Зміни в соціальній та національній структурі населення.

План уроку №30

Тема уроку: Зміни в соціальній та національній структурі населення. Здобутки і проблеми розвитку соціальної сфери. Привілейоване становище партійно-радянської номенклатури. Повсякденне життя населення. Моральний стан радянського суспільства.

Мета: пояснити основні тенденції соціального розвитку України у 60-80-ті роки ХХ ст. на основі різних джерел інформації; описати повсякденне життя та визначити зміни, пов’язані з кризовими процесами у суспільстві; висловлювати та аргументувати власну точку зору щодо кризи суспільної свідомості та початку формування подвійної моралі радянського суспільства.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Методи та методичні прийоми:

- Робота з поняттями;

- робота з карткою-інформатором;

- робота з таблицею, діаграмою;

- робота з документами;

- робота за методом «Мозковий штурм»

Основні поняття та терміни: номенклатура

Структура уроку

І Організаційний момент 2 хв.

ІІ Актуалізація опорних знань 3 хв.

ІІІ Мотивація навчальної діяльності 5 хв.

ІV Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу 25 хв.

1. Зміни в соціальній та національній структурі населення. Здобутки і проблеми розвитку соціальної сфери.

2. Привілейоване становище партійно-радянської номенклатури.

3. Повсякденне життя населення. Моральний стан радянського суспільства

V Узагальнення та систематизація знань 7хв.

VІ Домашнє завдання 3хв.

Хід уроку

І. Організаційний момент уроку

ІІ. Актуалізація опорних знань

Бесіда

1. Які основні зміни відбулись у соціальній сфері протягом 1953—1964 рр.?

2. Як би ви охарактеризували життєвий рівень населення у цей період?

3. Як впливали зміни в економіці на соціальну сферу?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Із праці О. Субтельного «Україна: історія»

«Як би там не було, але очевидним є те, що попри постійну вказівку, вплив марксизму-ленінізму на радянських українців занепадав… Оскільки ідеологічна відданість людей є основною вимогою радянської системи, послаблення цієї відданості призвело до втрати мислячими громадянами оптимізму, мети й спрямованості.

Серед величезної більшості зростає, проте, прив’язаність до того, що на Заході називають цінностями середніх класів, а в СРСР — буржуазним споживацтвом. За свідченнями радянських джерел, молодь в основному цікавить не будівництво нового суспільства, а вигідна й престижна праця, здобуття кваліфікації тощо. Мало хто хоче бути пролетарем. Переважна більшість молодих людей спрямовує свої зусилля на те, щоб дістати високоякісні споживчі товари, виготовлені на Заході. Очевидним є факт, що сучасна молодь аж ніяк не близька до тієї, яку хотів бачити Ленін».

Сьогодні на уроці спробуємо знайти причини появи такого висловлювання О. Субтельного про період так званого «застою», який охопив не тільки політичну, економічну, але й соціальну сфери.

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

1. Зміни в соціальній та національній структурі населення.

Друга половина 60-х — початку 80-х років ХХ ст. були часом суттєвих соціальних, етнічних, демографічних змін у суспільстві. На початку 60-х років вдалося подолати жахливі для України демографічні наслідки Другої світової війни, сталінських репресій та голодоморів.

1960 р. загальна чисельність населення республіки становила 42,4 млн осіб, з яких 22,6 млн, або 53 %, були сільськими жителями. На початку 80-х років чисельність населення республіки перевищила 50-мільйонну позначку, досягнувши у 1989 р. (за результатами перепису населення) 51,7 млн осіб.

Від перепису до перепису приріст населення зменшувався: 1959–1970 рр. — 5 млн 258 тис, у 1970–1979 рр. — 2 млн 248 тис., в 1979–1989 рр. — 1 млн 862 тис. осіб. Через економічну невлаштованість побуту, низькі життєві стандарти «радянської людини» знижувалася народжуваність, зростала смертність. Приріст населення не забезпечував звичайного відтворення поколінь. УРСР опинилася перед загрозою депопуляції — абсолютного скорочення кількості мешканців республіки. (Див.додаток 1)

Характерною ознакою демографічних процесів були високі темпи росту чисельності мешканців міст. У період між 1959 і 1989 pp. визначальними тенденціями змін у соціальному складі населення України були урбанізація населення, зростання чисельності жителів міст, індустріальних центрів і водночас зменшення абсолютної кількості сільського населення. Так, 1959 р. чисельність сільського населення України становила 22,6 млн осіб, або 53 %. 1964-го року міське населення у кількісному плані перевищило сільське, а на середину 80-х років воно становило вже більше 2/3 населення республіки.

Перепис 1989 р. зафіксував скорочення сільського населення до 17,1 млн осіб — на 5,5 млн осіб, або на 20 %.

Різке скорочення чисельності селян було зумовлене як загальносвітовою тенденцією до урбанізації (збільшення кількості міст), так і побутовою невлаштованістю та складністю із працевлаштуванням на селі.

1979 р., уперше за тривалий період української історії, смертність сільських жителів перевищила народжуваність — розпочалася депопуляція. На початку 90-х років вона стала постійним явищем у республіці.

Національний склад населення Української РСР зазнав суттєвих змін. Протягом 60–80-х років відбувалося скорочення чисельності титульного етносу — українців. Це було пов’язано зі зниженням народжуваності, старінням українців, а особливо через великі масштаби міграції до України представників інших національностей.

За 30 років — з 1959 по 1989 рр. — частка українців у загальній кількості населення республіки скоротилась з 76,7 до 72,1 %, у той час як відсоток росіян збільшився з 16 до 22 %. При цьому слід врахувати, що вплив російської ментальності, мови, культури був значно вищим від кількості етнічних росіян. Фактично повністю зрусифікованими були українські міста, за винятком західних областей. Русифікація стала державною стратегією, а головний напрямок розвитку національних відносин полягав у підтягуванні етносів до мови і культури «великого російського народу».

Запитання

1. Які зміни відбувались в Україні стосовно сільського і міського населення?

2. Які зміни відбулись у національній структурі населення України?

2.Привілейоване становище партійно- державної номенклатури

Деформації в соціальній сфері посилювалися несправедливим характером розподілу суспільних благ.

В обстановці всевладдя і безконтрольності номенклатурні верхи утворили власну, закриту систему постачання продовольства і промислових товарів, що не знала дефіцитів і спекулятивних цін. Рада Міністрів і ЦК Компартії мали спеціальні великі господарства, де вирощували екологічно чисті городину і фрукти для вищих партійно-державних установ. Переробкою сільськогосподарської продукції для номенклатурних верхів займалися спеціальні закриті цехи.

Подаючи визначення поняття «номенклатура», можна використати текст документа.

Робота з документом №1 (Див. додаток 2)

Номенклатура — це панівна партійна еліта в СРСР, що цілком контролювала всі сфери життя суспільства і користувалася особливими благами.

Отримуючи заробітну плату, яка в 2–3 рази перевищувала заробітну плату робітників та колгоспників, представники номенклатури могли придбати на них у 5–10 разів більше товарів. За умов тотального дефіциту номенклатура мала можливість за дешевими державними цінами купувати необхідні товари, тоді як основна масса людей або взагалі не мала доступу до якісних товарів або за неймовірними цінами вимушена була купувати на базарах чи у спекулянтів.

У 70–80-х роках стала поширеною практика закупівлі великих партій високоякісних промислових і продовольчих товарів, призначених виключно для вищого керівництва.

«Вищі інстанції» мали закриті кращі санаторії, поліклініки та лікарні, що передбачували у віданні четвертого управління Міністерства охорони здоров’я, будинки відпочинку, пансіонати, а також мисливські господарства. Для чиновників партійно-радянського апарату зводилося поліпшене житло.

Вищі урядові і партійні службовці мали постійно закріплені за ними цілорічні сімейні дачі. Квартири найвищих керівників обслуговували штатні покоївки, що утримувалися за державний кошт.

Хатні робітниці, покоївки та інша домашні служниці навіть була об’єднана у спеціальну профспілкову організацію, а їхня служба зараховувалася до трудового стажу.

Діти партійно-державної еліти відвідували найкращі, найсучасніші дитячі садки і школи, після закінчення яких вони зазвичай вступали до престижних вишів.

Керівництво Комуністичної партії, держави, котре постійно твердило про свої наміри побудувати справедливе безкласове суспільство, насправді створило з вигодою для себе суспільство витонченої соціальної нерівності.

Робота за методом «Мозковий штурм»

За допомогою «Мозкового штурму» учні визначають привілеї номенклатури.

Привілеї номенклатури

1. Закрита система постачання продовольчих і промислових товарів, що не знала дефіцитів і спекулятивних цін.

2. Спецталони на харчування залежно від чину.

3. Система закритих будинків відпочинку, санаторіїв, пансіонатів, які знаходилися у віданні Четвертого управління Міністерства охорони здоров’я.

4. Можливість виїжджати за кордон.

5. Розв’язання житлової проблеми в найкоротший строк і з найкращими варіантами.

6. Вищий ешелон мав цілорічні сімейні дачі, що утримувалися за рахунок бюджету.

7. Закрите підприємство «Комунар» забезпечувало одягом і взуттям республіканську партійно-державну наменклатуру.

8. Навіть тих номенклатурників, що вчинили злочин, без рішення і дозволу партії неможливо було притягнути до суду.

3.Повсякденне життя населення

Починаючи з XXIII з’їзду КП України і XXIII з’їзду КПРС (1966), на всіх високих партійних форумах завдання підвищення життєвого рівня населення декларувалося як одне з основних завдань партії та держави. Навіть у новій Конституції Української РСР 1978 р. були зафіксовані права на гарантовану гідну оплату праці, на забезпечення житлом, кваліфіковану медичну допомогу.

Деякі позитивні зміни справді відбулися, хоча їх масштаби явно поступалися задекларованим. Так, уперше за роки радянської влади у людей зник примарний страх голоду. Регулярно, протягом усього року почали отримувати зарплату колгоспники. Із 1964 р. колгоспникам почали нараховувати пенсію у розмірі від 12–30 крб.

Відносно зросла купівельна спроможність населення. Люди почали більше купувати телевізорів, холодильників, пральних машин, іншої побутової техніки. Але основні економічні показники, що мали гарантувати підвищення життєвого рівня населення, не виконувалися.

Із 1971 по 1985 р. грошова маса, яка перебувала в обігу, збільшилася в 3,1 раза, тим часом як виробництво товарів народного споживання — лише вдвічі. Як наслідок, дедалі більше товарів повсякденного попиту, особливо якісних, потрапляло до розряду дефіцитних. Довгі черги за цими товарами та гонитва за «дефіцитом» були характерною ознакою побуту радянських людей у 70–80-ті роки. Це пояснюється тим, що грошова маса з 1981 по 1985 р. збільшилася в 3,1 раза, а виробництво товарів народного споживання — вдвічі. На 1984 р. карбованець дорівнював 54 копійкам порівняно з карбованцем 60-х років, тобто «впав» в 1,85 раза.

Не забуваймо й про те, що існував штучний фіксований курс карбованця щодо долара, який коливався в межах 60 коп. за один долар. Щоправда, доларів у вільному продажу не було — порушників карали за «валютну спекуляцію».

Рівень заробітної плати в грошовому обчисленні зростав, але водночас зростали ціни на товари, різні послуги і т. ін.

За показниками реальних доходів на душу населення, республіка 1980 р. посідала 12–14 місця, а 1985 р. — 5–6-те.

Робота з таблицею

Темпи зростання реальних доходів (у крб.) на душу населення у союзних республіках (1970 р. — 100 %)

Запитання

Які висновки можна зробити на підставі даних таблиці?

Збільшення доходів 1970-х — початку 1980-х рр. відбулось на тлі відносної стабілізації цін. Відчутно зростали лише ціни на «товари підвищеного попиту» (такими вважали килими, меблі, побутова техніка, автомобілі, ювелірні вироби), а також на деякі імпортні товари. Населення хворобливо реагувало на багатократне підвищення цін на каву, яке пояснювалося «неврожаєм в Африці на каву і какао-боби». Подорожчання товарів підвищеного попиту спричинило ланцюгову реакцію - зміни цін і на деякі інші товари, а так само цін на «чорному ринку», але загалом ціни зростали украй повільно, а на деякі види товарів і послуг вони підтримувалися на незмінному рівні. Дуже дешево коштували населенню ліки, навіть імпортні препарати. Влада утримувала низькі ціни на продовольство, які були нижчими за світові у 2–3 і більше рази. Плата за житло і комунальні послуги так само була відносно невелика — на них в середньому витрачалось близько 3 % місячного бюджету сім’ї.

Таким чином, середній сім’ї з трьох осіб, щоб мати дах над головою і нормально харчуватися, вистачало 150 крб на місяць.

Зміни структури попиту в середині 70-х посилювали існуючі диспропорції в торгівлі, породжували хронічний дефіцит. Поширилися різного роду корупційні явища. Особливо бажані товари доводилося діставати «через знайомих», «купувати з рук» або на «чорному ринку». У такий спосіб постійно або періодично переплачувало за покупки приблизно 80 % населення. Особливо часто до послуг тіньових торговців звертались люди з достатком, вищим за середній. На такі престижні товари, як килими, кришталь, меблі, автомобілі та ін., почали створювати спеціальні черги. Подібні списки могли створювати профкоми на підприємствах. Часто вони організовувалися на неформальних підставах безпосередньо покупцями при магазинах. Позитивний сам по собі факт зростання грошових доходів у поєднанні з неможливістю дістати необхідну річ перетворювався на чинник соціального напруження.

У 1970–1980-х рр. радянська планова економіка нарешті налагодила масовий випуск телевізорів, транзисторів, меблів, килимів, холодильників, костюмів, взуття та інших товарів народного вжитку. Але їхня якість уже не задовольняла попит людей.

Намагаючись не допустити зниження життєвого рівня громадян, керівництво держави вдавалося до закупівлі за кордоном значних обсягів товарів широкого вжитку. Це поглинало десятки мільярдів доларів, отриманих від продажу західним країнам нафти і газу. Країни арабського Сходу, які також у значних масштабах експортували нафту, зуміли використати «нафтодолари» для створення нових галузей промисловості, модернізації господарства загалом, істотного покращання соціально-культурної сфери. У Радянському Союзі ці кошти просто «проїдалися».

Нафтовий «бум» 70-х років закінчився, і в бюджеті виникли багатомільярдні дефіцити. Перетворившись на заручників власних необґрунтованих обіцянок і демагогічних заяв, партійно-державні верхи старанно приховували дефіцит бюджету, збільшуючи реалізацію алкогольних напоїв, піднімаючи ціни на продовольчі та промислові товари. Закупівля дешевих промислових товарів за кордоном тривала. Також щорічно зростали обсяги імпортованого зерна. За рівнем життя Україна на початку 80-х років перебувала серед держав, що посідали 50–60 місця у світі.

Складною залишалася житлова проблема, хоча для її розв’язання виділялися мільярди карбованців. 1965–1980 рр. в Україні було побудовано 5,6 млн квартир. Масштаби будівництва вражали - у республіці виникли нові міста: Вільногорськ, Нововолинськ, Світловодськ, Енергодар та інші. У Києві щоденно в середньому зводився стоквартирний будинок. У великих містах зводилися нові житлові мікрорайони, наприклад: у Києві — це Русанівський, Теремки, Нивки, Оболонь, Виноградар; у Харкові — Салтівський; у Запоріжжі — Космічний. Та, попри це, черга на житло не зникала. У роки одинадцятої п’ятирічки вона становила 1,5 млн осіб і постійно збільшувалося. У складному становищі перебувало комунальне господарство міст, на поліпшення якого постійно бракувало коштів і матеріалів.

Забезпеченість житлом зросла з 9,9 кв. м. на людину в 1960 р. до 14 кв. м у 1980 році. Але й цього було недостатньо: у 1981-1985 p. черга на житло налічувала 1,5 млн. чоловік і вона не зменшувалася.

Щоправда якість будівництва була надзвичайно низькою і нові жильці повинні були зразу ж замінювати "столярку" (вікна, двері), сантехніку, електропроводку, інколи навіть підлогу, перештукатурювати стіни та стелю.

Робота з діаграмами

Кількість осіб, що поліпшили житлові умови (млн. осіб)

Зростання населення України 1965–1985 рр. (млн. осіб)

Запитання

Які висновки можна зробити з наведених даних?

Що ж стосується українського села, то воно перебувало в ще гіршому становищі, ніж місто, хоча обсяги державних капіталовкладень, а також витрат на сільськогосподарських підприємствах протягом 60-х — першої половини 80-х років відчутно зросли. Розширилось житлове будівництво, до центральних садиб практично всіх колгоспів і радгоспів було прокладено дороги з твердим покриттям. У середині 60-х років було завершено електрифікацію села, кожне двадцяте село було газифіковане.

Проте «стирання граней між містом і селом», яке обіцяла программа КПРС 1961 р., не відбулося.

Медичне обслуговування населення хоча й поліпшилося, утім, не настільки, щоби уникнути численних проблем. Наприкінці 80‑х років у медичних закладах республіки працювало 180 тис. лікарів і понад 500 тис. медичних працівників середньої кваліфікації.

У розрахунку на кожні 10 тис. жителів це було більше, ніж у розвинених країнах світу. Одночасно зростала кількість лікарняних ліжок — за 1970–1985 рр. майже на третину. Проте оснащеність установ охорони здоров’я і якість медичного обслуговування залишалися надзвичайно низькими. Тоді, коли рівень смертності у переважній більшості розвинених західних країн знижувався, у Радянському Союзі — зростав. З 1965 до 1980 р. цей показник на 1 тис. жителів зріс з 7,3 до 10,3 випадку. Що ж до України, яка колись мала прекрасні природно-кліматичні умови, що могли сприяти довголіттю її жителів, то смертність на її території почала зростати швидше, ніж по СРСР загалом: з 7,6 випадку на одну тисячу населення у 1965 р., до 12,1 випадку у 1980 р. Уже наприкінці 70‑х років у деяких місцевостях України рівень смертності перевищував народжуваність.

V. Узагальнення та систематизація знань

1. Бесіда

1. Чи були характерні зміни у соціальній та національній структурі населення протягом 1965–1985 рр.?

2. Назвіть позитивні та негативні тенденції в соціальній сфері України в цей період.

3. Що таке номенклатура?

4. Яким був моральний стан радянського суспільства?

2. Історичний тренінг

VІ. Домашнє завдання

- Опрацювати відповідний матеріал підручника с.

- Підготуйте повідомлення на тему: «Життя номенклатурних верхів» за документом на с. (див додаток №3)

Додаток 2

Документ №1

В. Врублевский. Владимир Щербицкий: правда и вымыслы. Записки помощника: воспоминания, документа, слухи, легенды, факты. — К. : Довіра, 1993. — С. 79, 80

«…Каждый партийный комитет — райком, горком, обком ЦК имел перечень руководящих должностей (номенклатуру), кандидатуры на которые подбирались и утверждались бюро, фактически же — первым секретарем…

В московской номенклатуре находились не только первые секретари обкомов, но и руководящие советские, хозяйственные и другие должности, вплоть до директоров крупных заводов».

Додаток 3

ДОКУМЕНТ №2

Зі спогадів екс-президента України Л. Кравчука

— Керівництво — це еліта. Вершина республіки. Члени політбюро і секретарі... Між собою вони жили дружно, принаймні спілкувалися щодня. ...Щодня влаштовувалися так звані обіди політбюро... Ось де тема для художників, для епохальної картини! — це, вважайте, обіди богів. Щодня на обід у приміщенні ЦК для цього виділяли спеціальну залу, де збиралися члени політбюро, і ті, що тут працювали, і ті, що в Раді Міністрів чи у Верховній Раді, — як що, звичайно, хто з них не перебував у відрядженні. На чолі столу - перший. Страви подавалися вишукані. Членам політбюро видавалися якісь додаткові гроші, крім зарплати, за ті гроші, зберігаючи зарплату, вони й харчувалися, а ще й додому замовляли харчі. Скільки саме видавали грошей, я не пам'ятаю, але достатньо...

Розкішні обіди були неспішними, тривали довго, інколи по півтори-дві години. Тут, за столом, можна було й справи різні вирішувати - партійні, державні, бо ж найвище керівництво партії і держави збиралося.

...Окремо обідали заввідділами, перші заступники, помічники, у них був окремий зал, кожен мав своє місце. А інструктори, консультанти й інші «нижчі чини» обідали в іншій залі. Щодо лікування, то перший і члени політбюро ходили на те лікування аж... через дорогу... це амбулаторно, а коли що серйозно, то кремлівська лікарня. Апарат же - всі, хто нижчі секретарів, лікувалися на Пушкінській, в четвертому управлінні. Або у Феофанії...»

Чемерис В. Президент. Романесе. - К.: Вид-во СП «СВЕНАС», 1994. — С. 134-135.

ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТУ

1. Чому, на ваш погляд, у середовищі вищих номенклатурних працівників, об'єднаних спільністю ідеології, політичних існувала глибока соціально-матеріальна диференціація?

2. Чим це було зумовлене?

Група ПІБ

Історичний тренінг

Чи правильні такі твердження ?

1.Л.Брежнєв став на чолі СРСР в жовтні 1964 р.:

а) так; б) ні.

2.Період 1964-1985 рр. в історії СРСР та України називається ’’застоєм’’:

а) так; б) ні.

3.В період 1964-1985рр. економіка України розвивалась інтенсивним шляхом:

а) так; б) ні.

4.Основними сферами прояву кризи радянської системи були: економіка ,

міжнародні відносини,ідеологія,соціальні відносини, культура:

а) так; б) ні.

5.В період правління Л.Брежнєва знизився приріст промислового виробництва:

а) так; б) ні.

6.Масовий від’їзд сільського населення в міста загострив дефіцит робочої

сили в сільському господарстві:

а) так; б) ні.

7.В період загострення кризи радянської системи з’являється і розростається

тіньова економіка в Україні:

а) так; б) ні.

8. В 1979 р. смертність перевищує народжуваність:

а) так; б) ні.

9.В другій половині 60-х рр. були ліквідовані раднаргоспи:

а) так; б) ні.

10.В період загострення кризи радянської системи керівництво КПРС змушене

було відмовитись від тези про побудову комунізму до 1980 р.:

а) так; б) ні.

11.В Україні існував дефіцит житла, послуг, товарів:

а) так; б) ні.

12.Розриву в рівні життя жителів міста і села ,народу і номенклатури в Україні

не існувало:

а) так; б) ні.

Оцінка Прізвище

перевіряючого