Заняття №4 «Основи міжнародного гуманітарного права»

Захист України

Для кого: 10 Клас, 11 Клас

43  проходження

запитань

16.09.2021

99

0

Опис уроку:

ознайомити навчаємих з основними поняттями та терміни міжнародного гуманітарного права; правилами поведінки солдата в бою; міжнародними розпізнавальними знаками; принципами діяльності під час проведення гуманітарних операцій, особливостями ведення воєнних дій з врахуванням норм МГП; механізмами та видами юридичної відповідальності за порушення норм МГП

Завдання №1 Теоретичний блок

План заняття

  1. Об’єктивна необхідність урегулювання бойових дій за допомогою міжнародного гуманітарного права й особливості врахуванням його норм.

  2. Особливості ведення воєнних дій з врахуванням норм МГП.

  3. Основні поняття та терміни МГП.

  4. Заборонені засоби та методи ведення воєнних дій.

  5. Правила застосування норм МГП щодо розпізнавання осіб та об’єктів.

  6. Міжнародний правовий захист жертв війни та цивільних об’єктів.

  7. Запобігання порушення норм МГП.

  8. Захист дітей та жінок в МГП.

Об’єктивна необхідність урегулювання бойових дій за допомогою міжнародного гуманітарного права й особливості врахуванням його норм

Міжнародне гуманітарне право (МГП), або право збройних конфліктів — це система міжнародно визнаних юридичних правових норм і принципів, які застосовують під час міжнародних та внутрішньодержавних збройних конфліктів.

Засновниками сучасного гуманітарного права стали два громадянина Швейцарії Андрі Дюнан і Пйом Андрі Дюфур. Вони зігра­ли головну роль у вирішенні цього питання. У своїй книзі «Спогади про битву під Соль-феріно», опублікованій у 1862 році, Дюнан сформулював саму ідею. Йому була надана моральна підтримка з боку генерала Дюфура, а також будь-яка допомога в ході роботи Ди­пломатичної конференції 1864 року, на якій він головував. 

Выдающиеся врачи

Жан Анрі́ Дюна́н (фр. Jean Henri Dunant; 8 травня 1828 — 30 жовтня 1910) — швейцарський підприємець і громадський діяч, організатор та співзасновник Міжнародного руху Червоного Хреста. У 1901 році отримав першу Нобелівську премію миру разом з Фредеріком Пассі, ставши першим швейцарським нобелівським лауреатом.

Під час відрядження в 1859 р. Дюнан був свідком наслідків битви під Сольферіно в сучасній Італії. Свої спогади та переживання він записав у книзі «Пам'ять про Сольферіно», яка надихнула на створення Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) у 1863 р. Женевська конвенція 1864 р. була заснована на ідеї Дюнана щодо діяльності незалежної організації, яка займається доглядом за пораненими солдатами. Дюнан був засновником швейцарського відділення Християнської асоціації для юнаків YMCA.

Дюфур, Гійом-Анрі (фр. Guillaume-Henri Dufour, 15 вересня 1787 года [1] -14 липня 1875 року Женева) - офіцер швейцарської армії, інженер-мостобудівник, топограф. Почав службу за Наполеона I, заснував Швейцарське федеральне топографічне відомство і був його першим президентом з 1838 по 1865 роки. У його честь названа найвища точка Швейцарії - Дюфур.

Був членом Женевського благодійного товариства «Женевський союз по підтримці суспільного блага». 17 лютого 1863 року ввійшов до складу «Міжнародного комітету допомоги пораненим», утвореного п'ятьма членами Товариства. Цей орган пізніше став відомий як Міжнародний комітет Червоного Хреста.

Саме ж поняття «міжнародне гуманітарне право» у 50-х рр. ХХ ст. ввів швейцарський професор Жан Пікте.

1.1. Понятие и предмет международного гуманитарного права » interlaw.by -  международное право для студентов

Жан Симон Пікте — швейцарський громадський діяч, багаторічний член керівництва Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Брав участь у підготовці Женевських конвен- цій 1949 р., відповідав за складання загального звіту про діяльність МКЧХ під час Другої світової війни.

Він від імені МКЧХ вів переговори, які привели до перегляду Статуту Міжнародного руху Червоного Хреста в 1952 р. і угоди з Лігою товариств Червоного Хреста. Книга Ж. Пікте «Розвиток і принципи міжнародного гуманітарного права» заклала фундамент Статуту, прийнятого в 1965 р. на XX Міжнародній конференції Червоного Хреста. Жан Пікте був відповідальним редактором 4-томного видання кометарів до Женевських конвенцій 1949 р. і Додаткових протоколів.

Необхідність регулювання воєнних дій була зумовлена статистикою Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ), яка свідчить, що за останні п’ять тисяч років відбулося понад 14 000 війн. У них загинуло приблизно 5 млрд людей, а за останні 3400 років на Землі було лише 250 років загального миру. Уже після Другої світової війни в різних регіонах земної кулі було зафіксовано понад 260 збройних конфліктів, здебільшого внутрішнього характеру.

Війна як форма колективного насилля все потужніше впливає на життя народів та держав. На планеті постійно спалахують війни, тривають міжнародні та внутрішні збройні конфлікти, які у ХХІ ст. стають частішими й тривалішими. Так, з 2011 р. вони уже відбулися або тривають у таких країнах: громадянська війна в Лівії (2011), громадянська війна в Сирії (з 2011), конфлікт у Північному Малі (2012–2013), війна в Афганістані (з 2015) тощо.

За час війни на Сході України загинули 9758 людей з обох боків, – ООН |  Новинарня

Не оминула біда й Україну. Війна на Сході, або війна на Донбасі, — військовий конфлікт, розпочатий російськими загонами вторгненням у квітні 2014 р. А із середини 2014 р. на територію українського Донбасу були введені й регулярні формування російської армії. Хоча офіційно Росія, не звертаючи уваги на безліч доказів її причетності до війни та свого вторгнення в Україну, не визнає фактів участі своїх ЗС, тому з українського боку війну розглядають як неоголошену, або «гібридну війну».

Світова громадськість дійшла до усвідомлення необхідності обмеження насилля воюючих сторін шляхом узгодженої розробки й укладення договорів, які регулюють відносини між державами під час збройних конфліктів. Це зумовило створення системи міжнародного гуманітарного права («право збройних конфліктів», «право війни»).

МГП діє під час усіх збройних конфліктів в будь-якому регіоні земної кулі — як міжнародних, так і неміжнародних. Норми МГП вступають у дію з початком збройного конфлікту або операції з підтримання миру та безпеки. Під час міжнародних збройних конфліктів застосування МГП припиняють із загальним закінченням воєнних дій, а на окупованій території — із закінченням окупації.

Міжнародне гуманітарне право являє собою триєдине ціле таких галузевих складових, як «Право Женеви», «Право Гааги», і містить всі  міжнародні угоди, що стосуються захисту прав людини. При цьому Женевське право, або власне «гуманітарне право», охороняє інтереси вій­ськових, які вийшли зі строю, і осіб, які не беруть участі у бойових діях. А Гаазьке право, або «Право війни», обумовлює права та обов'язки сторін, що воюють під час проведення військових операцій, обмежуючи вибір засобів, що можуть заподіяти збитків.

Джерела МГП умовно поділяються на чо­тири групи:

  • договори про захист жертв війни (Женев­ське право або гуманітарне право);

  • договори про заборону або скорочення за­стосування деяких видів зброї (Гаазьке право або воєнне право);

  • договори про захист деяких об'єктів;

  • договори про міжнародну юрисдикцію (про право судового переслідування).

Особливості ведення воєнних дій з врахуванням норм МГП

Основні принципи права збройних конфліктів

Воєнна необхідність

Воюючі сторони не повинні завдавати сво­єму противникові збитків, що не відповідають цілям війни, які закінчуються знищенням або послабленням військової могутності противника.

Гуманність

Особа, виведена із строю, а також ті, хто не беруть участі безпосередньо в бойових діях, мають право на повагу, захист і гуманне по­водження.

Обмеження права сторін у виборі засобів і методів ведення воєнних дій

Право сторін, що знаходяться в конфлікті, вибирати методи і засоби ведення воєнних дій не є безмежним. Помірність

Способи нападу противника мають від­повідати чинникам опору та не повинні бути надмірними.

Відмінність комбатантів від некомбатантнів

Сторони, що знаходяться в конфлікті, за­вжди повинні відрізняти комбатантів від ци­вільних осіб. Нападати можна тільки на ком­батантів і воєнні об'єкти.

Основне завдання МГП — це захист осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також тих, які перестали брати в них участь у результаті хвороби, поранення або будь-якої іншої причини, незалежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови або інших ознак.

Для виконання цього завдання МГП:

а) визначає правовий статус осіб і об’єктів, які перебувають у районі ведення воєнних дій;

б) встановлює ряд обмежень у виборі засобів і методів ведення воєнних дій сторонами, що воюють;

в) регламентує права та обов’язки осіб, яких захищає МГП;

г) установлює відповідальність держави й окремих осіб за порушення норм МГП.

МГП також встановлює захист об’єктів, які не мають військового значення, обмежує сторони, що воюють, у виборі засобів і методів ведення війни.

Основні поняття та терміни МГП.

Стан війни спричиняє визначені юридичні наслідки відповідно до міжнародних договорів. Стан війни виражається не тільки у відкри­тій збройній боротьбі держав, але й у розриві мирних відносин між ними (дипломатичних, торгових та ін.)

Відповідно до III Гаазької конвенції 1907 р. стану війни обов'язково повинно передувати по­передження у формі обґрунтованого оголошення війни чи ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про стан війни повинні бути негайно сповіщені нейтральні держави.

У сучасному світі війни, як правило, не ви­никають, але це не є перешкодою для застосу­вання правових норм, характерних для воєнного часу. Водночас оголошення війни не знімає відповідальності з агресора, якщо воно було несправедливим.

Збройні сили держави — це організовані, навчені та оснащені відповідно до її внутрішнього законодавства люди, які призначені найперше для виконання завдань національної оборони й безпеки, та особи, які офіційно командують, контролюють та відповідають перед цією державою за збройні сили. Збройні сили держави (сторони), яка воює, — це організовані збройні формування, що перебувають під командуванням осіб, відповідальних за дії своїх підлеглих.

МГП розрізняє дві категорії осіб: ті, які не входять до складу збройних сил і не беруть участь у боях — цивільне населення, і, так звані, законні учасники війни, діям яких надається державний характер, і вони належать до збройних сил воюючих сторін — комбатанти (фр. combattant — боєць, воїн).

Комбатантами називають осіб, які мають командира, відповідального за їхні дії, носять визначений і виразно видимий здалеку розпізнавальний знак, що відрізняє їх від цивільного населення, входять до складу збройних сил воюючих сторін та безпосередньо ведуть бойові дії проти ворога зі зброєю в руках, дотримуючи у своїх діях законів та звичаїв війни.

Відповідно до Женевських конвенцій  1949 р. та Додаткового протоколу I від 8 червня 1977 р. до Женевських конвенцій 1949 р. про захист жертв війни статус комбатанта мають:

  • особовий склад регулярних ЗС;

  • поліцейські сили; ополчення, добровольчі загони;

  • бійці національно-визвольних рухів опору та партизанських формувань;

  • особи, що допомагають ЗС, але не беруть особистої участі в бойових діях;

  • члени екіпажів торгових суден і цивільних літаків, що надають допомогу ЗС;

  • населення, яке при наближенні противника взялося до зброї, за умови, що воно відкрито носить зброю і дотримує законів та звичаїв війни.

За комбатантами визнають право застосовувати військове насильство, відповідно й до них застосовують вищу форму військового насильства — фізичне знищення. Потрапивши в полон, комбатанти набувають статусу військовополонених.

Некомбатанти — це інтендантський, медичний, юридичний та духовний персонал, який правомірно перебуває у складі збройних сил воюючої сторони і допомагає в досягненні успіхів під час бойових дій, але безпосередньо участь у них не бере і застосовувати зброю може лише для самозахисту. Відповідно застосовувати зброю проти некомбатантів заборонено. Вони не є об’єктом воєнних дій з боку противника і мають право на заступництво при потраплянні під його владу. Але в разі участі в бойових діях цей персонал набуває статусу комбатантів.

Групою «незаконних комбатантів у тилу» є диверсанти та шпигуни, які діють у тилу противника. Вони підлягають кримінальному переслідуванню за свої дії. Їх покарання має бути призначено тільки за вироком компетентного судового органу.

Інша категорія осіб, які входять до складу збройних сил воюючих сторін і носять військову форму, — розвідники. Вони проникають у розташування противника з метою збору відомостей про нього для свого командування. Головна відмінність військового розвідника від шпигуна — це наявність у розвідника військової форми, що свідчить про його належність до збройних сил своєї держави.

У Протоколі І (1977 р.) конкретизовані положення про віроломство, подано визначення найманцяНайманство — це військовий злочин, тому найманці можуть бути покарані воєнним судом і навіть засуджені на смерть. Поняття «найманство» визначене у ст. 47 Додаткового протоколу І 1977 р. до Же­невських конвенцій про захист жертв війни, а також у Конвенції про заборону вербу­вання, використання, фінансування і навчання найманців, 1989 р.

Найманцем визнається особа, яка:

1) спеціально завербована на місці або за кор­доном, щоб брати участь у збройному конфлікті або в насильстві, спрямованому на повалення влади чи порушення територіальної цілісності держави;

2) беручи участь у таких діях, керується головним чином бажанням одержати значну особисту винагороду і яку спонукають до цього обіцянка виплати або виплата матеріальної винагороди;

3) не є ні громадянином сторони, ні постійним жителем країни, що перебуває у конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насильницькі дії;

4) не входить до особово­го складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, або держави, на території якої здійснюються спільні насильницькі дії;

5) не надіслана державою для виконання офіційних обов'язків.

На відміну від найманців, добровольці (волонтери) із числа іноземних громадян у силу своїх політичних або інших переконань (але не за матеріальну вигоду!) можуть бути зарахованими до особового складу збройних сил однієї з воюючих сторін.

До учасників бойових дій належать:

а) особи, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення та перебували безпосередньо в районах проведення такої операції;

б) осіб військового та цивільного персоналу підрозділів ЗСУ, інших військових формувань, правоохоронних органів, що брали участь у міжнародній миротворчій операції або в розмінуванні місцевості від інженерних боєприпасів і вибухових пристроїв на території нашої та інших держав.

Кожен військовослужбовець повинен знати і дотримувати норм МГП:

  • під час виконання поставленого завдання застосовувати зброю тільки проти противника та його військових об’єктів;

  • не нападати на осіб і об’єкти, які перебувають під захистом МГП, якщо особи не чинять ворожих дій, а об’єкти не використовують (не підготовлені до використання) у воєнних цілях;

  • не заподіювати зайвих страждань, не завдавати більшого збитку, ніж необхідно для виконання бойового завдання;

  • якщо дозволяє обстановка, забирати поранених, хворих й осіб, які не чинять ворожих дій, і надавати їм допомогу;

  • гуманно ставитися до цивільного населення, поважати його гідність;

  • стримувати підлеглих і своїх товаришів від порушення норм МГП, про випадки їх порушення доповідати старшому командирові.

  • Противника, який здався в полон, необхідно роззброїти, у разі потреби надати допомогу і передати своєму командиру. До полоненого противника необхідно ставитися гуманно.

Порушення цих правил не тільки безчестить Батьківщину, але й у встановлених законом випадках тягне за собою кримінальну відповідальність.

Заборонені засоби та методи ведення воєнних дій

МГП обмежує законні засоби і методи ведення війни. Цей принцип підтверджений у Додатковому протоколі І.

Засоби ведення війни — це зброя й інші засоби, які використовують збройні сили у війні для перемоги над противником.

Методи ведення війни — це способи застосування засобів війни.

МГП цілком забороняє такі засоби ведення війни:

  • розривні й запальні кулі, а також кулі, які перевертаються або сплющуються в тілі людини (кулі з твердою оболонкою, яка не повністю покриває осердя або має надрізи);

  • снаряди вагою менше 400 г, розривні або споряджені вибуховою чи запалювальною речовиною;

  • хімічна зброя — отруйні, задушливі та інші гази, рідини й процеси;

  • бактеріологічна (біологічна) та токсична зброя;

  • будь-яка зброя, дія якої полягає в завданні ураження осколками, які неможливо виявити в людському тілі рентгенівськими променями;

  • лазерна зброя, спеціально призначена для спричинення постійної сліпоти людині, яка не використовує оптичні прилади;

  • засоби впливу на природне середовище, що мають тривалі та надмірні наслідки щодо руйнації або заподіяння шкоди іншій державі.

Відповідно до МГП заборонені такі методи ведення війни:

  • зрадницьке поранення або убивство мирного населення, а також поранення або убивство супротивника, який здався в полон і склав зброю;

  • напад на осіб, які покидають на парашуті повітряний літальний апарат, що потерпів аварію, чи зазнають корабельної аварії, і які не чинять ворожих дій;

  • застереження тих, хто обороняється, що в разі продовження опору нікому з них не буде пощади, та віддача наказу нікого не залишати в живих;

  • убивство парламентера й супроводжуючих його осіб — сурмача, барабанщика;

  • незаконне використання парламентерського прапора, прапора нейтральної держави, прапора або розпізнавальних знаків Червоного Хреста, білого прапора парламентера, форменого одягу супротивника, емблеми ООН, окрім як з дозволу цієї організації;

  • примушення громадян ворожої сторони воювати проти своєї держави та взяття заручників, терор стосовно цивільного населення, використання голоду серед цивільного населення для досягнення військових цілей тощо.

Правила застосування норм МГП щодо розпізнавання осіб та об’єктів

Особи, які перебувають під захистом МГП:

  • жертви збройних конфліктів (поранені та хворі);

  • особи, які потерпіли корабельну аварію (аварію літального апарата);

  • безвісно відсутні особи;

  • загиблі (померлі);

  • полонені або інші особи, свобода яких обмежена через збройний конфлікт;

  • цивільні особи, які перебувають у районі воєнних дій та на окупованій території (цивільна особа — будь-яка особа, що не входить до складу збройних сил та не є членом збройної групи).

Цивільні особи мають захист, за винятком окремих випадків і періоду, коли вони беруть безпосередню участь у воєнних діях. У разі сумнівів щодо того, чи є особа цивільною, її вважають цивільною.

МГП також встановлює захист об’єктів, які не мають військового значення, обмежує сторони, що воюють, у виборі засобів і методів ведення війни. Командири усіх ланок зобов’язані знати, які об’єкти в зоні дій підпорядкованих їм підрозділів перебувають під захистом МГП, а які є військовими об’єктами, і відповідно проводити бойові дії.

Тематичне тестуваня МГП 11 кл. | Тест з захисту вітчизни – «На Урок»

Культурні цінності:

• пам'ятники: твору архітектури, монумен­тальної скульптури і живопису, елементи або структури археологічного характеру, написи, печери і групи елементів, які ма­ють видатну універсальну цінність з огляду історії, мистецтва або науки;

• архітектурні ансамблі: групи ізольованих або об'єднаних споруд, архітектура, єдність або зв'язок із пейзажем яких становлять видатну універсальну цінність з погляду історії, мистецтва або науки;

• визначні місця: твори людини або спільні творіння людини і природи, а також зони, зокрема археологічні визначні місця, що представляють видатну універсальну цін­ність з погляду історії, естетики, етнології або антропології.

Культурні цінності можуть бути позбав­лені статусу недоторканності в разі крайньої військової необхідності.

Позбавлення культурних цінностей, що користуються особливим захистом, статусу не­доторканності може бути продиктоване тільки неминучою військовою необхідністю, яка ви­значається, принаймні, командиром дивізії.

Захист населення від небезпек воєнного характеру, спричинених застосуванням  зброї – Сучасний журнал про безпеку – Надзвичайна ситуація +

Споруди, що містять небезпечні сили:  греб­лі, атомні електростанції. Повинні позначатися розпізнавальними емблемами. Важко уявити наслідки збройного нападу на них.

Основи міжнародного гуманітарного права - Підручник з Захисту Вітчизни. 10  клас. Гнатюк - Нова програма

Цивільна оборона: захищає цивільне насе­лення під час збройного конфлікту і допомагає йому. Будучи некомбатантами, можуть одягатися по-військовому і мати легку вогнепальну зброю. Повинні користуватися розпізнавальним знаком. У цих зонах не повинно бути:

•   комбатантів, стаціонарних бойових споруд, рухомих бойових озброєнь, ворожих дій;

•   будь-якої діяльності, пов'язаної з бойовими діями.

Військовий об’єкт — будь-який об’єкт, який в силу свого характеру, місцезнаходження, призначення чи використання може бути застосований у воєнних діях та повне або часткове руйнування, захоплення або нейтралізація якого за наявних у даний момент умов надає певну військову перевагу. Його вважають законною ціллю для нападу.

Міжнародний правовий захист жертв війни та цивільних об’єктів

Для утримання в міжнародних відносинах одних держав від загрози силою або її застосування як проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-яким іншим державам ухвалено чотири Женевські конвенції (1949) про захист жертв війни:

  1. «Про поліпшення становища поранених і хворих у діючих арміях» (Конвенція I),

  2. «Про поліпшення становища поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу озброєних сил на морі» (Конвенція II),

  3. «Про поводження з військовополоненими» (Конвенція III),

  4. «Про захист цивільного населення під час війни» (Конвенція IV) і Додаткові Протоколи до них.

Протокол I стосувався захисту жертв міжнародних озброєних конфліктів, Протокол II — захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру.

8 грудня 2005 р. було ухвалено Протокол ІІІ — «Про введення додаткової розпізнавальної емблеми», який регламентує використання додаткової розпізнавальної емблеми Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Від імені України він був підписаний у м. Берн (Швейцарія) 23 червня 2006 р

Красный крест

Додаткова емблема Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця має вигляд червоної рамки-квадрата на білому тлі, що стоїть на одній зі своїх вершин, — «червоний кристал». Цю емблему визнають поряд із розпізнавальними емблемами Женевських конвенцій та з тими самими цілями. Отже, усі ці розпізнавальні емблеми набули однакового статусу

До жертв будь-якого збройного конфлікту (війни) належать:

  • військовополонені або інші особи, свобода яких обмежена у зв’язку зі збройним конфліктом;

  • поранені та хворі;

  • особи, які потерпіли корабельну аварію (аварію літального апарата);

  • безвісно відсутні особи, а також загиблі (померлі);

  • цивільні, що перебувають у районі воєнних дій і на окупованій території.

    Під захистом жертв війни розуміють забезпечення сторонами конфлікту міжнародно - правового захисту для указаних вище категорій осіб і надання їм такого статусу, який гарантував би гуманне поводження й унеможливлював насильство, знущання, глум тощо.

Запобігання порушення норм МГП

Для того щоб не створювати окремого три­буналу для кожного конфлікту, у 1998 р. було вирішено заснувати Міжнародний карний суд, у компетенції якого знаходяться військові зло­чини, для яких визначена універсальна юрис­дикція. У 2002 р. договір про його створення набув чинності. 

Ідея заснувати постійний Міжнародний карний суд виношувалася протягом кількох десятиліть. Після проведення останніх двох тимчасових трибуналів (по колишній Югославії та Руанді) вона стала на міжнародній арені першочерговою.

Тривалі попередні обговорення призвели до міжнародної дипломатичної конференції, яка відбулася в Римі 1998 року. На ній був прийнятий Статут Міжнародного криміналь­ного суду (МКС). 

Після того як Статут ратифікований 60 дер­жавами (необхідна кількість для визнання його чинності), суд почав свою роботу 1 липня 2002 року. У квітні 2002 року Статут підписали 139 країн і 66 із них ратифікували.

Особи, які притягуватимуться до кримі­нальної відповідальності, умовно поділяються на дві групи:

I   група — основні військові злочинці, винні як за їхні кримінальні накази, так і за кри­мінальні дії безпосередніх виконавців. До цієї групи належать державні діячі, командири, дипломати, фінансисти та інші;

II  група — безпосередні виконавці вка­заних наказів, офіцери і рядові солдати ар­мій воюючих держав, втягнутих у збройний конфлікт.

Захист дітей та жінок в МГП

Українським жінкам буде надано доступ до бойових спеціальностей в армії -  Українська Жіноча Варта,Ukrainian Women's Guard навчання для цивільних та  військових жінок

Виокремлюють два основних напрями міжнародно-правового захисту жінок в умовах війни:

  1. як частини цивільного населення

    а) захист жінок від поганого поводження з ними стороною в конфлікті, у владі якої вони опинилися;

    б) захист жінок від наслідків військових дій.

  2. як жінок-учасниць військових дій

а)  дотримання  статусу жінок-комбатантів; 

б) поводження з жінками-комбатантами як з військовополоненими.

За 5 років війни на Донбасі загинуло понад 240 дітей - Главком

Захист дітей МГП передбачає особливу повагу.

У дітей має бути право на:

  • отримання освіти; проведення необхідних заходів щодо возз’єднання сімей, які були розлучені під час збройного конфлікту;

  • заборону участі у воєнних діях дітей віком до вісімнадцяти років;

  • надання особливого захисту дітям віком до вісімнадцяти років навіть у разі, коли вони брали участь в бойових діях і потрапили в полон;

  • евакуацію дітей з району воєнних дій (за необхідності і за узгодженням з бать- ками чи з особами, які їх заміняють).

Сторони, що перебувають у конфлікті, уживають усіх практично можливих заходів для того, щоб діти, які не досягли 15-річного віку, не брали безпосередньої участі у військових діях. Зокрема, сторони утримуються від вербування їх у свої збройні сили. Якщо у виняткових випадках такі діти беруть безпосередню участь у військових діях і потрапляють під владу супротивної сторони, вони попри все мають особливий захист, незалежно від того, є вони військовополоненими чи ні.

Домашнє завдання

  1. Вчити підручник для 10 класу параграфи 8,9

  2. Виконати завдання

  3. Підготуватися до контрольної роботи

Завдання №2 Вільне введення тексту

Дайте визначення поняття «міжнародне гуманітарне право»

Завдання №3 Вільне введення тексту

Які особи перебувають під захистом МГП?

Завдання №4 Завантаження файлу

Яку емблему використовує медична служба ЗСУ під час збройних конфліктів?

Рефлексія від 34 учнів

Сподобався

33 1

Зрозумілий

34 0

Потрібні роз'яснення

29 5