Життєвий і творчий шлях херсонського педагога, письменника, журналіста Ю.К.Голобородька

Тема: Життєвий і творчий шлях херсонського педагога, письменника, журналіста Ю.К.Голобородька

Мета:  формувати компетентності: предметні (знання про літературу Херсонщини, про життя та творчість Ю.К.Голобородька; розуміння стилю письменника; естетичний смак); ключові (уміння вчитися: прагнення нових знань; комунікативну: уміння працювати в групі; інформаційну: уміння знаходити потрібну інформацію, опрацьовувати та презентувати її; загальнокультурну: прагнення збагатити свій світогляд; толерантне ставлення до почуттів та думок оточуючих).

Обладнання: портрет письменника, видання його творів, тематичні плакати, презентація.

Тип заняття: комбінований.

                                                                             Розважливий учитель з-над лиману,

                                                                             Ти був для нас усіх авторитет…

В. Бровченко «Пам’яті Юрія Голобородька»

                                                                         Трудом, добром і змістом

                                                                         Було наповнене його життя,

                                                                         І на своїй дорозі кам’янистій

                                                                         Він твердо будував щасливе майбуття.

О. Жакоміна «Слово про справжню людину»

ХІД заняття

І. Мотивація навчальної діяльності учнів

У ч и т е л ь. Сонячна Херсонщина  справедливо пишається своїм талановитим земляком, творчо обдарованою і високоосвіченою особистістю , педагогом,письменником, журналістом Юрієм Костянтиновичем Голобородьком. Він - людина високих морально-етичних принципів, любив свою рідну землю, шанував працьовитих і розумних людей, оспівував велич і красу таврійського степу. У своїх творах письменник відтворив різні сторони життя херсонського краю другої половини XX – початку XXI ст. Наголошував на негаразди в суспільстві, бачив, як на зламі епох деякі стають перевертнями, відмовляючись від своїх поглядів, що раніше палко проповідували.

Про одного із відомих та видатних представників творчої інтелігенції Херсонщини, Юрія Костянтиновича Голобородька, ітиметься на занятті.

II. Оголошення теми й мети заняття

Учитель.

На занятті ми будемо працювати над проблемним питанням

«У чому полягають духовні і творчі здобутки письменника Юрія Голобородька?»

III. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання.

Учитель. Опереджувальним домашнім завданням для вас було попрацювати в мережі Інтернет, у бібліотеці для того, щоб зібрати  інформаційний матеріал про письменника Ю.К.Голобородька. Це дасть вам можливість брати активну участь у роботі на занятті.

IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

Робота з епіграфами.

Вчитель. Уважно прочитайте епіграфи до уроку, взяті із поезій Володимира Бровченка і Ольги Жакоміної, і поясніть, як вони характеризують Юрія Голобородька?

1. Лекція вчителя.

Ю́рій Костянти́нович Голоборо́дько народився 9 січня 1927 р. в с. Новотягинка Білозерського району Херсонської області в родині сільського вчителя. Його дитячі та підліткові роки були позначені сумом втрат і жорстокими випробуваннями: після пологів мати Марія Максимівна  померла, вихованням хлопчика займалися батько та бабуся Агафія Федорівна.Після переїзду батька у село Станіслав того ж таки Білозерського району почав у 1934 році навчатися в місцевій школі, сім класів якої закінчив у переддень Великої Вітчизняної війни.

У роки німецької окупації зазнав поневірянь, перебував у фашистських таборах. Після визволення з неволі добровільно вступив до лав Червоної Армії і брав участь у боях з ворогом на 4-у Українському фронті. День Перемоги зустрів на чехословацькій землі. З 1945 по 1951роки охороняв спокій країни. Писав кореспонденції та матеріали для армійської газети.У роки армійської служби заочно закінчив Львівський культосвітній технікум.

У 1956 році, після демобілізації, вчорашній воїн, здобуває гуманітарну освіту на історико-філологічному факультеті Дніпропетровського університету, опанувує професію, яка найтіснішим чином пов'язана з секретами літератури. Саме тут формуються його літературні уподобання, бажання прилучитися до слова і через нього доторкатися до усіх життєвих проблем. Перевага була віддана саме журналістиці – жанру публіцистики (хроніці, замітці, інтерв’ю, дорожним нотаткам, огляду, репортажу), що негайно відгукуються на будь-які події і найшвидше набувають резонансу серед читачів.

Навчання в університеті стало важливим етапом у його літературній справі. Він багато писав газетних матеріалів, активно друкувався у дніпропетровських виданнях. Успішній журналістській діяльності сприяв і непересічний життєвий досвід Ю.Голобородька, що безпосередньо позначався на його літературній майстерності – вмінні знаходити суспільно важливу тему або проблему, помічати цікаві моменти в оточуючому житті: студентському, суспільному, духовному; переконливо формулювати позицію; майстерно будувати оповідь.

Він довгий час працював спочатку учителем сільської школи на Дніпропетровщині, а потім – на Херсонщині завучем Широкобалківської школи, у невеличкому селі, що знаходиться поруч зі Станіславом, у якому директором школи був його батько Кость Йосипович Голобородько, на той час уже відомий педагог, заслужений учитель України. Працюючи на освітянській ниві, Юрій Голобородько писав кореспонденції, нариси та малу прозу: етюди, оповідання, новели. Відтоді і до останніх днів життя, журналістика й письменництво були улюбленими гранями його його обдарування.

У березені 1960 року він переходить на журналістську роботу.

У 1963 році очолює районну газету «Маяк» у місті Берислав на Херсонщині, а згодом – молодіжну газету «Ленінський прапор», редактором якої був 7 років. Після цього в редакторській діяльності Юрія Голобородька наступила перерва. Однак, не в творчості. Він активно працює у прозі.

Із 1992 року письменник знову повертається до редакторського амплуа й до останнього дня життя редагує херсонську обласну газету «Ветеран». Одночасно працює над написанням нових художніх творів, у яких порушував важливі проблеми сьогодення. Його повісті та оповідання, новели, акварелі, пастелі – то зразок високої духовності, дбайливого ставлення до слова, копіткої праці у розкритті внутрішнього світу героїв, відношення до дійсності.

Із 1972 року Ю.Голобородько – член Національної спілки письменників України. Він нагороджений орденами Вітчизняної війни II ступеня, «За мужність»; медалями «За трудову доблесть», «За перемогу над Німеччиною», ювілейними медалями; грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Також удостоєний звання лауреата літературної обласної премії імені Іллі Кулика (1981), удостоєний звання Заслуженого журналіста України.

03.05.2009 перестало битися серце полум’яного Патріота, Письменника, Людини.

Учитель.

Роботу над життєвим і творчим шляхом херсонського письменника Юрія Голобородька продовжимо, працюючи у групах: «Біографи», «Літературознавці», «Архіваріуси», «Психологи». Кожна із груп отримала опереджуюче домашнє завдання і зараз представить його.

Виступ  групи «Біографи».

Складання анкети Ю.Голобородька за матеріалами  лекції вчителя та мережі Інтернет.

Виступ  групи «Архіваріуси».

Складання біографічних пазлів на основі спогадів учнів,колег, друзів.

Члени групи представляють спогади учнів,колег, друзів, взятих із збірки «Педагог. Письменник. Журналіст : Юрій Костянтинович Голобородько в спогадах, листах і матеріалах» / упоряд. Є. П. Голобородько ; голов. ред. К. Ю. Голобородько.

Пазл 1. Спогади Анатолія Тихоненка.  «Уроки мого вчителя».

« Він кохав Слово і кохався в Слові. Слово для нього було смислом життя, засобом життя й об’єктом насолоди. Любив мову кожного народу, а свою — понад усе.

Був надійний у дружбі. Де б він не був, куди не кидала його доля, він завжди пам’ятав друзів. Коли ми після довгих років розлуки зустрілися в Станіславі, то на лівий берег Дніпров­ського лиману попливли на дебаркадері відпочивати нас троє — Юра, я і його друг дитинства, член риболовецької артілі. Гор­дився дружиною, при знайомстві всім говорив: «Це моя дру­жина, вірний і надійний друг».

На лівий берег пливли відпочивати всі станіславчани, бо там чудова зелень, чудові дуби, чудові плавні, заповідна зона. У тих місцях любив бувати й Олесь Гончар. Того літа він там творив свою «Тронку».

Друга — на правому, на»подвір’ї Юриних батьків, які нас пригощали рибою з льоком…»

Аж ось одного вересневого ранку, коли розпочалися уроки, відкрилися двері, і в клас неквапливою ходою увійшов Юрій Костянтинович. Перед нами став високий, спортивної статури молодий чоловік, високе чоло обрамляло смоляно-чорне, густо зачесане волосся.

Злегка примружені очі світилися цікавістю й доброзичли­вістю. Посміхаючись, він бадьоро підійшов до столу, привітався, запросив нас сідати за парти, поздоровив із початком нового навчального року, сказав, що йому приємно знаходитись серед старшого класу школи, має надію на Добру взаємну працю.

Цей урок, як і всі інші уроки прохо­див нестандартно.

Ми знали, що Юрій Костянтинович — учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни. Він багато нам розповідав про по­хід у Карпати й Альпи, про бої. Він бачив наш інтерес до всього цього і запропонував у вихідний день зробити такий військо­вий організований похід. Із навчальною зброєю, у спецодязі ми військовими шеренгами пішли в степ, де імітували бойові дії, «воювали» аж до вечора. Готували на привалах кашу, чай, спі­вали і веселилися. Тут Юрій Костянтинович дуже багато нам розповідав і показував, як треба захищатися, нападати. Усе це було для нас новим і надзвичайно цікавим.»

Пазл 2. Спогади Іллі Кривоноса, Таміли Кривонос «Спогади про друга».

«Займаючи пост редактора газети «Маяк» і маючи невелич­кий апарат (усього 4-5 чол.), Юрій Костянтинович дуже часто бував у трудових колективах району, готував цікаві матеріали в газету, часто виступав із лекціями і бесідами серед трудящих району. Він зумів організувати широкий актив робсількорів, які робили добру справу у висвітленні на сторінках газети багато­гранного життя району. Газета з кожним роком ставала більш цікавою і дієвою, користувалася в районі великою популяр­ністю.

Під час вого приїзду в в наш радгосп я запропонував відвідати третій відділ в с. Вірівка.Оглянули господарство, виїхали з села. Керуючий відділком М.В.Васильченко попрохав на кілька хвилин заїхати на базу і познайомитися із завідувачем Адаменком Василем Семеновичем – колишнім захисником м. Севастополя, офіцером-моряком, який разом із 7 моряками потрапили в полон, а йому вдалося втекти з по­лону. З невеликого будиночка ми почули чудову мелодію. Ви­конував її Василь Семенович на скрипці. Юрій Костянтинович познайомився зі скрипалем, попрохав дати оглянути цей чарів­ний інструмент...

І яке здивування виникло в нього, коли, заглянувши в деку скрипки, він побачив, що цей інструмент був виготовлений в Італії знаменитим майстром Аматі. Довго розмовляв Юрій Костянтинович із Василем Семеновичем і після зустрічі сказав мені, що обов’язково напише про цю подію. Так з’явилося опо­відання «Скрипка Аматі».

Пазл 3. Спогади  Таїсії Волинець «Він довго житиме».

У нас склалися дуже щирі міжсімейні стосунки. Хоч і рідше, але по-сімейному ми зустрічалися, як у Бериславі, так і в Херсоні.

Хочеться відзначити, що розвитку наших відносин дуже сприяла чарівна дружина Юрія — Євдокія Петрівна, вірний друг і товариш. Усе життя Голобородьки присвятили вихованню своїх синів — Ярослава і Костянтина, які продовжують сімейні традиції на освітянській ниві. Сини їх — учені, професори.

Думаю, що свої батьківські обов’язки і Юрій Костянтино­вич і Свдокія Петрівна виконали сповна.

У Херсоні після бериславського «Маяка» нам випало меш­кати в одному будинку. Ми не бігали один до одного позичити ложку солі і побалакати про все і про всіх, але ж часто бачи­лися як сусіди. На моїх очах підростали їхні хлопчики — Ясик і Костик. Зараз це вже Ярослав Юрійович і Костянтин Юрійович Голобородьки, знані науковці-філологи. Дружина Юрія Костян­тиновича Євдокія Петрівна на той час викладала в Херсонському педагогічному інституті. І саме коли хлопчики-підлітки навча­лися відповідно десь у 4-8 класах, Євдокії Петрівні треба було періодично відлучатися на деякий час у Київ на стаціонарне навчання в аспірантурі. Треба — значить треба. «Чоловіча поло­вина» на радість мамі «під мудрим керівництвом» тата варили борщі, прибирали кімнати, прали. Юрій Костянтинович всти­гав на роботі, а сини продовжували відмінно навчатися в школі. Родина Голобородьків була зразком для мешканців усіх шести під’їздів нашого довжелезного будинку «гнучкої конструкції» на вулиці Рози Люксембург.»

Пазл 4. Спогади Василя Загороднюка «Номер його телефону залишився».

«Коли автор видав книгу «У років своя пам’ять», то я із цікавістю прочитав її. Викладаючи в університеті курс «Література Херсонщини», включив це видання в план семінарських занять. Адже в ньому багато літературно-краєзнавчої інформації. Спо¬гади про херсонських письменників, про інших митців слова, які перебували в різні часи і з різних причин у нашому краї. Що дає цінне доповнення до цілісного бачення літературного процесу Херсонщини. А будучи учасником Київської міжнарод¬ної книжкової виставки-ярмарки, цю книгу експонував на ній. Збереглася навіть світлина про це, та в стрімкому життєплині так і не встиг показати її Юрію Костянтиновичу. Серед інших видань вона була відзначена дипломом цього заходу.

Коли готувалася до друку антологія «Білий берег», то Юрій Костянтинович подав у цю книгу оповідання «Старі люди». Стан здоров’я вже не дозволяв йому прийти до Спілки письменників, вичитати верстку твору. Це ми робили в телефонному режимі. Відчувалося, як автор переживав за кожне речення, кожне слово, висловлював свою творчу позицію щодо деяких редакторських правок.»

Пазл 5. Спогади Таїсії Щерби «Квітка безсмертника у вінок пам’яті Ю.К.Голобородька».

Наша сучасність цікавила автора крізь призму людської особистості й часу, особи й совісті як мірила справжньої людини. Безкомпромісний в обстоюванні істини, він підтримував не одного талановитого поета чи прозаїка, захищав людяне відношення до ветеранів Великої Вітчизняної війни, ветеранів праці, вчив доброті і правді, підтримував тих, із ким співпадали його погляди, ідея служіння народу і Вітчизні.

Він сам був прикладом допитливих шукань про майстрів красного письменства, тих, хто побував у нашому краї та залишив помітнии слід у духовному житті суспільства и активно сприяв його культурному розвитку, утвердженню національної та демократичної свідомості. Доказом цього стала його остання книга «У років своя пам’ять» — дослідження, спогади, оповідання, нариси про Миколу Чернявського і Михайла Коцюбинського, Миколу Куліша і Івана Дніпровського, Олександра Пушкіна і Віссаріона Бєлінського, Бориса Грінченка і Людмилу Василевську (Дніпрову Чайку), Льва Толстого і Олексія Пешкова (Максима Горького), Леоніда Куліша і Бориса Лавреньова, Косту Хетагурова... Юрій Костянтинович вивчав конкретні ситуації, суспільно-політичні події минулого, умови життя людей, уподобання письменників, їхню творчість, мемуарну літературу. І тільки після того народжувалися по-справжньому гострі, психологічно заглиблені твори, де відчувалося вболівання письменника за долю тих, хто опинявся в драматичних життєвих колізіях.

Яскравим, високо професіональним письменником, добрим і мудрим наставником, вимогливим до себе й інших, щедрим на похвалу і підтримку, невтомним трудівником і світлою лю¬диною я запам’ятаю Юрія Костянтиновича на все своє життя. І нехай сьогодні, мовлене моє слово про НЬОГО, вплететься безсмертником (простою, але улюбленою його квіткою) у ві¬нок пам’яті, а світла душа цієї ЛЮДИНИ порадіє в небесах, що ВІН не забутий.

Пазл 6. Спогади Любові Лагутенко «З безсмертниками у вічність».

«Свій суворий вишкіл Юрій Костянтинович отримав ще зовсім юним хлопцем, коли в холодних окопах боронив рідну землю від фашистів.

Через 65 років трагедія, за межею якої залишилася безтур­ботна юність, відлунилася у переповненому фойє Палацу молоді, де ми прощалися назавжди з Юрієм Костянтиновичем. У скор­ботній тиші світлою печаллю прозвучав над домовиною уривок з оповідання письменника «Безсмертники»:

«...Пронизливий свист, близький вибух міни... Треба швидше пріч. Затискуючи в правиці автомат, я повзу колючим стерни­щем, розглядаюся навсібіч. Відречений мій погляд ковзає по всі­яній чорними вирвами ниві, на якій ще недавно росло жито. Потім упирається в приплюснутий поріжок межі.. На ній гус­тий, місцями прихоплений сушею пирій, кострубатий полин. І — безсмертники.. Підставляють сонцю чашечки квітів, непо­рочними очима дивляться у високе, з пінявими хмаринами бла­китне небо. Чарівні квіти моїх степів... Як я радий бачити вас на далекій чужині. Та ще в таку лиху мить.

Зірвав кілька квіток, затис між пальцями. Потім обережно засунув в нагрудну кишеню гімнастьорки. І в цей момент по­заду заграли «катюші», полетіли над нами їхні вогненні стріли... Дійшов до останнього рубежу, за яким кінчалася жорстока кри­вавиця. І повсякчас були зі мною простенькі квітки, ненаро­ком зірвані посеред важкого бою. Мов талісман оберігали вони мене, рятували від смерті.

...Знаю, нічого немає вічного у цім житті. Один за одним від­ходимо і ми туди, звідки немає вороття. Прийде колись і моя година печалі. І, проводжаючи в останню дорогу, не забудьте покласти в узголів’я жмуток вічної окраси наших степів — без­смертники».

Родина виконала посмертний заповіт письменника. В останню путь ми проводжали Юрія Костянтиновича з букетиком без­смертників в ізголів’ї.»

Біографічні пазли Юрія Голобородька на основі спогадів учнів,колег, друзів.

Виступ  групи «Літературознавці».

Члени групи представляють поезії, присвячені Юрію Голобородьку.

Володимир Бровченко

ПАМ’ЯТІ ЮРІЯ ГОЛОБОРОДЬКА

Хіба то ми, літературні новобранці,

Щочетверга збирались в «Наддніпрянці»,

Щоб від зерна одвіювать полову,

Дошукуючись праведного слова,

Що на папері має прорости

І людям відкривать нові світи?

О Господи! Минуло півстоліття

Звідтоді, як були ми молоді.

Неначе бджоли на квітуче віття,

Злітались до редакції тоді.

Глуха доба нас вводила в оману...

Той нарисовець, той уже поет.

Розважливий учитель з-над лиману,

Ти був для нас усіх авторитет.

З віків до серця долинали звуки:

Нам клекотали степові орли,

Аби плекали батьківську науку,

Щоб материну пісню берегли.

...В новітні дні — незгоди та загати —

Вкраїні знов далеко до мети,

Та не маліє наша правда, брате.

Несуть в таврійськім небі янголята

Твої слова любові й доброти.

Василь Загороднюк

Юрію Голобородьку 

Нескорені духом, бадьоро із нами

Все важче і важче карбуючи крок,

Зріділими ротами йдуть ветерани

У День Перемоги до вічних зірок.

Ідуть сивочубі, гартовані люди.

Дзвенять нагороди, твердішає крок.

Цю музику строгу ніхто не забуде.

Хвилина мовчання. Поклали вінок.

І залпи салюту бентежливо душу

Неначе вогнем обпікають мою.

Присягу Вітчизні повік не порушу,

Із батьком задумливим поруч стою.

Василь Мелещенко

ІНІЙ

Пам’яті Юрія Голобородька

Укриті інеєм дерева,

Зимові сплячі дерева...

А серце спогад розрива:

буйні фарби літа, де ви?

А позолота вереснева?

А недоношена трава?

Мовчать засніжені дерева,

Зимові, сплячі дерева.

Семен Ханчин

ПАМ’ЯТІ Ю. К. ГОЛОБОРОДЬКА

Вже сонце у захід сідає,                     Туди, де вгасає заграва

І присмерки небо гука.                                І блимає сяйво зірок.

А я все про тебе гадаю,                              Туди, де втрачається право

І постать твоя не зника.                              В життя поновити хоч крок.

Вона, наче вся біля мене,                   Та серця не спалить розлука,

І каже приємні слова.                         А пам’ять не зробить журба,

Та зустрічі диво знаменне                 Бо чую я пісні той звуки,

Поволі за обрій сплива.                              Яку ми б співали оба.

Ольга Жакоміна

СЛОВО ПРО СПРАВЖНЮ ЛЮДИНУ

Шановному другу нашої сім’ї Юрію Костянтиновичу присвячується.

Він був людиною порядною, хорошою.

Творчість його не знала меж.

І «Великий лиман» ми полюбили,

Й «Дороги в грозах» нам сподобалися теж.

А «Таврійські пастелі» чудові?

Пам’ятаємо ми і про них.

З допомогою слів калинових

Скільки зображено долей людських!

Трудом, добром і змістом

Було наповнене його життя,

І на своїй дорозі кам’янистій

Він твердо будував щасливе майбуття.

Життя його не зміряти літами,

Які гідно з людьми він прожив.

Він славний своїми ділами

І вірний ідеї, якій незрадливо служив.

Виступ  групи «Психологи».

Складання схеми психологічного портрета письменника Ю.Голобородька за розповіддю вчителя та повідомленнями груп «Біографи» і «Архіваріуси».

V. Закріплення знань, умінь і навичок

Учитель.

Підійшло до кінця наше заняття із вивчення  біографії та творчості  херсонського педагога, письменника, журналіста Юрія Голобородька. Закріплення матеріалу пропоную провести шляхом створення газети про нього на основі прослуханої лекції вчителя та повідомлень груп.

Учитель.

Дайте відповідь на проблемне питання:

«У чому полягають духовні і творчі здобутки письменника Юрія Голобородька?»

VI. Домашнє завдання:

Прочитати оповідання із збірки «Вчителю наш дорогий Костя Голобородька і Юрія Голобородька»:

І група : «Букет пролісків»;

ІІ група: «Хліб, який ми їмо»;

ІІІ група: «Дрібниці життя»;

ІУ група: «Чужий зошит».

Творче завдання: Скласти  сюжетні ланцюжки оповідань

Література:

Педагог. Письменник. Журналіст : Юрій Костянтинович Голобородько в спогадах, листах і матеріалах / упоряд. Є. П. Голобородько ; голов. ред. К. Ю. Голобородько. – Харків : Основа, 2011. – 173 с. : кольор. фот. – Бібліогр.: с. 157‑170

Паращич В.В. Усі уроки зарубіжної літератури. 11 клас (академічний рівень). – 2-ге вид., виправл.- Х.:Вид.група «Основа», 2012.

Інтернетресурси

https://lib.kherson.ua/ru-goloborodko-yuriy-kostyantinovich.htm

https://krai.lib.kherson.ua/sherba-prichetni-do-slova-6-rozdil.htm