Збірка «Вкарбовані у вічність» Голобородька Ю.К. — книга нарисів про бойові подви¬ги захисників Херсонщини у Другій світовій війні.

Тема :Збірка «Вкарбовані у вічність» Голобородька Ю.К. — книга нарисів про  бойові подви­ги захисників Херсонщини у Другій світовій війні.

Мета: формування предметних компетентностей: визначити місце збірки «Вкарбовані в вічність» у творчому доробку Ю.К.Голобородька; охарактеризувати нариси як творчо-документальне досягнення письменника; розвивати словниковий запас старшокласників, навички зв’язного мовлення, критичного мислення, аналізу художніх творів; виховувати у старшокласників потребу у високих естетичних та гуманних цінностях; формування ключових компетентностей: уміння вчитися: актуалізувати пізнавальну діяльність та критичне мислення учнів; комунікативної: формувати навички спілкування в колективі та толерантне ставлення до думок та почуттів оточуючих; інформаційної: формувати вміння визначати роль деталі в тексті; розвивати навички роботи з книгою; загальнокультурної: прищеплювати естетичний смак та інтерес до читання; розширювати світогляд школярів.

Тип заняття: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: портрети  воїнів Другої світової війни, уривки нарисів із збірки «Вкарбовані у вічність.»

…ніколи не забудемо людей, чиї імена

назавжди вкарбовані в іс­торію, тих,

кому присвячено цю книгу. Безсумнівно,

книга про героїв-херсонців відіграє

велику роль у вихованні підростаючого

покоління.

                                                                                                         О. Касьяненко

Хід заняття

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

1. Бесіда

Опишіть (усно) свої враження від прочитаних нарисів із збірки  «Вкарбовані в вічність» Майорова С.І.,Голобородька Ю.К.,Цокоти П.Є.

Робота над епіграфом.

Перечитайте слова О.Касьяненка і поясніть , чому саме вони взяті епіграфом уроку?

III. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Емоційна хвилинка.

Звучить відеозапис пісні «Степом, степом…» (Слова: Микола Негода

Музика: Анатолій Пашкевич).

Степом, степом йшли у бiй солдати.

Степом, степом – даль заволокло.

Мати, мати стала коло хати,

А кругом в диму село.

Степом, степом - людям жито жати,

Степом, степом даль махне крилом...

Мати, мати жде свого солдата,

А солдат спить вiчним сном!

Учитель. Як ви думаєте, чому саме із прослуховуання цієї пісні розпочинається наше заняття? (Очікувана відповідь. Пісня налаштовує нас на сприйняття нарисів збірки про солдат, які воювали у степах Херсонщини.)

IV. Сприйняття і засвоєння нового матеріалу.

1. Слово учителя про виникнення задуму збірки «Вкарбовані в вічність» історію її написання.

    Юрію Костянтиновичу Голобородьку тема Другої світової війни була дуже близька і знайома. У роки німецької окупації зазнав поневірянь, перебував у фашистських таборах. Після визволення з неволі добровільно вступив до лав Червоної Армії і брав участь у боях із ворогом на 4-му Українському фронті. День перемоги зустрів на Чехословацькій землі. У мирний час працював редактором обласної газети «Ветеран»,працював у архівах, вів пошукову роботу, адже дуже цінував подвиги тих безстрашних героїв, які захищали рідну землю, іноді навіть ціною власного життя. Результатом його кропіткої роботи  стала  збірка «Вкарбовані у вічність», створена у співавторстві із Майоровим С.І. і Цокотою П.Є. вона розповідає про Героїв Радянського Союзу — уродженців Херсонської області і тих, хто удостоєний найвищої нагороди Батьківщини за мужність і героїзм, проявлені в боях за визволення таврійської землі від німецько-фашистських загарбників в роки Великої Вітчизняної війни.

Асоціативний кущ.

Війна…З чим асоціюється це страшне слово? Запишіть на дошці ті асоціації,

які виникають у вас, коли ви чуєте слово  «війна». (Можливі варіанти : смерть, кров, ненависть, руїни, сльози, втрати, каліцтво, сирітство.)

Слово учителя.(Використано передмову «Люди подвигу» О.Касьяненка до збірки).

Таврійська земля... В грізний час Другої Світової війни широкі степи стали ареною запеклих бо­їв з ворогом - німецько-фашистськими загарбниками. На захист рідної землі піднялися десятки тисяч тавричан. Вони вписали славні сторінки в літопис визвольної боротьби  українського народу.

То були люди різного віку, але всіх єднало прагнення бачити свою землю вільною, щасливою, квітучою... Воно вело їх вперед, в жорстокі бої, кидало на ворожі укріплення, під хрестаті танки, допомагало виходити переможцями в найтяжчих поєдинках...

За мужність і самовідданість, проявлені в боях за свободу і незалежність Вітчизни, багато херсонців удостоєні високих урядо­вих нагород. Серед великої і шанованої в нашій країні плеяди кавалерів Золотої Зірки — 67 уродженців міст і сіл Херсонщини.

Дехто з героїв-тавричан продовжив службу в лавах Збройних Сил, більшість, знявши погони, повернулись до мирної праці. Нема­ло Героїв Радянського Союзу, що народилися на Херсонщині, жи­ли далеко за межами області.

Ми пишаємось вами, славні сини таврійської землі!

Молоде покоління нашого краю вчиться у героїв війни само­відданості, гарячого патріотизму, глибокого почуття любові до рідної країни. Ніколи не забудемо людей, чиї імена назавжди вкарбовані в іс­торію, тих, кому присвячено цю книгу. Її автори, зібравши великий фактичний матеріал (нагородні листи, газетні статті, спогади, фото­графії), зробили спробу відтворити безсмертні подвиги, обставини, в яких їх було здійснено.

Безсумнівно, книга про героїв-херсонців відіграє велику роль у вихованні підростаючого покоління.

Учитель. Особливістю змісту збірки С. І. Майорова, Ю. К. Голобородька, П. Є. Цокоти є її зміст. Він кладається із передмови «Люди подвигу»,  написаної  О.Касьяненком і власне нарисів про героїв Другої світової війни, які автори умовно об'єднали у два розділи : «Герої землі Херсонської», «В боях за Херсонщину». У першому розділі розповідається про тих, хто народився у Херсонській області, а в другій – про тих, хто  її обороняв.

Складіть відповідну схему за повідомленням учителя.

Очікувана відповідь

Продовжимо аналізувати художні особливості збірки. Заповніть анкету.

Анкета збірки «Вкарбовані у вічність».

1. Жанр творів збірки – документальні нариси.

2. Тема нарисів – розповідь про подвиг захисників Херсонської області та героїчні подвиги херсонців  під час Другої Світової війни.

3. Ідея нарисів збірки – оспівування мужності, героїчного опору воїнів.

Учитель. Розпочнемо знайомитися із нарисами збірки. Майже всі райони області мають своїх героїв. Найбільше їх у Голопристанському. Високої нагороди Батьківщини удостоїлись одинадцять чоловік. В числі їх — двічі Герой Радянського Союзу, генерал-майор авіації Петро Опанасович Покришев та Герой Радянського Союзу, повний кавалер орденів Слави Павло Христофорович Дубинда. В селі Геройському цього ж району високої урядової нагороди удостоєні чотири учасники війни. Це на честь їх, героїв, село Прогної було перейменоване в Геройське.

Учні зачитують біографічні дані і переказують зміст нарисів.

Покришев Петро Опанасович

Народився 1914 року в місті Гола Пристань на Херсонщині. В лавах військової авіації з 1934 року. В період Великої Вітчизняної війни — командир авіаескадрильї, командир авіаційного полку.     

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1943 року при-своєно звання Героя Радянського Союзу.

24 серпня 1943 року за нові подвиги, проявлені у боях з німецько-фашистськими загарбниками, удостоєний звання Героя Радянського Союзу вдруге.

В 1967 році Петро Опанасович Покришев помер.

Атакує Покришев

В жовтні 1942 року наші винищувачі супроводжували бомбардувальників, які летіли на виконання бойового завдання. В небо піднялися фашистські винищувачі. Спалахнув повітряний бій, в якому взяло участь близько 200 літаків. Прикриваючи своїх, що проривалися на ціль, Покришев у парі з Чубуковим вступив у поєдинок з великою групою ворожих стерв'ятників. Бомбардувальники завдання виконали. Перемоги над ворогом було високо відзначено. П. О. Покришева нагородили орденами Червоної Зірки і Червоного Прапора. Його ескадрилья зробила 949 бойових вильотів, про¬вела 62 повітряні бої, в яких збила 30 літаків ворога.

З          них 11 — на особистому рахунку командира. За бойові успіхи Петра Опанасовича представили до нагородження Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу.

Мужність і відвага самого командира наводили жах на ворожих льотчиків. Досить було йому з'явитися в небі, як гітлерівська служба спостереження починала тривожно оповіщати: «Увага, увага! В повітрі Покришев!»

На фюзеляжі його літака засяяло тридцять червоних зірок — тридцять повітряних перемог над гітлерівськими піратами.

…в газеті «Известия» надруковано Указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження його другою медаллю «Золота Зірка». Покришев прочитав Указ і довго

мовчав. А потім сказав: «Двадцять четвертого серпня, саме в день мого народження.»Тоді Петрові Опанасовичу сповнилося двадцять де­в'ять років. Бойовий рахунок авіаційної частини і її командира весь час поповнював­ся. Петро Опанасович довів число збитих стерв'ятників до 38.

На батьківщині П. О. Покришева в міському парку наддніпрянського містечка на гранітному постаменті встановлено бюст двічі Героя Радянського Союзу.

Учні зачитують біографічні дані і переказують зміст нарисів.

Бережний Іван Михайлович

Народився 1924 року в Казахстані.

З 1926 року проживав у селі Нововоронцовка на Херсонщині.

В 1942 році був призваний в армію.

Закінчив піхотне училище, командував кулеметним взводом.

Загинув 10 квітня 1944 року в бою на Перекопі.

Звання Героя Радянського Союзу при¬своєно Указом Президії Верховної Ра¬ди СРСР від 24 березня 1945 року.

До останнього подиху.

...87-й гвардійській дивізії випала доля штурмувати ворожі укріплення на Перекопі, де гітлерівці чіплялися за кожний метр землі, чинили радянським воїнам запеклий опір.

Кулеметники гвардії молодшого лейтенанта Бережного, наступаючи на лівому фланзі батальйону, прикривали вогнем наші роти… фашисти пішли в контратаку силами

двох рот піхоти при підтримці чотирьох самохідних гар­мат «фердинанд».

В розпалі бою один кулемет раптом замовк. «Мабуть, загинули хлопці», — подумав Бережний і метнувся до них на вогневу. Так, кулеметників було вбито. А німці на­ближалися, гаяти не можна було й хвилини. Офіцер сам взявся за ручки кулемета. За хвилину він поливав свинцевим вогнем фашистів, що вперто ліз­ли вперед. На ньому загорівся одяг. Та кулемет не замовк. Герой до останнього свого подиху косив гітлерівців...Це сталося 10 квітня 1944 року.

А згодом, коли хороброму офіцерові посмертно бу­ло присвоєно звання Героя Радянського Союзу, Голова Президії Верховної Ради СРСР М. І. Калінін надіслав у Нововоронцовку матері героя грамоту про присвоєння високого звання і листа. В ньому він писав:«Шановна Меланіє Панасівно!

Ваш син, гвардії молодший лейтенант Бережний Іван Михайлович, загинув смертю хоробрих у боях за Радянську Батьківщину. За геройський подвиг, проявле­ний у боротьбі з німецько-фашистськими загарбника­ми, Президія Верховної Ради СРСР Указом від 24 берез­ня 1945 року присвоїла йому звання Героя Радянського Союзу... Подвиг Вашого сина ніколи не забуде наш на­род».

...Херсонщина свято шанує пам'ять про Івана Береж­ного. В Нововоронцовці його ім'ям названо вулицю.В місцевій школі є портрет і біографія колишнього вихо­ванця, з якою обов'язково знайомлять першокласників. Золотими літерами ім'я земляка викарбуване і на обе­ліску серед імен односельців, які не повернулися з війни.

В Херсоні по вулиці Гоголя, 14, де Іван Бережний вчився у фабрично-заводському училищі, також встанов­лено меморіальну дошку.

Вінер Леонід Леонідович

Народився 1922 року а Херсоні.

З 1930 по 1937 рік вчився в школі, по­тім в ремісничому училищі.

В армії з 1941 року. Служив у тан­кових частинах. Брав участь у боях на Кубані, Північному Кавказі, 1-му При­балтійському фронті. Нагороджений ор­деном Червоної Зірки, медаллю «За відвагу».

Загинув 24 червня 1944 року.

Звання Героя Радянського Союзу Ука­зом Президії Верховної Ради СРСР при­своєно 22 липня 1944 року посмертно.

Смертю хоробрих

Гвардійська танкова бригада підійшла до Західної Двіни. В диму пожеж з високого правого берега виднілось місто Улла, районний центр Вітебської області. По­трібно було розвідати брід через річку, а головне — систему вогню противника, його сили. Виконання зав­дання було покладено на Леоніда Вінера.

З ним пішло десять сміливців-добровольців.Згодом, розпо­відаючи про цей бій на білоруській землі, Геннадій Григорович Морозов із Дніпропетровщини у ли­сті до матері Леоніда Діни Федорівни писав:« І  ось перед нами річка. В небі повисла ракета. Це був умовний сигнал. Ми спустилися до річки. Артилерія підтримувала нас, роз­відників. Зайшли у воду. Спочатку було мілко, а далі довелося пливти... Ворог помітив нас тільки на сере­дині...Завдання ми виконали, але якою ціною. Живими за­лишились старшина Сашко Шумилов, червоноармієць Каменецький і я».Леонід Вінер загинув на зворотному шляху, коли сміливці вже переправлялися в розташування своєї частини. Радянські бійці потрапили під зливу ворожих куль і снарядів. Один з осколків обірвав життя відважного гвардійця.

На батьківщині героя, в Херсоні, його ім'я носять одна з вулиць . На будинку школи № 6, де вчився Леонід Вінер, встановлено меморіальну дошку.

Іван Степанович Польовий

Народився 1907 року в селі Новомиколаївці Новотроїцького

району на Херсонщині.

Загинув 20 серпня 1-944 року в райо­ні Мажейкяй Латвійської РСР.

Звання Героя Радянського Союзу Указом Президії Верховної Ради СРСР присвоєно посмертно 23лютого1945 року.

Бомби лягають на ціль

В дні війни Іван Степанович Польовий проявив се­бе як безстрашний повітряний боєць, відмінний вихова­тель своїх підлеглих. На літаках-бомбардувальниках він здійснив особисто 125 успішних бойових вильотів, з них 30 разів побував у розвідці.

Всього за 1941—1942 роки льотчик Польовий зни­щив 22 літаки, 40 танків, 307 автомашин з піхотою і ван­тажами, 134 повозки, 20 цистерн з пальним, близько 2500 ворожих солдатів і офіцерів, зруйнував 3 перепра­ви і 2 мости,

Завдавав нищівних ударів по гіт­лерівських позиціях при визволенні Мінська і Двінська. Проявив неабияку мужність і геройство при визволенні Шауляя, Мітави. «Високі урядові нагороди — ордени Леніна, Червоно­го Прапора, Вітчизняної війни І ступеня — то гідна від­знака бойової діяльності сина таврійських степів». Так писав про Івана Степановича Польового його командир і друг підполковник Бугай після загибелі відважного воїна.

Останній виліт майора Польового на виконання склад­ного бойового завдання був таким же сміливим і від­чайдушним. 20 серпня 1944 року 37 ТУ-2 під його ору­дою направилися на розгром важливого залізничного вузла, де скупчилося багато військових ешелонів. На підході до цілі полк потрапив під щільний вогонь зеніт­ної артилерії. Літак заступника командира полку був підбитий, а сам він поранений. Та, незважаючи на це, бомби всіх груп точно накрили ціль.

Майор Польовий повів полк назад, на свій аеродром, і посадив усі машини. Однак сам приземлитися не зміг. Перебиті гідро- і бензосистеми не давали змоги випус­тити шасі. Командир почав усувати пошкодження, однак велика втрата крові давалася взнаки. Літак впав на ліс.

Повітряний стрілець, який завдяки щасливому випадку залишився живим, розповів, що останніми словами героя були: «За Батьківщину!»

Висовін Костянтин Гаврилович

Народився 1918 року в селі Прогної (нині Геройське)Голопристанського району на Херсонщині.

Загинув 9 травня 1944 року в бою за Севастополь.

Звання Героя Радянського Союзу Указом Президії Верховної Ради СРСР присвоєно 24 березня 1945 року посмертно.

Десант через Північну бухту.

Велику Вітчизняну війну чорноморський моряк Костянтин Висовін зустрів на лінкорі «Паризька Комуна». В липні 1941 року написав звідти листа додому, в якому розповідав про перші бої з фашистами.

Коли гітлерівці захопили Крим, Висовін попросився на берег, в піхоту. Його прохання задовольнили.

Хлопець з берегів Дніпро-Бузького лиману брав участь у важких боях з фашистами. Він не раз ходив у ворожий тил за «язиками», добував цінні відомості. У складі 70-го гвардійського полку 24-ї стрілецької дивізії визволяв Крим, відзначився у боях за

Євпаторію і був нагороджений орденом Слави III ступеня.

Та найяскравіше здібності розвідника, мужність і героїзм Костянтина Висовіна проявилися в боях за Севастополь.

Дві роти фашистів кинулися до радянських розвідників, які засіли в руїнах розбитого будинку. «Здавайтесь!» — кричали вони. Але гвардійці на зухвалість ворога відповідали вогнем автоматів.

Кільце оточення все більше стискувалось. В діло пішли ручні гранати. Ними Костянтин Висовін знищив 30 ворожих солдатів.

Гітлерівці підтягнули нові сили проти загону відважних.Кілька фашистів наблизились до Висовіна, намагаючись захопити його живим. Розвідник знищив трьох з них, інші кинулися навтіки. Вже будучи смертельно пораненим, Костянтин встиг з свого автомата скосити ще двох фриців.Бій жменьки сміливців з переважаючими силами ворога тривав кілька годин. Висовін і його друзі загинули, до кінця виконавши завдання.

Пам'ять про відважного воїна живе в серцях вдячних нащадків. Восьмирічна школа в селі Геройському (колишні Прогної), де колись вчився учасник боїв за Севастополь, носить ім'я Героя Радянського Союзу К. Г. Висовіна.

Учні зачитують біографічні дані і переказують зміст нарисів.

Гуменюк Семен Олександрович

Народився 1914 року в селі Слобода Дашковецька на Вінниччині.

Загинув смертю хоробрих 17 берез­ня 1944 року.

Звання Героя Радянського Союзу Указом Президії Верховної Ради СРСР присвоєно посмертно 3 червня 1944 ро­ку за визволення Херсонщини.

В степу під Херсоном...

12 березня 1944 року підрозділ гвардії старшого лей­тенанта Гуменюка в числі перших переправився побли­зу Херсона через Дніпро, сміливим ударом зім'яв заслін гітлерівців і вранці наступного дня вийшов на ворожі комунікації. Невдовзі передова застава доповіла:

Бачимо великий ворожий обоз. Він відходить на захід.

• Захопити! — віддав наказ командир роти.

Доповівши командирові батальйону про перший успіх, С. О. Гуменюк продовжив наступ на село Зеленівку. Незабаром рота зустріла на своєму шляху лінію воро­жої оборони. Почався бій. Особливо заважав просуван­ню вперед фашистський дзот.

Зайнявши вигідний рубіж, рота перейшла в атаку, до­сягла першої ворожої траншеї. Тут воїни знищили 15 гіт­лерівців, захопили два станкових кулемети. Але зали­шався ще дзот. Старший лейтенант Гуменюк наказав обійти його з тилу. Побачивши себе оточеним, гарнізон дзота здався.

14 березня рота гвардійців уже вела бій за село Киселівку. Та несподівано в бойових порядках гітлерів­ців з'явилися танки.

Вдарили свинцевим вогнем лави гвардійців. Поріділи ряди ворожої піхоти, закляк на місці танк, підбитий з ПТР. Полетіла під черево другому зв’язка гранат.Гуменюк разом з усіма відбивав ворожу атаку. Коли побачив, що на лівому фланзі гітлерівська піхота підій­шла надто близько, наказав перенести весь вогонь куле­метів туди. В цей час його поранило. Від пронизливого болю на мить втратив свідомість. А коли опритомнів, побачив біля себе санінструктора. Той перев'язував плече і мав намір відправити Гуменюка в тил.

• Не час, — сказав старший лейтенант.

Вже горіла фашистська самохідка. Відсічена від танків ворожа піхота залягла. Контратака захлинулась.

• За Батьківщину! — піднявся над полем командир роти, підтримуваний

бійцем.

Гвардійці кинулися вперед, туди, де задкував, при­криваючи відступ своїх солдатів, уцілілий гітлерівський танк.

17 березня 1944 року командира стрілецької роти 2-го батальйону 144-го гвардійського полку 49-ї гвардій­ської дивізії Семена Олександровича Гуменюка не ста­ло. Він загинув у бою з німецько-фашистськими загарб­никами на підступах до Миколаєва.

За виняткову мужність і відвагу хороброму офіцеро­ві посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Губайдуллін Мінігалі Хабібулович

Народився 8 березня 1923 року в се­лі Уршакбан-Карамалі Міякінського рай­ону Башкирської АРСР

8 березня 1944 року загинув на Херсонщині, повторивши подвиг Матро­сова.

Звання Героя Радянського Союзу Указом Президії Верховної Ради СРСР і; присвоєно 3 червня 1944 року посмертно.

Остання висота

На світанку 6 березня 1944 року 109-а гвардійська стрілецька дивізія перейшла в наступ в напрямі Берислава. Лейтенант Губайдуллін разом зі своїми бійцями йшов у перших лавах атакуючих.

Рано-вранці 8 березня командир 1-го батальйону гвардії майор Поляков зібрав усіх командирів рот і взводів. Завдання було таке: зламати опір противника на ділянці Рядове - Дудчани. Ворог на всіх висотах вигід­но розмістив вогневі точки і прострілював поле, так що не підступитись. То ж треба знищити ворожі вогневі точки на пануючому кургані і зайняти його. Що й було покладено на кулеметний взвод гвардії лейтенанта Гу­байдулліна.

У нагородному листі командир 309-го гвардійського полку гвардії майор Пеньков так змальовує цей бій: «Гу­байдуллін повів свій взвод на штурм дзоту. Ворог від­крив нищівний вогонь. Але безстрашність і свідомість

свого воїнського обов'язку вели Ґубайдулліна вперед. Наблизившись до дзоту, офіцер кинувся до амбразури, але в цей час він був майже смертельно поранений. Од­нак, ще не втративши свідомості, продовжував повзти до амбразури. За кілька кроків від неї він, напружив­ши усі сили, кинувся вперед і своїм тілом прикрив її, давши можливість взводові знищити два інших ворожих Кулемети і захопити курган». Бойовий наказ було вико­нано.

Коли бійці зняли тіло лейтенанта з німецького дзота, серце безстрашного воїна продовжувало битись. Але то були вже останні хвилини життя хороброго командира кулеметного взводу. Не опритомнівши, гвардії лейтенант Губайдуллін помер. Його поховали в селі Новоолександрівці Нововоронцовського району.

Командир колишньої 109-ї гвардійської дивізії гене­рал-майор І. В. Балдинов у своїх спогадах пише: «Ім'я славного сина башкирського народу Мінігалі Губайдулліна... занесено в зо­лотий список Героїв Радянського Союзу».

У Бериславі на Херсонщині ім'я Губайдулліна при­своєно одній з вулиць, а в Херсоні — одному з бульва­рів. В Дудчанах теж є вулиця Мінігалі Губайдулліна. Його ім'я носять Дудчанська середня школа. Українські і башкирські школярі листуються між собою. В обох школах створено куточки Ге­роя.

Гридасов Дмитро Тихонович

Народився 1925 року в селі Рубанівці Великолепетиського району  на Херсонщині. В армії з 1943 року.

Загинув 16 січня 1945 року в Чехословаччині  біля міста Кошице.

Указом президії Верховної Ради СРСР  від 24 березня 1945 року присвоєно звання Героя радянського Союзу.

Він для подвигу жив

За героїзм і відвагу, проявлені під час прориву сильно укріплених позицій ворога в Криму, червоноармійцеві Гридасову Дмитрові Тихоновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Бойовий шлях героя проліг далі на захід. В січні 1945 року він визволяв Чехословаччину. Останній бій — подвиг Дмитра Гридасова — був біля міста Кошіце. Рота піднялася в атаку, але одразу ж залягла під нищів­ним кулеметним вогнем із амбразури ворожого дзота. Кілька разів наші бійці піднімались в атаку і знову за­лягали. І тоді до командира роти звернувся Дмитро Гридасов за дозволом знищити вогневу точку против­ника.

Хоробрий воїн зумів обійти ворожий дзот, наблизи­тися до нього. Перша і друга гранати полетіли в амбра­зуру, але не влучили в ціль, ворожий кулемет продов­жував строчити. Тоді Дмитро Гридасов піднявся і ки­нувся до амбразури. Порівнявшись з нею, жбурнув ту­ди зв'язку гранат. Разом з сильним вибухом загриміло дружне «ура!» Радянські воїни піднялися в атаку. Друзі мстили ворогові за смерть Героя, який повторив по­двиг Олександра Матросова.

Поховали Дмитра Гридасова на чехословацькій зем­лі, за яку він віддав своє життя.

Школярі міста Кошіце так писали учням таврій­ської Рубанівки: «Ваш Герой — це і наш Герой. І будь­те певні: до могили Дмитра Гридасова, як і до могил інших радянських бійців-визволителів, ніколи не зарос­туть стежки».

Учитель. Прізвище Героя Радянського Союзу І. І. Зюзя золотими літерами викарбуване на обеліску, що височить на Сапун-горі біля Севастополя.

Зюзь Іван Іванович

Народився 1925 року в селі Любимівці Каховського району на Херсонщині.

Загинув на полі бою при визволенні Криму.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 травня 1944 року йому посмерт¬но присвоєно звання Героя Радянсько¬го Союзу.

Остання граната

Ворог поспішно відступав, намагаючись відірватись від наших

військ. 665-й стрілецький полк 216-ї Червонопрапорної дивізії без перепочинку зробив сімдесятип'ятикілометровий марш і пізнього вечора вийшов до Сиваша. Темною смугою лягла попереду холодна вод­на перепона. Ніяких позначень переправи не було. Не­сучи на собі кулемет, першим зайшов у воду комсомо­лець Іван Зюзь. Крижана ропа доходила до пояса, в мулистому дні грузли ноги.

Бійці сміливо рушили за відважним воїном.

Довго так брели через Сиваш, то провалюючись у воронки від бомб, то натрапляючи ногами на якісь під­водні узвишшя. Іван Зюзь першим ступив на кримський берег, не перепочивши й жодної хвилини, рушив назад за боєприпасами, повторивши свій маршрут шість разів.

Переправившись через Сиваш, полк підполковника Ворони почав швидко просуватися вглиб Кримського півострова. Наступного дня біля невеликого селища роз­горівся запеклий бій. Фашисти намагалися будь-що зу­пинити наступ наших частин. Вони кинули в атаку танки і піхоту. Кільком танкам вдалося вклинитись у наші по­зиції. Треба було не допустити ворожу піхоту до цих танків. Кулеметник Зюзь почав пробиратися на пагор­бок, звідки було добре видно ворожі лави. Під шале­ним вогнем він дістався наміченого рубежа і відкрив нищівний вогонь по фашистській піхоті. Гітлерівці по­вернули назад, залишаючи на полі бою вбитих і пора­нених.

...Березневого дня 1944 року група бійців, серед яких був і Іван Зюзь, виконувала бойове завдання. Треба було вибити ворога з траншей першої лінії оборони. Воїни увірвалися в окопи гітлерівців. За­в'язався бій. Близьким вибухом гранати Івана було по­ранено, але він не залишив поля бою.

Очищаючи розгалуження ворожих траншей, боєць потрапив під вогонь фашистів, був вдруге тяжко пора­нений. Німці вирішили взяти сміливця живим. Вони за­пропонували йому здатися в полон. Та у відповідь по­летіли гранати. Розлючені гітлерівці почали закидати гранатами окоп Івана. Один з вибухів оглушив комсо­мольця. На мить він втратив свідомість. Коли опритом­нів, побачив, що вороги підповзли зовсім близько. Пе­ремагаючи біль, Іван Зюзь кинув гранату в фашистів, а останньою підірвав себе і кулемет.

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Учитель. Час,відведений на заняття, не дозволяє нам познайомитися із усіма нарисами збірки, але я маю надію, що після сьгоднішного заняття у вас виникне бажання прочитати про всіх герої, описаних у ній.

1. Бесіда за прослуханим.

- Яке враження справили на вас нариси про героїв Другої свіітвої війни?

- Який епізод запам'ятався найдужче?

-Чи знаєте ви прізвища воїнів, які захищали ваш населений пункт?

Вчитель . Не заростає народна стежка до могил тих, хто поліг на полі бою, не дожив до наших світлих днів. Пам'ять про їх подвиги живе і вічно житиме в серцях прийдешніх поколінь. В місті Гола Пристань встановлено бюст двічі Героя Радянського Союзу П. О. Покришева. В Херсоні, на вулиці Гоголя, 14, де вчився в фабрично-заводському училищі Герой Радянського Союзу І. М. Бережний, встановлено меморіальну дошку, ім'ям К. Г. Висовіна названо школу в селі Геройському Голопристанського району. Дорогі діти, сьогодні на нашому зайнятті прозвучали історії про безсмертні подвиги героїв Другої світової війни, які все зробили для того, щоб ми жили під мирним небом. Дізналися ми про них завдяки збірці «Вкарбовані у вічність»  Майорова С.І, Голобородька Ю.К., Цокоти П.Є., які зібрали таку безцінну інформацію.

3. Інтерактивна вправа «Незакінчене речення»

- Збірка «Вкарбовані у вічність» Майорова С.І, Голобородька Ю.К., Цокоти П.Є. отримала високу оцінку української громадськості  тому, що…

- Нариси збірки допомагають зрозуміти …

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Прочитати роман Ю.К.Голобородька «Великий лиман».

Література

Майоров С.І., Голобородько Ю.К., Цокота П.Є. Вкарбовані в вічність. Видавництво «Таврія», Сімферополь, 1974 

Мартинюк У.  «Друга світова війна у європейській поезії.» «Зарубіжна література  в школах України» № 6, 2017р.