Європейське середньовічне місто

Після загибелі Західної Римської імперії життя в її містах занепало. У X—XI ст. у Західній Європі почалося відродження деяких старих античних і виникнення нових міст. Відновлення міського життя насамперед зумовили економічні процеси, зокрема розвиток сільського господарства. У селян поступово виникав надлишок сільськогосподарських продуктів, які можна було обміняти на ремісничі вироби. А ремісники вже не встигали виконувати сільськогосподарські роботи, це тільки відривало їх від основної справи. Зрештою ремісництво відокремилося від сільського господарства. Для збуту своєї продукції ремісники селилися в безпечних місцях, де виникали значні скупчення людей: на перехресті важливих шляхів, на річкових переправах, під стінами замків тощо. Поступово тут формувалися постійні поселення ремісників. Разом із ними оселялися торговці й представники інших спеціальностей, потрібних містянам. Обов’язковими складовими середньовічного міста були кам’яні захисні стіни, собор, ринкова площа. Також у містах могли розташовуватися фортеці феодалів, монастирі. Плану забудови середньовічного міста, на відміну від античного, не було. Міста розбудовувалися концентричними колами від центру — фортеці або ринкової площі. Вулиці були вузькими, тривалий час не мали бруківки, каналізації, освітлення. Будинки стояли досить тісно й налічували два-три поверхи. Біля будинків розташовувалися сади й городи, у дворі тримали худобу та птицю. За стінами міста жителі мали земельні ділянки й виноградники.

X-XIII ст. - час розквіту європейського Середньовіччя.
У цей час в Європі починають виникати нові міста і відроджуватися старі.

Основну частину населення в німецькомовних містах становили бюргери, в італомовних — пополани, у франкомовних — буржуа. Вони були повноправними жителями міста, вели торгівлю, розвивали ремесла, надавали різноманітні послуги (вугільники, м’ясники, пекарі тощо). Частина з них виробляла й продавала речі, що були необхідні містянам і селянам з околиць. Інші, багатші, вели торгівлю з регіонами або сусідніми країнами, закуповуючи та продаючи багато товарів. Знатні й заможні жителі міста утворювали патриціат — панівну верхівку. Найбідніші верстви міського населення називали плебеями (плебс). До них належали ті, хто не мав власності й наймався на різні роботи, — вантажники, чорнороби, слуги тощо. У різних містах плебеї становили від 20 до 70 % населення. Зазвичай населення міст поповнювалося вихідцями із сіл, які тікали від своїх сеньйорів. Якщо такий утікач прожив у місті рік та один день, він ставав вільним.

Середньовічні міста Європи розвивалися насамперед як центри ремісничого виробництва. На відміну від селянства, ремісники виготовляли продукцію лише на продаж. Майстерня розміщувалася на першому поверсі будинку, де жив ремісник. Він виготовляв речі самостійно та вручну від початку і до кінця за допомогою простих знарядь праці. Зазвичай майстерня також була крамницею, де ремісник продавав вироблені речі. Із часом ремісники почали об’єднуватися в цехи. Виборна цехова верхівка пильно стежила за тим, щоб усі члени цеху перебували приблизно в однакових умовах. Тоді ж запроваджували правила: скільки годин можна працювати, скільки помічників, приладів (і яких саме) мати. Порушників виключали із цеху, а це означало втрату засобів до існування. Також діяв суворий контроль за якістю виробів. Перші цехи в середньовічній Європі виникли в X ст. в Італії, а у Франції, Англії та Німеччині — в XI—XII ст. Наприкінці XIII ст. в Парижі працювало понад 130 цехів, що об’єднували близько 5 тис. ремісників. До цеху входили лише майстри. Вони обирали голову й раду цеху. Підмайстри — помічники майстрів — членами цеху не вважалися, а отже, не мали привілеїв і права відкривати власну справу. Щоб стати майстром, підмайстер мав пройти випробування та створити виріб, який би засвідчував його майстерність. У Франції він називався шедевром. Нижче підмайстра були учні, яких ще в дитинстві віддавали майстрам на навчання. Спершу вони виконували обов’язки слуг. Якщо навчання проходило успішно, учень міг стати підмайстром. Із часом, прагнучи позбутися суперництва, цехи почали обмежувати доступ нових членів. До цеху могли увійти тільки сини або інші близькі родичі майстрів. Так цехи гальмували розвиток ремесла.

Торгівля в басейні Середземного моря ніколи не припинялася, навіть після загибелі Західної Римської імперії. Тканини, посуд, зброя, прянощі в обмін на європейську сільськогосподарську продукцію — це те, на чому вона базувалася на початку середньовіччя. Основні торговельні шляхи пролягали морем і річками. Не дивно, що перші міста виникали на узбережжі або вздовж судноплавних річок. Для захисту своїх інтересів купці об’єднувалися в гільдії. Згодом утворилися торговельні компанії — об’єднання купців із різних міст зі своїми представництвами. У середні віки торгівлю між різними країнами й регіонами в Середземному морі контролювали купці з італійських міст Венеція та Генуя, де вони конкурували з візантійськими купцями. У Північній Європі в басейні Балтійського й Північного морів торгівлею керував торговельний союз багатих міст, який дістав назву Ганза. Основні торговельні операції здійснювалися на ярмарках — великих щорічних торгах, у яких брали участь купці з різних країн. Тут купці закуповували товари, щоб везти їх далі. У XIII ст. найвідомішими в Європі стали ярмарки на північному сході Франції, у Шампані. Наприкінці XIII ст. генуезці відкрили морський шлях на північ Європи через Гібралтар. Це здешевило перевезення товарів і залучило до торгівлі північноєвропейські міста. Будь-які значні грошові операції були неможливі без системи позичок. У суспільстві поширилося лихварство. Людей, які позичали гроші за винагороду (під відсотки), називали лихварями. У середні віки основна частина платежів здійснювалася готівкою. У грошовому обігу було чимало золотих і срібних монет, які карбували в різних містах Європи та Азії. Тому в середньовічному суспільстві з’явилися міняйли. Крім обміну монет, вони контролювали і їхню якість, оскільки часто траплялися фальшиві й зіпсовані гроші (із домішками дешевих металів, або вага монети не відповідала встановленій нормі). У XIV ст. лихварі та міняйли заснували перші банки. Вони надавали дві основні послуги: зберігали гроші й видавали кредити, тобто позичали гроші під відсотки. Розвинулася нова система розрахунків — векселями. Так, якщо купець із Любека хотів придбати товар у Венеції, йому не було потреби їхати туди з готівкою. Він вносив необхідну суму в контору, що представляла інтереси його венеціанського торговельного партнера, отримував вексель, який разом із замовленням відправляли до Венеції, і отримував там товар. Гроші, що залишилися в Любеку, могли використовувати венеціанці для закупівлі товарів у цьому місті.

Міста, що виникали на землях феодала, були зобов’язані сплачувати податок або відробляти повинності. Жителів міст часто обтяжувала така залежність, і вони прагнули звільнитися від неї. Боротьба міст за свою свободу розгорнулася в XI—XIII ст. Різними шляхами міста домагалися права самоврядування: мати власні виборні органи влади, суди, поліцію, ополчення, податки, скарбницю, закони тощо. Міста, які здобули самоврядування, називалися комунами. Перші комуни виникли в Північній Італії в XI ст., а згодом поширилися по всій Європі. Свідченням існування в місті права самоврядування ставала ратуша — будівля, де розміщувався орган міського самоуправління — магістрат. Наприкінці XII ст. в Німеччині почали формуватися різні системи міського самоврядування на основі традиційного судочинства й німецького звичаєвого права — нюрнберзьке, віденське, любецьке, магдебурзьке право та інші. Останнє сформувалося в 1188 р. у саксонському місті Магдебург і набуло поширення в Європі. Завдяки розвитку ремесла, торгівлі, банківської справи жителі середньовічних міст помітно відрізнялися від сільських. Містяни стали енергійнішими, покладалися переважно на власні сили. Вони значно більше знали про навколишній світ. Містяни завжди поспішали, цінували час. Не випадково перші в Європі годинники виникли саме в містах.

Торгівля й гільдії

Як ти розумієш фрази:

Робота з поняттями:

Співвіднести терміни та поняття: