному напрямку».

Ми всі розуміємо: щоб пізнати світ, потрібно його побачити. Можна довго розповідати про книгу, але для того, щоб її зрозуміти, потрібно її прочитати. Так і в житті: ми багато розповідаємо на уроках про красу рідного краю, але найяскравіші емоції переживаємо тоді, коли на власні очі бачимо велич, неповторність і багатство мальовничих куточків України.

Часто батьки подорожують разом з нами, беруть участь у наших походах. А скільки спільних квестів було проведено! Уявіть: вихідний день, а ми не сидимо біля телевізора, а кількома командами (батьки і діти) бігаємо містом і розкриваємо його історичні таємниці! Правда, круто?! Батьки теж допомагають в організації квестів. Цим варто пишатися!

Які ваші найулюбленіші з учнями місця в Україні?

Важко назвати. Ми любимо Україну і все, що з нею пов’язане!

Як ви ставитесь до сьогоднішніх змін в освіті?

Будь-які зміни – це стимул для розвитку! Для всіх учасників навчального процесу з’явились величезні можливості вибору. Хтось пробує себе в новій діяльності, хтось отримує нові можливості для самореалізації, хтось шукає нові шляхи для самовдосконалення і підвищення фахового рівня.

Але в епоху глобальних змін і перетворень важливо не забувати просту істину, що «ти на Землі – Людина»!

Фото з особистого архіву Наталії Власик

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.