ЗА МІСЬКИМИ БРАМАМИ, або ЯК УПРОДОВЖ ІСТОРІЇ ЗМІНИЛОСЯ ЖИТТЯ В МІСТАХ

Роздивіться фотографії українських міст та прочитайте текстівки до них. Які з міст були знаними ще за доби Київської Русі? Яке місто з тих, що подані на фотографіях, наймолодше? Чи є деталі на фотографіях, що вказують на вік зображених на них міст? Як ви думаєте, чи завжди життя в місті відрізнялося від життя в селі?

Чернігів. Вид на Троїцько-Іллінський монастир (зліва) та дзвіницю Троїцького собору (справа). На його території знаходяться Антонієві печери — печерний монастир, заснований Антонієм Печерським у 1069 р.

Славутич засновано в 1986 р. після аварії на Чорнобильській АЕС, туди було евакуйовано постраждалих працівників станції.

Одеса. На Приморському бульварі встановлено пам’ятник Арману де Рішельє, який протягом 1803—1815 рр. був градоначальником міста.

Переяслав славиться своїми музеями (тому його називають «містом-музеєм»), історико-етнографічним заповідником і численними пам’ятниками.

1. Якими були на наших землях найдавніші міста?

Наші землі в 9—10 ст. чужинці називали «країною градів». «Гради», або «городи», — це фортеці, споруджені з дерева, своєрідні загороди, звідки й походить назва. Укріплені поселення-гради поступово перетворювалися на міста. Великі міста складалися з трьох частин. Одна з них — дитинець. Це найстаріша частина міста, розташована найчастіше на узвишші, горі. Зміцнена стінами, валами та ровами, ця частина давнього міста й була фортецею. На дитинці будували князівські та боярські двори. Від часів хрещення Русі саме тут розташовувалися найважливіші церкви й собори. Нижче дитинця простягався поділ. Тут мешкали ремісники та купці, тут було розташовано торговий майдан, численні церкви й монастирі. До міських укріплень прилягали передмістя. їх заселяли ремісники певної спеціальності: кожум’яки селилися біля води, гончарі — біля виходу глин тощо.

Поділ та дитинець на макеті «Давній Київ» з Національного музею історії України.

Будівлі в давніх містах розташовували рядами, між якими лишали проїзд — вулицю. Напрямок вулиць часто залежав від рельєфу місцевості. Центральна вулиця пролягала здебільшого від головної брами передмістя до дитинця. Вулиці вимощували дерев’яними настилами.

Міста заселяли переважно ремісники. Чимало мешканців жило з торгівлі. У великих містах мешкали князівська родина, бояри, дружинники, духівництво. Під садиби простолюду відводили невеликі ділянки землі. Свої хати городяни розташовували в глибині двору. Це були здебільшого однокімнатні, з глиняною долівкою, заглибленою на 20—70 см у землю, будівлі, площею не більше ніж 18—20 м². Споруджували також господарські приміщення: навіси, клуні, хліви.

Житло киянина, який мешкав на Подолі в 10 ст. Реконструкція.

Крутими східцями піднімаємося на галерею, з якої можна потрапити всередину приміщення. Ліворуч, у кутку, піч з лежанкою, уздовж стін — дерев’яні лави. Нижнє приміщення використовували як комору.

Садиби й житла представників заможних верств були багатші й просторіші. Князі та бояри мешкали у двоповерхових хоромах з багатьма приміщеннями. У князівських палацах, боярських хоромах завжди було гамірно. Тут чатували дружинники, метушилися слуги, юрмилася челядь. У просторих великих залах, де збиралися дружинники князя, часто відбувалися бенкети.

2. Яким було українське місто наприкінці 18 — на початку 20 ст.?

За давніх часів плин життя був не таким швидким, як сьогодні, тож хоч до 18 ст. міста, порівнюючи з періодом Київської Русі, змінилися, та все-таки майже всі вони залишалися невеликими поселеннями, мешканці яких жили не тільки з ремесла й торгівлі, а й із сільського господарства. Про те, яким було українське місто кінця 18 — початку 19 ст., свідчить фрагмент картини Євграфа Крендовського «Полтава. Олександрівська площа» (1840 р.) Бачимо міський краєвид з характерними, на зразок селянських хат, окремими будинками, з великою двоповерховою спорудою державних установ у центрі.

Площа живе своїм звичним буденним життям. Майже в центрі картини, на першому плані, двоє молодих вельможних людей, які жваво про щось розмовляють. Неподалік, з лівого боку, стоять чиновники. Повагом посуваються площею вози, запряжені волами. Далі мчать запряжені кіньми візки, у яких сидять вельможі.

стотні зміни в побуті та способі життя населення України відбулися від другої половини 19 ст. Найпомітнішими ці зміни були у великих містах, які дедалі більше зазнавали європейського впливу. У містах з’явилися цілі квартали, забудовані багатоповерховими житловими будинками, спорудами громадського або культурного призначення — театрами, бібліотеками, лікарнями тощо. Вулиці почали освітлювати електричними ліхтарями. Саме тоді з’явився громадський транспорт. Зросла кількість міст, де прокладено водогін. У той період почали закладати міські парки й бульвари. У будівництві стали активно застосовувати нові технології та винаходи, зокрема метод зварювання металевих конструкцій, нові матеріали — бетон та залізобетон. Так, архітектор Владислав Городецькии у Києві спорудив житловий будинок, де навіть оздоби було виготовлено з бетону. Європейські новинки потрапляли до Києва чи Одеси одночасно зі Львовом чи Петербургом. Крамниці пропонували мешканцям міст одяг і парфуми з Парижа, вина — з Італії, швейні машини — з Німеччини, годинники — зі Швейцарії... Європейській моді відповідав і одяг городян. Утім, побут українських міст зберігав і національні елементи. Вишивкою в міських оселях оздоблювали серветки, скатертини, фіранки. Декорували нею й одяг.

Згадані риси визначали здебільшого життя заможних городян. Міські робітники оселялися або в передмісті, або в бідних, дешевих кварталах, прикметою яких були злидні та бруд. Бідні родини часто винаймали маленькі комірчини, умеблювання яких складалося з ліжка, скрині, столу та кількох стільців. Одяг бідних городян був дешевим, часто саморобним.

3. Що визначає життя сучасного міста? Що таке мегаполіс?

З появою міст за давніх часів історики пов’язують розвиток людської цивілізації. Сьогодні міста — це потужні осередки, які визначають майбутнє людства. Адже саме в містах зосереджено найбільші багатства, інтелектуальні ресурси, центри розвитку науки і технологій. Якщо на початку 20 ст. у світі налічувалося 360 великих міст (із населенням понад 100 тис. мешканців), у яких проживало тільки 5 % населення планети, то наприкінці 80-х років таких міст було вже дві з половиною тисячі, а кількість їхніх мешканців загалом складає четверту частину населення Землі. Зростання старих і появу нових міст, а також збільшення чисельності міського населення називають урбанізацією.

Серед великих міст виокремлюють так звані мільйонники — міста з населенням понад 1 млн мешканців. Ці міста називають мегаполісами. На початку 20 ст. таких міст було лише 10, а тепер їх понад 200. В Україні мегаполісами є міста Київ, Харків, Одеса, Дніпро.

У містах в Україні мешкає майже 70 % населення. Щороку журналісти за низкою критеріїв визначають найкомфортніше для життя українське місто. Серед лідерів списку обласні центри Івано-Франківськ, Чернівці, Львів. Щоб визначити переможців, експерти беруть до уваги інформацію про медичне обслуговування населення, забезпеченість міст дитячими закладами, школами, рівномірність розташування закладів торгівлі й побуту, можливості працевлаштування та рівень заробітної плати, чи безпечна екологія тощо.

Складіть розповідь про те, що варто було б зробити у вашому місті (чи найближчому до вашого населеного пункту), аби жити в ньому стало комфортніше. Яким уявляєте своє місто в майбутньому?

Київ з висоти пташиного польоту.

Уявіть, що за сюжетом кінофільму ви опинилися в українському місті 18 — початку 19 ст. Як ви думаєте, чи помітили б тогочасні мешканці, що ви — «прибульці з майбутнього»? Чому? Наведіть приклади речей, які б допомогли вам не привертати до себе увагу.

Прочитайте текст, роздивіться ілюстрації і дайте відповіді на запитання.

Заможні міщани — бояри та дружинники — носили дороге вбрання, пошите із заморських тканин, хутра й шкіри, оздоблене коштовностями. За верхній одяг і чоловіків, і жінок правив плащ. Плащі накидали на плечі й застібали на правому плечі застібкою-фібулою.

Князівський костюм складався, окрім плаща, з довгої верхньої сорочки з дорогих тканин, штанів та чобіт з гарно вичиненої та фарбованої (здебільшого в червоний чи зелений колір) шкіри. Доповнювала костюм шапка із хутряною опушкою, діадема та барма — комір-наплічник із коштовностей.

Обов’язковим елементом давньоруських костюмів була сорочка. Теплим верхнім одягом, який носили і чоловіки, і жінки, були кожух і свита. Князі, бояри, багаті дружинники та купці ходили в кожухах із білки, горностая, куниці, а міський простолюд та селяни — з ведмедя, овчини та козячих шкур.

У 18 ст. заможні мешканці міст — козацька старшина, купці — носили одяг з дорогих чужоземних тканин — шовку, парчі. Простолюд — міщани та козаки — з полотна й сукна місцевого виробництва. Козаки вдягалися в білі сорочки, сукняні різнокольорові широкі шаровари. За верхній одяг правили жупани, кунтуші, киреї. Підперізувалися шовковим чи шкіряним поясом. Основним натільним одягом для чоловіків і жінок лишалася сорочка. Жінки на сорочки одягали плахти й спідниці. Узимку по всій Україні носили кожухи.

Парадний князівський одяг.

Козацька старшина (гетьман, сотник) часів Гетьманщини. Малюнки з «Історії Малої Росії» Д. Бантиш-Каменського (1822 р.).

Городянки у святковому вбранні. Реконструкція З. Васіної.

Знайдіть на художніх реконструкціях елементи вбрання наших предків, про які йдеться в тексті. Поміркуйте, якими історичними джерелами користуються історики та художники для реконструкції одягу мешканців Київської Русі та доби козацтва. Які елементи тогочасного вбрання використовують і в сучасному одязі?