Тема: засоби та прийоми виконання графіки
Специфіку мистецтва графіки становить малюнок. Малюнок (як художньо-виразний засіб) хоч і використовується у всіх видах образотворчого мистецтва, але у графіку він є провідним, визначальним початком і застосовується в більш чистому вигляді. Тому можна вважати малюнок головним засобом графіки (як пластику - в скульптурі, колір - в живопису).
Само слово «графіка» веде свій початок від грецького grapho - пишу, малюю. Малюнок демонструє характер, темперамент, настрій художника. Мова графіки заснований, головним чином, на виразних можливостях лінії, штриха, плями (іноді колірного), фону основи (зазвичай аркуша паперу - білою або тонованою) з яким зображення утворить контрастне або нюансне співвідношення. Не дивлячись на те, що колір у графіку має велике значення, але використовується все ж більш обмежено, ніж у живопису. Графіка тяжіє до монохромності, найчастіше витягуючи художню виразність з поєднання двох кольорів: білого (або іншого відтінку основи) і чорного (чи якогось іншого кольору фарбувального пігменту).
Матеріали і техніки графіки різноманітні, але, як правило, основою є паперовий лист. Колір і фактура паперу грають велику роль. Барвисті матеріали і техніки визначаються видом графіки.
Активну роль у графіці грає фактура використовуваних матеріалів, специфіка графічної техніки та прийомів. Особливе місце займають у графіці не зображувальні елементи - чисто декоративні мотиви, орнамент, текст, що являє собою систему графічних знаків. Графіка володіє широким діапазоном функцій, видів, жанрів, художніх засобів, що створюють у своїй сукупності необмежені можливості для зображення та образного трактування світу, вираження почуттів та думки художника. Різноманітні і способи спілкування глядача з витворами графіки - від масової дії плакату до ілюстрації, мініатюрних витворів графіки, що потребують уважного перегляду зблизька. Важливими особливостями графіки є її здатність швидко відкликатися на актуальні події, зручність тиражування у багатьох екземплярах, можливість послідовного розкриття замислу у ряді зображень. Ці якості були широко використані в агітаційній та сатиричній політичній графіці, бурхливий розвиток якої припадає на роки великих історичних подій .
Єдиним видом графіки довгий час був малюнок і виконувався він в одному екземплярі. І лише в 868 році н.е., у Китаї було відкрито спосіб розмноження малюнку за допомогою вирізаного на дереві кліше. Це був зародок ксилографії (гравюри на дереві), яка виникла в першій половині ХV століття
. 
У сучасному зображувальному мистецтві можуть бути роботи, виконані у складних змішаних техніках.
За виконанням графіка ділиться на:
унікальну, виконану в єдиному екземплярі рукою художника
друковану, отриману в обмеженій кількості екземплярів шляхом переведення зображення з друкованої форми на папір на спеціальному друкованому станкові.
До унікальної графіки відноситься малюнок, який тут набуває значення самостійного витвору, а при більш широкому тлумаченні самого поняття «графіка» також роботи, виконані в інших техніках (акварель, пастель тощо), виконані на папері. До друкованої графіки варто віднести різноманітні види гравюри: різцеву, суху голку, офорт, аквантинту, пунктир, м`який лак, ксилографію, ліногравюру, а також літографію [28].
За типами та призначенням вся графіка ділиться на:
станкову, що існує самостійно у вигляді окремо взятого витвору чи естампу;
книжкову
газетно-журнальну, пов`язану з літературним текстом, що виступає в якості його супроводження (ілюстрації чи оформлення-заставка, кінцівка, титульний лист, суперобкладинка, екслібрис тощо);
плакатну, задача якої полягає в прямому зверненні до мас з ціллю агітації чи реклами.
Таким чином, діапазон виконання графічних технік надзвичайно широкий - від витворів мистецтва до оформлення та маркування утилітарних предметів.
Нам відомо багато технік графіки: це традиційні техніки, новітні (комп'ютерна, лазерна літографія) , різноманітні авторські техніки.
Малюнок є обов'язковим етапом у створенні графічного твору в будь-якій з графічних технік. Наприклад, у техніці графітного олівця найдосконаліше виконувати ескізи та підготовку малюнків до гравюр. Таке використання матеріалу допомагає створювати тіні і тонкі градації від білого до майже чорного.
Техніка вугіллям найчастіше використовується для малювання форм за допомогою світлотіні, а не для деталей, так як загострити вугілля дуже важко.
Іще одна цікава техніка - кольорові олівці. Але мова йдеться про олівці високої якості. В них є один недолік. Олівці мають лише одну лінію і не можуть заповнювати одразу великий простір, як пензлі. Але якщо невелика робота, у незалежності від сюжету кольоровий олівець може створювати великі картини. Змішування кольорів за допомогою кольорових олівців відрізняється від гомогенних тонів, створених олійними фарбами , або аквареллю; це змішування завжди утворює оптичний ефект накладання одного прозорого кольору на інший прозорий. При змішуванні кольорів завжди важливо пам'ятати, що результат визначається наступністю накладання кольорів один на інший. Накладання синього на жовтий не створить того ж ефекту, що накладання жовтого на синій. Кольоровий папір дозволяє використання білого олівця і створює тональну базу, яка гармонує з кольоровою гамою. Художники можуть використовувати кольорові олівці для ескізів як це робить британський офортист Давід Хокні.
Важливе місце також займають розмивки. Ці техніки являють собою давню традицію Китаю та Японії, звідти перекочували у Європу. Розмивка - художній процес у якому малюють одним кольором у певній кількості води, для того щоб передати колір суб'єкта, використовують колір паперу, на який наносять прозорі шари кольору. Кожен матеріал дає можливість створювати різні за накресленням і виразністю лінії, штрихи, крапки та плями. Отже, малюнок є підготовчим матеріалом живописних полотен та графічних творів виконаних друкованими техніками.
Друковані техніки. Твори естампної графіки можна виготовляти техніками високого, глибокого і плоского друку. До техніки високого друку відносять дереворіз, дереворит, ксилографію та ліногравюру.
Принцип високого друку полягає в тому, що всі ті місця дошки чи лінолеуму, які не будуть друкуватись, заглиблюють, вирізуючи їх ножем або штихилем. Фарба лягає тільки на залишених високих місцях і під час друку в машині або при ручному тисненні переходить на папір.
До найдавніших способів високого друку належить дереворіз, відомий у Китаї ще в IX столітті, звідки він у XIV столітті потрапив до Європи. Тут дереворіз здобув широке застосування після винаходу Гутенбергом друкарської техніки, а в Росії і на Україні - з виходом книг, надрукованих у Москві та Львові російським і українським першодрукарем Іваном Федоровим.
Для дереворізу беруть сухе грушеве, яблуневе, липове або горіхове дерево, розпиляне вздовж за волокнами деревини. Раніше друкар вручну відтискував зображення з дерева на папір. Згодом дереворізи почали використовувати і для машинного друку. У цьому останньому випадку дошка повинна мати висоту 23 мм, як і висота друкарського шрифта. Перед гравіруванням дошку необхідно добре зчистити рубанком і відполірувати наждаком. Рисунок переводять через копірку, інколи дзеркально обернено, і уточнюють зображення штрихами, тушшю (пером чи пензлем). Японські гравери рисують зображення на кальці, яку потім перегортають і наклеюють на дошку, що дає можливість після вирізування одержати відбиток в первісному положенні. Вирізують усі ті місця, де нема рисунка, користуючись ножиками і стамесками з найліпшої сталі. За волокнами породи вирізувати легко. По діагоналі - важче. А в заокруглених місцях - ще важче. Кожну лінію обережно обрізують з обох боків, ведучи ножика до себе навскіс (японці від себе), щоб не перетяти й не підрізати ліній. Поля між штрихами вибирають стамескою. Коли зображення вирізане, на нього наносять валиком фарбу, зверху кладуть папір і тисненням палітурної кісточки чи ложки роблять пробний відтиск. Тираж виготовляють друкарським способом. Найкращим папером для друкування гравюр вважається «япан» - ручний японський паво, що виробляється старовинним способом з волокнистих рослин.
Протягом ХVІІІ ст. високо розвинулася гравюра на міді. У порівнянні з нею творчі можливості дереворізу були надто обмежені. Майстер гравюри на міді англійський ілюстратор Томас Бюїк подав у 1771 році на конкурс першу спробу гравюри на самшитовому дереві, розпиляному впоперек його шарів. Так виникла нова техніка деревориту (репродукційної ксилографії), де штрихи не вирізувались, як раніше, а рились на дереві штихелями, як на міді. Ця нова техніка, що істотно відрізнялась від дереворізу, почала успішно змагатися з мідьоритом щодо сили і краси тональних переходів і відразу виявила свою перевагу ще й в тому, що її можна було друкувати одночасно з текстом. Це мало вирішальне економічне значення при випуску ілюстрованих книг і журналів. Тому репродукційна, точніше інтерпретаційна ксилографія завоювала собі в XIX столітті домінуюче положення, як головний засіб художньої репродукції. З розвитком фотографії з'явилась можливість копіювати будь-який оригінал на дерево, що відкрило шляхи для бурхливого розвитку репродукційної ксилографії. Протягом ста років ксилографія розвивалась в напрямі факсимільної репродукції, в якій гравер точно передавав лінії і штрихи, нарисовані художником, і тональної, де гравер «перекладав» штихелем тоновий малюнок художника на мову ліній і штрихів. Цим самим він інтерпретував оригінал, поліпшував його або погіршував, залежно від особистих здібностей.
Станкова графіка в залежності від характеру техніки підрозділяється на два типи: естамп і малюнок.
Естамп - від французького estamper - штампувати, відтискати - відбиток на папері. Первісне зображення робиться не безпосередньо на папері, а на пластині будь-якого твердого матеріалу, з якої потім малюнок друкується, відтискають за допомогою преса. При цьому можна отримати не один примірник відбитка, а багато, тобто тиражувати графічне зображення. Друкування застосовується і в прикладній графіці, в плакаті, книжкової ілюстрації. Але там друкарська форма виготовляється з оригіналу, виконаного художником, фотомеханічним, машинним шляхом. У станкової ж графіці для естампа друкована форма створюється самим художником, тому виходить ряд примірників справжніх творів мистецтва однаковою художньої цінності, повністю зберігають живий і безпосередньо відбиток творчої роботи автора.
Сам процес створення друкованої форми з якогось твердого матеріалу - дерева, металу, лінолеуму - називається гравіюванням (від французького слова graver - вирізати). Малюнок створюється за допомогою вирізування, продряпуванням гострим інструментом - голкою, різцем. Твори графіки, видрукувані з гравірувальної друкованої форми, називають гравюрою.
- плоска гравюра - коли малюнок і фон перебувають на одному рівні;
- опукла гравюра - коли фарба покриває поверхню малюнка - малюнок вище рівня фону;
- поглиблена гравюра - фарба заповнює поглиблення, малюнок нижче рівня фону.
Залежно від матеріалу, з якого створюється друкована форма розрізняють різні види гравюри: літографія, альграфія, ксилографія, ліногравюра, гравюра по металу, офорт, суха голка, меццо-тинто, акватинта.
Літографія - друкованої формою є поверхня каменю (вапняку). Зображення на літографічний камінь наноситься спеціальною жирною літографічного тушшю або олівцем. Літографія винайдена в 1798 році.
Альграфія - плоский друк, техніка виконання аналогічна літографії, але замість каменю використовується алюмінієва пластина.
Ксилографія - гравюра на дереві, вирізується спеціальним різцем. Ксилографія з'явилася в середні століття у зв'язку з необхідністю друкарства.
Ліногравюра - гравюра на лінолеумі. За технікою дуже близька до ксилографії. Лінолеум - недорогий, доступний матеріал. Ліногравюри більш прості у виконанні порівняно з ксилографією через синтетичного походження використовуваного матеріалу.
Гравюра по металу виконується на цинку, міді, залозі, сталі. Гравюра по металу ділиться на друк з травленням і безтравний.
Офорт - від французького eau-forte - азотна кислота. Рисунок продряпується гравірувальною голкою в шарі кислотного лаку, що покриває металеву пластину. Продряпані місця протравлюються кислотою, а отримане поглиблене зображення заповнюється фарбою і відтискається на папір.
Суха голка - малюнок наноситься безпосередньо на метал, шляхом продряпування вістрям твердої голки штрихів на поверхні металевої дошки.
Меццо-тинто - від італійського mezzo - середній і tinto - окрашений. Вид поглибленої гравюри, в якій поверхні металевої дошки надається шорсткість, що дає при друку суцільний чорний фон. Ділянки дошки, відповідні світлим місцях малюнка вигладжуються та поліруються.
Акватинта - від італійського aquatinta - метод гравіювання, заснований на протравлюванні кислотою поверхні металевої пластини з наплавленої асфальтової або каніфольної пилом і з зображенням нанесеним за допомогою кисті лаком, що відштовхує кислоту. Має величезну кількість відтінків від чорного до білого.
Кожен з вищезазначених способів гравюри має свої особливості залежно від матеріалу і використовуваних інструментів. Так, наприклад, ксилографія більш жорстка, сувора, в порівнянні з гравюрою на металі. За стилем ксилографія схильна до перебільшення, узагальнення, тяжіє до яскравого, експресивного образу. Дерево - свавільний, неоднорідний матеріал, диктує власні умови. Метал же - більш організований, податливий. Ксилографії практично недоступні тонкі, ніжно-летять лінії, щільна мережа перехресних штрихів, які в гравюрі на металі створюють поступовий перехід від світлого плями до темного. Ксилографія більше схожий для створення сатиричних творів, вона більш народна. (Наприклад, лубки, - народні картинки, що відносяться, як привило, до декоративної графіку, відрізняються простотою та доступністю образів, відкликаються на політичні події, також зображують сцени побуту. Техніка виконання лубка - зазвичай ксилографія, іноді літографія чи гравюра на міді, розфарбовуємо після друку від руки.) Гравюра ж на металі виконана, наприклад, в техніці офорту, як правило, включає в себе строгу систему паралельних і перехресних штрихів, які відповідають формі зображуваного предмета. Офорту найбільш доступно створення обсягу, простору, світла.
Літографії недоступна чіткість лінії, вона менш «графічна» у порівнянні з ксилографією і гравюрою на металі. Таким чином, залежно від своїх задумів, художник вільний вибирати різні техніки гравюри.
Більш доступним у виконанні, не потребують спеціальних технологій травлення, друку є станковий малюнок (малюнок не як один з художніх засобів образотворчого мистецтва, а як допоміжний твір). Малюнок виконується художником безпосередньо на аркуші паперу яким-небудь графічним матеріалом - олівцем, вугіллям, тушшю, сангіною, аквареллю, гуашшю.