Статті
9296
20 вересня 14:09

«Хліба й видовищ» vs «Серце віддавати дітям»: що насправді вимагають від сучасної української школи

Варто пам'ятати, що школа – все ж таки заклад освіти, а не заклад громадського харчування чи психологічної реабілітації.

Якщо зробити контент-аналіз змісту різноманітних публікацій (дискусій у соцмережах, виступів високопосадовців тощо) щодо нагальних проблем розвитку шкільної освіти, може скластися враження, що школа в нас існує насамперед заради кількох моментів:

  • щоб діти могли там смачно поїсти та сходити у комфортний туалет;

  • щоб батьки могли емоційно розвантажитись і відпочити від власних дітей у період, коли школа працює у режимі «камера зберігання».

Принаймні й фокус суспільної уваги, і провідний напрямок самопіару влади зосереджений саме на цих питаннях. Про увімкнення турборежиму «Інтенсивне навчання» чомусь не йдеться.

Проте школа все ж таки заклад освіти, а не заклад громадського харчування чи психологічної реабілітації. А основна функція вчителів – вчити дітей, а не виконувати роль аніматорів та наглядачів за порядком у шкільних коридорах.

Приводжу слова начальниці управління освіти, релігій та у справах національностей одного з райцентрів:

Заплановано спільні з Держпродспоживслужбою навчання для кухарів та медиків (за присутності керівників закладів освіти).

Уявляєте бачення пріоритетів розвитку освіти в цьому районі?

Що ж тоді хотіти від посадовців районного рівня, якщо у матеріалі про масове отруєння дітей у школі Хмельницького дізнаємось: після свого офіційного візиту до закладу освіти очільник МОН Сергій Шкарлет, заступниця керівника Офісу президента Юлія Соколовська, головний санлікар Ігор Кузін рекомендували відсторонити керівника закладу від роботи.

По-перше, це незаконно! Державні службовці не можуть відсторонити директора школи. Норми, які регулюють проведення службового розслідування та відсторонення працівників від посади на час розслідування, чинні тільки для держслужбовців. Таку правову позицію містить постанова Верховного суду від 01.04.2020 у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Шкільна освіта не зможе нормально розвиватися, доки керівники шкіл не матимуть можливості зосередитись на своїй прямій функції – на управлінні освітнім процесом. Усі допоміжні функції, зокрема і налагодження системи харчування учнів, мають виконувати відповідні служби засновника закладу чи комерційні структури, з якими укладено такі угоди.

По-друге, розкрию страшну «військову таємницю»:  медичні огляди працівників закладів освіти у нас, як правило, фіктивні, а вже заповнену медичну книжку можна легко купити за помірну плату. Завжди просив працівників харчоблоку у гімназії, в якій багато років директорував, проходити реальні обстеження і здавати всі необхідні аналізи.

Але головна проблема навіть не в тому, що директор школи у нас традиційно виконує функцію хлопчика для биття. Невже соціальний запит до сучасної української школи опустився до рівня гасла римського плебсу «Хліба й видовищ»?! Невже не зрозуміло, що зациклювання винятково на навколо освітніх питаннях та байдужість суспільства до розв’язання власне освітніх проблем є шляхом у нікуди?

Виникає запитання: а чи є запит українського суспільства щодо створення іншої школи? Якщо є, то:

  • Де свіжі проривні ідеї та всенародна увага до людей, які змінюють мислення?

  • Де палкі загальнонаціональні дискусії про майбутнє школи?

  • Де захопливі зіткнення ідей, які сформують лідерів освіти ХХІ століття?

  • Чому величезна протестна енергія вчительства досі не народила лідерів, спроможних її дбайливо зібрати та сконцентрувати у потрібному напрямку?

Відкрийте будь-яке солідне західне видання, і ви відразу ж побачите, які освітні проблеми знаходяться там у центрі громадської уваги. У нас відбувається тотальна деінтелектуалізація, а там жваво обговорюють:

  • Як штучний інтелект вплине на освіту?

  • Як можна розширити горизонти можливого в освітньому середовищі, наприклад, за допомогою iPad?

  • Які є найефективніші способи підтримки соціально-емоційного благополуччя педагогічного персоналу школи, учнів та сімей?

  • Як вчителі та учні можуть скористатися технологією розпізнавання мовлення?

  • Які стратегії та практики онлайн-навчання є ефективнішими та як забезпечити безперервну освіту в гібридному або віртуальному класі?

  • Як допомогти учням знайти розумний баланс у цифровому світі?

  • Які стратегії залучення до уроків робототехніки найкраще працюють?

  • Як подолати негативні наслідки так званого «токсичного позитиву» (вимушеної життєрадісності), який є у школах?

Якщо ми й надалі стоятимемо осторонь цих дискурсів, усе, що відбуватиметься в українській освіті, буде лише «вечорами на хуторі поблизу…» Європи.

Основний показник продуктивності спілкування – досягнення суспільного порозуміння, спрямованого на вибір кращих життєвих перспектив. Чи є у нас таке порозуміння з питань перспектив розвитку освіти?

На жаль, навіть громадські обговорення, наприклад, проєктів нормативних документів, зазвичай є удаваними й проходять за таким сценарієм: запрошують вносити пропозиції – люди пишуть, пропонують, надсилають – реакції жодної. Немає навіть елементарної відповіді: «Дякуємо, отримали». І у людей очікувано виникає відчуття того, що вони займаються сізіфовою працею.

Ті теми, які вже там, на Заході,  пройшли етап суспільного осмислення і поступово утвердились у педагогічній культурі, у нас стають актуальними лише в одному випадку – коли під це дають гранти.

Тоді навколоосвітянські спритники, які на цьому роблять свої статки, хапаються за чергову золоту жилу. Звісно, їм однаково, що впроваджувати: академічну доброчесність чи інклюзію, гендерні підходи чи соціально-емоційне навчання, протидію булінгу чи якість освіти… Вони просто скомпілюють із західних джерел якийсь посібник з «модної» тематики, проведуть гучну презентацію, серію семінарів… і на цьому все.

Зрештою, обдурити грантодавців для таких спритників – не проблема. Проблема – перейняти аудиторію тематикою, якою ти сам не надто перейнявся. Адже переконання йдуть від переконань. Тому, як наслідок, з’являється звичка до подвійних стандартів: думати одне, говорити друге, а робити третє.

Що ж у підсумку?

Як і дві тисячі років тому, лозунг «Хліба й видовищ!» беруть на озброєння ті, хто апріорі не здатний до продуктивної роботи. Робота – це їхній протиприродний стан, вони лише вважають, що їм усі зобов’язані.

Саме в цьому середовищі й народилось суто споживацьке ставлення до школи, яке не підіймається вище перших двох сходинок піраміди Маслоу: «Дай! І щоб усе було безкоштовно!». Як і у часи Римської імперії, наші популісти цинічно грають на примітивних інстинктах натовпу – тобто, вкидають «гарячі теми» на кшталт поборів чи булінгу.

А от ті, хто «серце віддає дітям», дуже хотіли б розраховувати на жвавий інтерес батьківської громадськості до побудови справді нової української школи, а ще – на відповідальність, довіру та світлі помисли.

Вас також можуть зацікавити такі матеріали: Українська освіта тримається на… переніалах

Всеосвіта – незалежне ЗМІ, що працює для вас та заради вас. Матеріали, які ми публікуємо, завжди вчасні, об’єктивні та перевірені. Наш проєкт існує завдяки вам

Підтримати нас можна по-різному. Ваші вподобання, поширення , коментарі дозволяють іншим людям дізнатися важливу інформацію, а замовлення брендованої продукції та електронних товарів допомагає нам інвестувати у розвиток новітнього українськомовного контенту.

Поширити
матеріал:

Використання статей порталу «Всеосвіта» дозволяється за умови прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на ці статті у першому абзаці. Назва порталу «Всеосвіта» має згадуватися обов'язково. У разі невиконання цих вимог, питання автоматично передаватиметься до юридичного відділу.

Вітаємо зі святом працівникі́в осві́ти

та даруємо 100 грн

кешбеку!

Кешбеком можна оплатити 50% вартості будь-яких цифрових товарів та послуг на порталі «Всеосвіта»

Отримати кешбек можна з 1 до 14 жовтня 24 жовтня та використати протягом всього місяця.