Всеосвіта

Головне меню порталу

Головне меню порталу

Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Несилові методи протидії булінгу
»
Взяти участь Всі події
3 лютого 09:27

Двічі викрадені шедеври Пимоненка, спадщина Айвазовського: навіщо ворог привласнює художні доробки наших митців

Ми не бідні, але нас століттями обкрадає, а потім знищує один і той самий ворог. Чому московити постійно крадуть українські художні цінності та як вони привласнили собі іменитих митців? Спробуємо розібратися на прикладі геніїв Миколи Пимоненка та Івана Айвазовського.

Воєнні злочини в культурі

У листопаді 2022 року росіяни вивезли з Херсонського художнього музею імені Олексія Шовкуненка майже всі експонати. До окупації там зберігалися картини Августа фон Баєра, Тетяни Яблонської, Івана Айвазовського, Миколи Пимоненка, Михайла Врубеля та інших відомих художників. На жаль це лише один приклад з багатьох, коли окупанти грабували і вивозили з собою найцінніше.

Малював для Лувру та беріг все, що любив

Микола Пимоненко (1862—1912) — один із тих майстерних митців, хто найкраще зумів передати життя звичайного, але колоритного та самобутнього українського села періоду 19 століття. Більше ніж 20 років він прожив на мальовничій Київщині і створив там понад 120 картини, на яких зображав яскраві пейзажі, побут і традиції українців. Одного разу його полотно під назвою «Гопак» так сподобалося французьким критикам, що вони одразу придбали цю картину для Лувру. До початку 1901 року він був викладачем Рисувальної школи, а після її закриття став штатним викладачем малювання Київського політехнічного інституту. В цьому закладі він пропрацював до самого кінця свого життя.

Знаменита картина М.Пимоненка “Великодня утреня” — вона ж «Ранок Христового воскресіння»  

На цій картині український митець відтворив сільську літургію на одне з найбільших християнських свят – Великдень. Його більше цікавив не сам церковний ритуал, а люди, які зібралися довкола храму, і атмосфера – передчуття радості великого свята. Оригінальна версія картини зберігається в росії, в її описі зазначено, що автор — «малоросійський маляр»... Ще одну репродукцію картини рашисти викрали з музею в окупованому Херсоні на початку листопада 2022 року. Тому зараз для нас доступні лише електронні копії цього шедевра Миколи Пимоненка.

Сьогодні справжній геній українського живопису М.Пимоненко лишається маловідомим для широкої аудиторії. Лише малий відсоток українців знає, що цей непересічний митець хоч і мав світові нагороди, визнання і славу, але завжди залишався дійсно народним художником, автором сотень картин, які представили світові його рідну Україну та її народ.

Чому Айвазовський український художник?

Іван Айвазовський (1817—1900)український художник-мариніст, який мав вірменське походження. З народження його звали Ованесом Айвазяном, але колоніальна політика російської імперії в ті часи пропагувала (так само як і зараз) панівне ставлення стосовно інших народів, тому мало зважала на талановитих, але меншовартісних митців з «неправильним іменем». Через ці обставини митець «русифікує» своє прізвище та ім’я. Ця поступка дозволила його кар'єрі стрімко піти вгору. Він довго жив у Феодосії, є автором понад 6 000 різних творів, за життя прославився як щедрий меценат. Його полотна прикрашають музеї та приватні зібрання по всьому світу. За понад шістдесят років творчої кар'єри І.Айвазовський брав участь у більш як 120 художніх виставках, понад половина з яких були персональними. Крім морської тематики він багато працював і в інших жанрах живопису: від анімалізму та портрету до міфологічного живопису.

У своїх полотнах художник частково висвітлював українську тематику, емоційно фіксував культуру та звичаї нашого народу. Крім того, живописець особисто був знайомий з видатними письменниками Тарасом Шевченком та Миколою Гоголем. Зокрема любов І.Айвазовського до України проявлялася й в тому, що він вільно володів українською мовою і навіть листувався виключно нею з М.Гоголем.

Роботи І.Айвазовського зберігаються в переважній більшості в московитських музеях та приватних колекціях. У підписах до його картин зазначено «вєлікій рускій художнік». Таким чином рашисти всіляко намагаються привласнити спадщину видатного художника з України виключно собі. Їхній «головний аргумент» — він навчався в Петербурзькій академії мистецтв і це начебто викреслює всі інші «неканонічні факти» з життя І.Айвазовського. До речі, ті картини митця, які зберігалися в українських художніх музеях і опинилися в окупації, згодом були теж вкрадені та вивезені до росії. Але нам все ж таки вдається боротися з історичною несправедливістю. Нещодавно американський Музей мистецтв Метрополітен почав правильно вказувати імена та походження наших художників. Наприклад відтепер у підписах до картин І.Айвазовського «Корабель у бурхливому морі», «Корабель при місячному світлі» та інших роботах вказується, що митець є українцем із Феодосії, що у Криму.

Що кажуть іноземні фахівці — чи реально буде повернути вкрадене?

Представники ЮНЕСКО, зважаючи на приклад грабунку московитами Херсонського та інших художніх музеїв України, обіцяють, що «зроблять усе можливе», аби експонати повернули. Українські мистецтвознавці кажуть, що музейні колекції, які мають інвентарні номери, ніхто продавати не буде. Але з цим важко погодитися, бо багато музейних робіт продається до приватних колекцій на чорних ринках. Та й хіба росія колись повертала те, що вкрала та присвоїла собі?

Скільки загалом художніх полотен вкрала росія достеменно невідомо. Проте нагадаємо, від початку повномасштабного вторгнення вже зафіксовано понад 664 епізоди воєнних злочинів московитської армії проти культурної спадщини України. Міністерство культури та інформполітики вказує, що ворог знищив:

  • пам'ятки архітектури — 211 об'єктів;

  • архітектури й містобудування — 186;

  • історії — 179;

  • історії монументального мистецтва — 18;

  • містобудування і монументального мистецтва — 17;

  • археології — 16.

Культурна спадщина — це те, що зберігає нашу пам'ять, формує нашу ідентичність, допомагає нам бути суспільством, відрізняти себе від інших національностей та інших країн. Систематичне знищення та викрадення культурних пам'яток окупантами свідчить про те, що українці воюють з надзвичайно підступним ворогом. Зважаймо на те, що сумна статистика втрат українського культурного фонду ще не раз буде зростати. Що ми можемо вдіяти з цим? Слід говорити, використовувати всі можливості  і засоби аби світ знав — любов росії до культури та духовності ніщо інше, як пропагандистська брехня.