Даний урок познайомить учнів із збіркою відомого херсонського письменника,педагога,журналіста Юрія Костянтиновча Голобородька "Таврійські пастелі".Навчальне заняття побудоване так,щоб познайомити із циклом новел,прочитати цитати із них,проаналізувати деякі. Письменнику Голобородько Ю.К. вдалося показати читачеві побут звичайних людей херсонщини,їх переживання,любов до рідного степовго краю. Учитель використала різноманітні форми та методи роботи,щоб досягти мету уроку.
Конструктор уроків
- Всеосвіта›
- Бібліотека уроків›
- Література рідного краю›
- Юрій Голобородько «Таврійські пастелі». Мотив внутрішнього єднання людини з природою.
Урок:
Юрій Голобородько «Таврійські пастелі». Мотив внутрішнього єднання людини з природою.
05.07.2021
Опис уроку (учням цей опис не показується):
Вміст уроку:
1
1
Тема заняття № 5 : Юрій Голобородько «Таврійські пастелі».Мотив внутрішнього єднання людини з природою.
Мета – формувати компетентності: предметні:(знання змісту творів збірки Ю.Голобородька «Таврійські пастелі»,навички сприймання інформації на слух;уміння виокремлювати головне; уміння оцінювати літературні явища; культуру мовлення; критичне мислення; любов до мистецтва; естетичний смак; ключові (уміння вчитися: навички самостійної роботи; прагнення нових знань; комунікативну:навички роботи в групі і в колективі; толерантне ставлення до думок і почуттів оточуючих; інформаційну: уміння знаходити потрібну інформацію і презентувати її; загальнокультурну: зацікавленість творчою спадщиною херсонського письменника Юрія Голобородька; прагнення літературної освіченості; читацькі інтереси; найкращі моральні якості особистості).
Тип заняття:опанування нових знань і формування на їхній основі вмінь та навичок
Обладнання:збірка Ю.К.Голобородька «Таврійські пастелі»,дидактичний матеріал, тематичні плакати, презентація.
Епіграф
В книзі "Таврійські пастелі" проявився
новий хист нашого земляка - ніжний лірик,
по-філософськи заглиблений у життя, в бентежні
душі степових людей.
Таїсія Щерба
Хід уроку
І. Мотивація навчальної діяльності.
Ми продовжуємо знайомство із творчою спадщиною нашого земляка, херсонського письменника Юрія Голобородька. Сьогодні опрацюємо збірку «Таврійські пастелі.»
Наше завдання – проаналізувати окремі оповідання з тим, щоб збагатити свій читацький досвід одними із найліричніших, найзагадковіших творів великого Майстра. Подивіться одне на одного, на небо за вікном, дерева у саду – все це є героями творів Юрія Голобородька. Познайомимося із ними ближче.
ІІ. Оголошення теми уроку.
Робота з епіграфом.
Поясніть, чому саме слова Таїсії Щерби стали епіграфом заняття?
ІІІ. Актуалізація опорних знань.
Учитель. Вдома ви мали змогу перечитати твори збірки «Таврійські пастелі» Юрія Голобородька. Подумайте і назвіть тематичні групи, до яких їх можна віднести.
ІV. Вивчення нового матеріалу.
Робота над збіркою «Таврійські пастелі»
Вчитель. Пропоную розпочати роботу над творами збірки із першої тематичної групи: «Цей осінній дощ», «Дорога ніколи не кінчається», «Жовте листя серед літа». Всі три оповідання про молодих людей, які роблять непростий життєвий вибір : бути людиною чи пристосуванцем. Викладіть стислий зміст творів.
Очікувана відповідь.
«Цей осінній дощ»: Федір Дробот втомився працювати на будівництві і вирішує поїхати додому. Йому самому це неприємно, не зупиняє його зустріч із бригадиром Петром Івановичем, який радить юнакові по швидше одружитися, щоб отримати квартиру. А на вокзалі до нього підходить сусіда по кімнаті Сашко, який нагадує, що дістав запрошення на вечір відпочинку, на який збирається і кохана дівчина Федька - Лідуська. У юнака защемило в серці, стало шкода все це лишати. До нього звертаються новоприбулі дівчата, щоб він провів до правління будови. Федь вирішує провести їх зразу у гуртожиток, бо вже пізно.
«Дорога ніколи не кінчається»: «Сергій працює водієм на будові. Останнім часом став помічати, що кохана дівчина Надія стала його уникати.Розшукавши її, дізнається від дівчини, що вона покохала іншого. Юнак тяжко переживає. Друг Кость розповідає, що бачив Надію із іншим, що той теж водій і зовуть його Сашком. Спочатку Сергій хоче помститися супернику, але обставини склалися так, що під час зміни Сергій зустрічає Сашка, у якого зламалася машина. Спочатку проїжджає мимо, а потім, повертаючись назад, допомагає із ремонтом. Кость засуджує його вчинок, але Сергій впевнений, що роблять вони одну справу і слід допомагати одне одному. »
«Жовте листя серед літа» : «Василь, молодий шкільний учитель, приїжджає у відпустку до матері. Зустрічає своє перше кохання Валентину, яка вийшла заміж за багатого нелюба. Спалахують із новою силою старі почуття. Але поступово протягом тривалих розмов Василь розуміє, що для коханої головне – матеріальні статки, а не почуття. Саме ому й зрадила своїй професії вчителя, а його називає наївним. Юнакові дуже боляче. Але він розуміє, що кохає людину, яка чужа його життєвим поглядам і вирішує покінчити із їхніми стосунками.»
Бесіда за прочитаним.
1. Що поєднує героїв названих оповідань Юрія Голобородька ? (Очікувана відповідь .Молоді люди : Федір,Сергій, Василь знаходяться на початку свого життєвого шляху. Всі троє стоять перед непростим вибором : залишитися вірним своїй улюбленій, хоча і важкій, професії, чи вибрати ту, яка не до душі, але із більшою зарплатнею; змінити духовні пошуки на матеріальні статки.)
2. Як змінюються почуття герої протягом змісту? (Очікувана відповідь: Читач дуже чітко відчуває на початку оповідань тривогу, сум, переживання юнаків, а от у кінці оповідань, відчувається полегшення від правильно зробленого життєвого вибору.)
Учитель. Ось такі вони оповідання Юрія Голобородька : на декількох сторінках перед читачем проходять людські долі, переживання, кохання, душевний біль. Вам,старшокласникам,вирішувати, яку життєву позицію обрати, ким бути цьому житті: особистістю, чи споживачем? Характерно, що автор не засуджує нікого зі своїх героїв, залишаючи вибір за читачем.
Прийом «Мозаїка»
Учитель. Надзвичайною ліричністю вирізняються оповідання із «Таврійських пастелей». Зараз ми з вами за матеріалом деяких оповідань збірки складемо панораму природних явищ, пейзажів, які так майстерно і спостережливо створив письменник Юрій Голобородько, а також вкажемо життєву ситуацію оповідань. Спочатку виконаємо таке завдання: встановіть відповідність між назвою оповідання та природним явищем, яке у ньому зображується.
Встановлення відповідностей.
Назва оповідання | Природнє явище, пейзаж | Життєва ситуація |
«Пісня степу» | Степ | Спогад про степ, а також розмова із молодим учителем історії, який не відчув його красу. |
«Краплини голубого дощу» | Ліс | Батько із сином пішли до лісу і побачили проліски. |
«На світанку» | Пташині зграї | Автор вранці вийшов на причілок хати і спостерігав за птахами. |
«Перший грім» | Грім | Батько із сином копали на городі, коли їх застиг дощ. |
«Марево» | Марево | Марево нагадало авторові друга Василя і його роздуми про слід на землі. |
«Акації на нашій вулиці» | Акації | Чоловік із дружиною милуються акаціями, він пригадує, як вперше побачив її у школі. |
«Понад лиманом» | Лиман | Автор йде понад лиманом, стрічає діда Петра, розмовляє із ним. |
«Червоні маки» | Маки | Разом із супутником володею відвідали острів диких маків Куюк-Тук. |
«Зелене диво» | Спів пташки | Разом із єгерем Віктором Івановичем на дубівці попливли у плавні,побачили пташку. |
«І море і чайки» | Річка | Автор вийшов на палубу пароплава, який плив по Каховському морю на світанку. |
«Чабан» | Пасовище | Автор спілкується із сільським чабаном в степу. |
«По стерні» | Стерня | Письменник йде в степу по стерні. |
«На Сиваші» | Солоне озеро | Письменник описує озеро Сиваш, бойові події. |
«Лист» | Степ | Батько читає листа сина із армії, у якому той пригадує степ, жнива. |
«Янтарні грона» | Виноградник | Автор стоїть на краю виноградника і згадує бойові події. |
«Горобина ніч» | Непогода | Маленький син прокинувся від грому, батько заспокоює його. |
«Крига співає» | Крига | Батько із сином йдуть на кригу, батько згадує, як маленьким допомагав матері-вдові заготовляти комиш. |
«Осінній мотив» | Осінній сад | Чоловік із дружиною милуються осіннім садом, він пригадує їхнє весілля. |
Учитель. Дайте відповідь на запитання : Про що свідчить така велика кількість природних явищ, пейзажів?(Очікувана відповідь. Змалювання письменником Юрієм Голобородьком такої великої кількості природних явищ і пейзажів, характерних для Херсонщини, свідчить про його любов до рідного краю, вміння уважно спостерігати, запам’ятовувати, відтворювати їх за допомогою художніх образів , засобів.)
Учитель. Відповідно до таблиці знайдіть у оповіданнях підтверджуючі цитати, виразно зачитайте їх.
Коментар для вчителя.
У таблиці розміщено всі описи, учитель може обрати із них ті, що найбільше підійдуть учням класу, враховуючи їхні вподобання. Можна виписати у зошити ті речення , які схвилювали найбільше.
Назва твору | Природнє явище, пейзаж | Цитата |
«Пісня степу» | Степ | «Від степу, від його тамованої могуті завжди віє чимось рідним і близьким. Він чарує своєю не розтраченою снагою, гортає в серце спокій, тиху радість. У такі хвилини моя уява малює казкового велетня, що стримано, ледь чутно дихає, бентежиться живе своїм особливим, нікому не відомим життям. Він уміє берегти таємниці. Весною, прокинувшись од сплячки, степ дихає в моє обличчя хмільними ароматами свіжозораної землі, шепоче ласкаві слова, наспівує веселі пісні, манить у голубу, прикриту сизим серпанком далечінь, запрошує до себе в гості.» |
«Крапли ни голу бого дощу» | Ліс | «Чорний, у зелених прожилках сосен ліс стрічає нас тихою мелодією задумливої пісні. Верхівки дерев ледь ворушаться під диханням повітряних хвиль, і від того, що вони журливо скриплять, торкаючись одна об одну, довкола пливе й пливе неясний гомін. Наче невидимий велетень, не знаючи передиху і втоми, вимахує тугим крилом. Стовбури дерев витягнулися вгору, виструнчилися, мов солдати в шерензі. Вони сповнені тамованої гідності, якоїсь незбагненної особливої врочистості…таке враження мені навіяли сплетені із сонячних променів кришталеві колони. Вони пронизали велике тіло лісу, надали йому казкової чарівності… А весняний ліс гомонів і гомонів, інколи наче б аж зітхав полегшено, відрадно. Либонь, теж радів, що скидає з себе важкий кожух зимового сну.» |
«На світанку» | Пташині зграї | «А повітря дзвеніло од вимахів крил, од пташиного граю. Весело гелгочучи, поспішали довгі клини гусей, і гострі силуети їх нагадували химерні космічні зорельоти з фантастичних фільмів. Нижче від гусей поспішали лебеді. Вони радо вимахували дужими крилами, аж кришталевий дзвін стояв від того. «Гонг-гонг»— ніжно падало на землю. І гучали для мене, зачарованого такою красою, ті поклики лебедині, як срібні перебори арфи, зробленої невидимою рукою. Та ось з глибини неба впало на село задиристе «курли-курли». То сірі журавлі переможно сповіщали всіх, що вони теж повертаються з вирію, що в них попереду цікаві зустрічі з рідними місцями, і вони з нетерпінням чекають на них. Я майже безпомилково вгадував басовите чавкання крижневих селезнів, швидкий тріск прудких нирків. |
«Перший грім» | Грім | І враз там, у товщі хмар, глухо грюкнуло. Грюкнуло й покотилося по всьому небу, наче важким возом з гори помчало. Все дужче, дужче, аж поки не скінчилося могутнім ударом десь над таврійським берегом. Розкраяла хмари блискавка, неначе вогняна змія метнулася по небу і назавжди згасла в його глибині. Стиха, мов знехотя, прокотилося порожньою бочкою десь зовсім близько, потім враз ударило важко, оглушливо, відгукнулося луною в жовтих скелях, що нависли над лиманом, впало на темну, аж почорнілу воду. І прорізали повітря перші струмені дощу. Важкі, ляскітливі, дзвінкі… А над притихлими, зачарованими полями, над принишклим селом, над задуманим лиманом буркотів молодим баском весняний грім. |
«Марево» | Марево | Далекі поля на виднокраї ледве проглядаються в чарівливому мареві. І я довго розглядаю незвичайні візерунки, що їх тче погожий весняний день; поспішаю до блакитних озер у видолках, бо хочу торкнутися їх руками, хлюпнути собі в лице чисту прозорінь. А вони тікають од мене, ті маєва, і я бачу за стрімкою лінією накоченої дороги лише теплу, умлілу від сонця землю, веселу кучерявість озимини. Марево — то щастя, то благодать. Воно засвідчує силу землі, наповнює нас сподіваннями. А далекі простори, до яких я не міг добратися, все стелили сині тремтливі озера, купали в їхніх водах дерева, перетворювали ожереди в казкові палаци |
«Акації на нашій вулиці» | Акації | Ми підійшли до розчиненого вікна й завмерли, вслухаючись у голосисту пісню солов’я. Сонце з-над обрію вкрило все довкруг рожевим серпанком, і від цього акації край нашого саду набули ще більшої чарівності. Стояли, мов юні наречені, рум’яні та гожі від радості, від хвилювання. І текли від них, котилися над теплою землею чисті, на меду настояні трунки. |
«По над лима ном» | Лиман | Йду понад лиманом, по чистому, вилизаному хвилями піску. Праворуч тягнуться високі глиняні кручі. атея кий прекрасний лиман! Здається, нічого особливого — вода й вода, а дивитися можна безконечно, стільки привабливого, загадкового криє в собі цей водний простір. …Кручі нижчають. На землі сріблястий килим риб’ячої луски. Терпко пахне солониною. |
«Червоні маки» | Маки | Ми вийшли з легковички й відразу потрапили в трепетні обійми весни. Синє небо хлюпнуло нам у лице теплом, змішаним із хмільним ароматом квітуючих трав та солоним подихом моря. Я недовірливо глянув на хлопця. Невже ця рівнина може бути іншою? Без багряної пожежі квітнучих маків? Без чарівного спокою, що приворожив нас? Володя, немов відповідаючи на моє запитання, вів далі: Маки відцвітають швидко. Тиждень, другий – і все. Зазирнеш на Куюк-Тук десь у травні, а на ньому наче б нічого й не було. І вже думаєш, що бачив дивний сон. |
«Зеле не диво» | Спів пташки | Очеретянка. Забралась у хащі й заливається. Я прислухався. Наче хто тихесенько вдарив сухою гіллячкою по срібних цимбалах — такий ніжний і лагідний був той спів. І тоненькі ниточки від нього, немов павутиння бабиного літа, потяглися в чистому повітрі, лягли на замріяну голубінь, прикрили серпанком розкішне латаття. І що довше я вслухався в захоплений щебет очеретянки, то чарівнішим, неповторнішим ставав для мене цей літній, напоєний сонцем день, наливався світлою музикою життя. Тією музикою, що її помічаєш далеко не завжди за клопотами буднів, за напругою повсякдення, але яка постійно живе в нас усередині і з нетерпінням чекає миті, коли можна нагадати про себе. |
«І море і чайки» | Річка | Одягнувшись, я вийшов на палубу і — завмер від тихої радості, що прозоро хлюпнула мені в душу: скрізь, куди оком не кинь, була вода. Лише вдалині, у білому рідкому тумані, ховалися береги. А на них там і там виднілися села, прикриті густою зеленню дерев, тікали в жовті простори степів лісосмуги. І хоча цю широчінь, це рукотворне море я бачив не раз і не раз захоплено спостерігав, однак не в змозі був погляду одвести — настільки все чисте, свіже, чарівне було. …я пройшов на корму пароплава і став там, зіпершись на поручні. Внизу, прямо під моїми ногами, бурунилась вода. Трохи віддалік, угамувавшись, вона вже стелилася широким голубим рушником. На краях його, розкинувшись віялом, бігли, поспішали одна за одною широкі хвилі і зникали в тихих просторах Каховського моря. А посеред рівного, неначе придавленого величезним прасом, рушникового полотнища лежала вузька червона китайка. Від стрімкого бігу води, від постійного споглядання її нестримного руху ледь паморочилася голова, виникало відчуття дивної безтілесності, якоїсь одухотвореної невагомості. А вона стелилася попереду — рівна, простора. Як саме життя. |
«Чабан» | Пасовище | Вранішнє сонце повисло над далекою лісосмугою і залило степове безмежжя блідим світлом. Рідкий туманець, пронизаний мечами, злякано поповз у видолки, у яри, сховався там. А на павутинні, що білими нитками густо заплелося на шпичаках стерні, іскристо спалахнули барвисті веселки. Наче хтось несподівано сипонув на поле скалки розбитого люстерка і тепер ніяк не наважиться зібрати їх. Неквапно бреду нивою навпростець, жовтим пшеничищем. Ще зовсім недавно тут з гін у гони котилися золотаві хвилі, вдаряли срібним прибоєм у тугі груди лісосмуг. А зараз, куди оком не кинь,— порожньо. Тільки пах-трах, пах-трах — під ногами. То — стерня стріляє. Часом лунко так, мов далекий виляск пастушого батога, а частіше м’яко, протяжно. Краплини роси чистими блискітками розлітаються довкруг, білими спалахами падають на босі ноги. |
«По стерні» | Стерня | …на павутинні, що білими нитками гусо заплелося на шпичаках стерні, іскристо спалахнули барвисті веселки.Наче хтось несподівано сипонув на поле скалки розбитого люстерка і тепер ніяк не наважиться зібрати їх. А зараз, куди оком не кинь,- порожньо. Тільки пах-трах, пах-трах – під ногами.То – стерня стріляє. Часом лунко так, мов далекий виляск пастушого батога, а частіше м’яко, протяжно.Краплини роси чистими блискітками розлітаються довкруг, білими спалахами падають на босі ноги. |
«На Сива ші» | Солоне озеро | Ніде ані найменшого озерця чи то, бодай, калюжі. Голубувато-сіра сіль міріадами скелець-кришталиків вистелила широку рівнину, створюючи ілюзію водного простору. Правда, в окремих, невидимих для неуважного ока баюрах, або по-місцевому чаклаках, вода затримується довше, затягується соляним льодком. Іду берегом. Липне до черевиків роп’яна земля, м’яко вгинається під ногами мулисте дно. Відчуття таке, що ось зараз ти вгрузнеш у землю і кроку більше не ступиш. Мертво, порожньо, сумно... Хіба зрідка пролетить заблукана чайка, засміється пронизливо й невесело. І все. Тільки сонце палить сиву рівнину. Немилосердно палить, як ніколи. ...Сірий одноманітний пейзаж. Ні подиху вітерця. Тільки тхне солонуватою вогкістю. |
«Лист» | Степ | В такі хвилини я завжди пригадую наш степ — широкий, розлогий, засмаглий на сонці. Бачу його у своїй уяві, відчуваю його гарячі подихи на лиці, ловлю пружні струмені терпкого повітря. Він нашіптує мені свої загадкові пісні, оповідає легенди. І від цього теплішає на душі, в’яне, мбв підсічений плугом осот, смуток. Теплий, неповторно рідний запах степу наливає груди солодким болем і хвилюючою бентегою, переносить у жнив’яне таврійське поле. В те поле між густими лісосмугами, де ми з вами, тату, косили останнього літа. |
«Янтарні грона» | Виноградник | Шеренги білих, відлитих з бетону стовпців вишикувались, немов солдати на параді. А між ними— темна зелень кущів. Виноградні лози до землі прихилилися, не в змозі утримати налляті сонцем і життєдайними соками важкі грона. Лежати багатому врожаєві долі, якби не стрункі опори, дротом переплетені. Спираються лози на їхні плечі, покректують від тягара, таємниче шепочуться між собою. ..любо мені йти неспішно уздовж зелених рядів, зазирати в щедре розгілля кущів. Перевали хвилями лягли на землю. Затріпотіло на вітрі юне листя, потягнулося вгору — горде, сміливе... |
«Горо бина ніч» | Непогода | Раптом блискавка розкраяла чорну імлу, залила кімнату сліпучим світлом. Сьогодні — горобина ніч. Білі сполохи рвуть чорну пітьму довкола нас… У вибухах світла, що важко падає на землю, я бачу наш садок — розгойдані вітром дерева, чорне листя на землі, Химерні, дивовижні тіні борсаються у вітті, неначе налякані привиди. Де їх стільки й набралося? Я пильно видивляюся на їхню нестримну гонитву. А довго ще будуть кресати блискавиці? Може й довго, до самісінького ранку. Посвітять-посвітять та й затихнуть, повтікають з хмарами на спочинок. І вітер теж втече, заховається десь у шпарини. І коли часом блискавиці розсічують чорне покривало, що огорне небо, — не можу втриматися, поспішаю до вікна... Пригадується тоді мені хитавиця дерев у нашому садку, жовтий килим листя на землі, чорні кущі порічок — і стрімкий танець безтілесних чудовиськ під музику сліпучо-білих заграв. |
«Крига співає» | Крига | На льоду – широко, просторо. Потріскує крига, дзвенить від тупоту ніг, і дзвін той пливе довкруг, котиться товстим валом до далеких таврійських берегів.Часом лунко, наче постріл ударить: то луснуло льодове поле – то чи від вітру, чи від напору води. І знов тихо. А крига радісно так дзвенить, наче водить по ній велетенським смичком невидимий музикант. І хвилюючий звук той пливе над холодним безмов’ям, поспішає у блакитні, налиті вітром і неспокоєм простори.Крига співає… |
«Осін ній мотив» | Осінній сад | Навколо нас - тиша задумливого саду. Дерева запнулися жовтими киреями, рудими свитками, строкатими хустинами і від цього набули особливого ,урочистого вигляду. Наче зібралися вони на веселий бенкет та й стали край обійстя в чеканні першого поклику дзвінкоголосих музик. Гайнув у верховітті легкокрилий легіт, зщашелестів листям. Тиха, радісна мелодія попливла садком, хлюпнула в обличчя чарівними звуками, обізвалася в серцях ніжними переборами. Злітало з дерев листя – жовте, золотаве, бронзове, шамотіло під ногами… |
Висновок:
Учитель прокоментуйте мозаїку, створену за мотивами творів «Таврійських пастелів». (Відповіді учнів.)
Учитель:Вчитель української мови та літератури Таїсія Щерба зазначала : “Таврійські пастелі” являють собою варіацію ліричної прози, де майже відсутня фабульна дія, проте наявна дія душі, почуттів автора-оповідача й персонажів, що його оточують, надихають, непокоять, поглиблюють.
Малюнки природи й викликаний ними стан людської душі посідають провідне місце в композиції та емоційній дії збірок “Таврійські пастелі» і «Безсмертники». Акварелі Ю.Голобородька – це ритмічні мелодійні малюнки, виконані виразним, соковитим, часто персоніфікованим словопензлем, що випромінює розмаїту гаму романтично-асоціативних переживань; це бентежна мелодійна коротка проза, що струменить ностальгійними та життєвими акордами буття. Інтонаційний пафос любові до всього, що оточує людей, виступає провідним чинником настроєвого сюжету акварелей.»
V. Підсумок уроку.
Учитель. На думкуТаїсії Щерби «У цих книжках письменник виявив себе як проникливий чутливий прозаїк, який тонко й трепетно фіксує ліричні настрої своїх персонажів, ліричні мелодійні візерунки навколишнього життя. Основним мотивом збірок виступає мотив внутрішнього єднання людини ( будь-якого віку й життєвого досвіду) з природою. Відчуття краси природи, її надзвичайної образної вроди, чарівності концептуально організовує всю інтонаційно-ритмічну структуру книжок.»
VІ. Домашнє завдання.
Прочитати книгу нарисів «Вкарбовані у вічність» С.І.Майорова, Ю.К.Голобородька, П.Є.Цокота.
Література
Голобородько Ю.К. Таврійські пастелі. – Сімферополь:Видавництво «Таврія», 1977
Куцінко О.Г. Усі уроки зарубіжної літератури.10 клас. - Х.: Вид.група «Основа», 2018.
Чорна О.В. Усі уроки зарубіжної літератури. 7 клас – Х.: Вид.група «Основа», 2008.
.
Рефлексія від 0 учнів
Сподобався:
0
Так: 0
Ні: 0
Зрозумілий:
0
Так: 0
Ні: 0
Потрібні роз'яснення:
0
Ні: 0
Так: 0