Конструктор уроків
Урок:
Виступ
15.01.2024
Вміст уроку:
1
2
1
Тема: «Виступ з тематичною промовою. Публічні виступи.
Основні засоби виступу».
План:
1. Поняття прилюдного виступу, його жанри
2. Підготовка до прилюдного виступу
3. Виголошування прилюдних виступів
4. Технічні правила мовлення
5. Мова та поведінка оратора
Література:
Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998.
Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000.
Культура ведення дебатів. – Харків, 1988.
"Історія світової культури" Л. Т. Левчук. – Київ: "Либідь", 1994 р. – ст. 168-192, всього 310 ст.
С. І. Радциг "Історія Давньогрецької літератури", Москва, у "Вища школа", 1999 р.
М. Гаспарова, В. Борухович "Ораторське мистецтво древньої Греції", Москва, "Художня література", 1985 р.
"Антична література", м. Москва, у "Освіту", 1986 р.
Історія красномовства. – к., 2000.
Українська та зарубіжна культура. Підручник. – к., 1999.
1. Поняття прилюдного виступу, його жанри
Виступ – прилюдне виголошування доповіді, промови, заяви, інформації та ін.
За змістом, призначенням, способом проголошення та обставинами спілкування прилюдні виступи поділяються на жанри. Найбільш поширеними з них є повідомлення, доповідь, промова, лекція, бесіда, дискусія.
Повідомлення – спосіб спілкування, призначений для передавання інформації. З його допомогою передаються певні відомості від однієї людини до іншої під час безпосереднього спілкування і через різні засоби комунікації.
Доповідь – прилюдний виступ на певну тему або усне чи письмове офіційне повідомлення про що-небудь керівникові. У діловій доповіді розглядаються питання з життя і діяльності колективу й обов’язково подаються висновки та пропозиції.
Промова – виступ з якого-небудь приводу для висвітлення певної інформації, впливу на розум, почуття і волю слухачів. Промови поділяють на ділові, мітингові, ювілейні та інші. Ділова промова відзначається стриманістю у проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не емоційний вплив, аргументованістю.
Лекція – усний виклад навчального предмета викладачем у вищому або середньому спеціальному навчальному закладі. Лекції є формою пропаганди наукових знань. За змістом вони дуже різноманітні. У лекціях висвітлюються розв’язані або нерозв’язані проблеми, до того ж найбільш загальні.
Бесіда – повідомлення на яку-небудь тему з наступним обміном думками. Вона охоплює кілька питань і проводиться з невеликою кількістю учасників. Ініціатор розмови викладає основні положення теми, розвиває її і поступово залучає до бесіди слухачів, спочатку сам відповідаючи на питання.
Дискусія – широке прилюдне обговорення будь-якого спірного питання. Метою її є з’ясування й порівняння різних точок зору, знаходження правильного вирішення суперечливого питання, досягнення консенсусу між учасниками виступу стосовно проблеми, що обговорюється.
2. Підготовка до прилюдного виступу
при визначенні теми виступу потрібно враховувати наступні моменти:
1. Обирайте тему, яка відповідає вашим пізнанням і інтересам.
По-перше, подумайте про ті галузі знання, в яких ви маєте особливий досвід або теоретичну підготовку.
По-друге, поспілкуйтесь на яку-небудь цікаву тему зі своїми товаришами чи друзями. По-третє, зверніться до книги. Продивіться довідники, свіжі журнали і газети.
2. Підбирайте доречну тему.
Настрій аудиторії залежить від місця і часу. В аудиторії він один, в приватному житті - інший. В побутовій ситуації слухачі сприйматимуть як досить природну річ те, що в аудиторії їм може здатися нецікавим, смішним, шокуючим.
3. Обирайте тему, яка відповідає аудиторії.
Тема повинна бути досить цікава, досить важлива, досить зрозуміла для слухачів. Для того, щоб вирішити, чи буде вона відповідати цим вимогам, необхідно мати уявлення про рівень знань слухачів, їх виховання, вік, особливі інтереси.
Обравши тему, потрібно подумати про її формулювання.
Тема - це те, про що йде мова. Зазвичай її формулюють словом або фразою, які вказують характер питань, що підлягають обговоренню.
Назва промови повинна бути ясною, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відображати зміст виступу і обов'язково привертати увагу слухачів. Вдала назва теми виступу певним чином налаштовує аудиторію, готує її до сприйняття майбутньої промови.
Довгі назви, які включають незнайомі слова, відштовхують слухачів, іноді викликають негативне відношення до виступу.
Слід уникати і дуже загальних назв. Загальні назви потребують висвітлення багатьох питань, а це ораторові не завжди під силу. Тому серед слухачів будуть невдоволені, бо вони не отримають відповіді на питання, які їх цікавлять.
Існують такі поняття, як тема "розкрита" та тема "не розкрита". Тема "розкрита", коли матеріал їй відповідає, коли основна думка промовця зрозуміла, коли вона доведена. Бажано, щоб тема мала точки зіткнення з іншими темами, апелювала до вже відомого слухачам.
Формулювання мети
Необхідно ясно уявляти, для чого, з якою метою виголошується промова, якої реакції слухачів ви добиваєтесь. Чи бажаєте ви тільки що-небудь пояснити, описати чи просто розповісти? Або ви хочете змінити свою думку чи переконати аудиторію що-небудь зробити?
Так, судовий оратор може й жартувати, й кепкувати, й розповідати про подробиці справи, запалювати слухачів праведним гнівом або зворушувати почуття глибокого зацікавлення й симпатії до жертви несправедливості. Але він мусить твердо знати, чого прагне. Якщо це прокурор, то мета його промови - довести провину звинуваченого. Діаметрально протилежна мета в адвоката, який прагне виправдати підсудного. Якщо б прокурор та адвокат раптом захопилися невластивими проблемами, втратили загальну настанову, суд не міг би здійснитися.
Для того, щоб отримати чітке уявлення про те, чого ви добиваєтесь, викладіть письмово ваш намір у формі цілого речення. Потрібно також мати на увазі, що мету виступу слід формулювати не тільки для себе, але й для своїх слухачів. Чітке визначення цільової настанови полегшує сприйняття ораторської промови, певним чином налаштовує аудиторію.
Існує загальна і конкретна мета виступу. Загальна мета визначається видом реакції, яку оратор хоче викликати у слухачів і залежить від того, чи бажає він тільки розважити їх або задовольнити цікавість, надихнути, переконати чи схилити до дії. Конкретна мета виражена в самому змісті промови, який може розважати, вгамовувати жагу знань, надихати, переконувати і викликати готовність до дії.
Певним чином можливе і злучення цих цілей. Наприклад, розважальна промова іноді не обійдеться без інформації і навіть без елементів впливу. Промова, яка спонукає до дії, не буде мати успіху, якщо вона не цікава, не надихаюча, не переконлива. Але оратор повинен ясно уявляти собі, яка ж із загальних настанов є переважною, і у відповідності до цього будувати свою промову.
В той час як загальна мета визначає, якої реакції ви хочете добитися, конкретна чітко показує, що слухач повинен знати, почувати і робити. Вона виражена в самому змісті промови.
Конкретне тематичне ствердження не повинно бути загальновідомою істиною. Ваша справа показати, що дещо, вірогідно або можливо, правильно чи той або інший хід дій, можливо або вірогідно, повинен бути прийнятий.
Збирання матеріалу
Якщо зміст промови взято не тільки з особистих переживань, матеріал можна добирати з багатьох джерел. Прочитайте не одну, а декілька журнальних статей, зберіть інформацію не з однієї, а з декількох з них. Розкрийте точки зору різних авторів, зіставте їх. Поспілкуйтеся з оточенням, запишіть думки і факти, що приходять в голову і про які прочитали.
Отже, наступний етап підготовки публічного виступу - підбір матеріалів для ораторської промови.
Існує чотири основних джерела накопичення матеріалу:
особистий досвід;
роздуми і спостереження;
інтерв'ю і бесіди;
читання. Не обов'язково використовувати завжди всі перелічені джерела, але при всіх умовах необхідно обмірковувати питання і обов'язково заглядати в книжки.
В методичній літературі визначені основні джерела, з яких можна черпати нові ідеї, цікаві дані, факти, приклади, ілюстрації для своєї промови. До них відносяться:
офіційні документи;
наукова, науково-популярна література;
довідникова література: енциклопедії, енциклопедичні довідники, довідники з різних галузей знань, лінгвістичні довідники, бібліографічні покажчики. Ці джерела доцільно використовувати для дискусій, тематично обмежених і базованих на загальновизнаних авторитетних даних;
художня література;
статті з газет і журналів. Для поточної інформації можна користуватися статтями зі звичайних журналів. За більш свіжою інформацією і за матеріалом а питань, що миють місцеве значення, потрібно завжди звертатися до газет, хоча зібрані в них дані менш надійні і солідні, ніж дані, які містяться в книгах або журналах;
результати соціологічних досліджень;
статистичні дані. Обсяг даних не може не вражати.
Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати не одне джерело, а декілька.
За етапом збирання настає обмірковування матеріалу, встановлення зв'язків, коментування. В цілому це можна назвати "інкубаційним періодом". До нього відносяться перевірка фактів і уточнення думок, їх підпорядкування.
Передумовою плідної підготовки є виділення найкращого часу для роботи, який у кожного індивідуальний.
Внутрішніми передумовами плідної підготовчої роботи є:
само-опитування ("В чому причина, яка дія факту?","Яка суть, головна думка того, що я повинен повідомити?" і т. ін.). Постановка питань самому собі є засобом активізації думки. Якщо є запитання, то існує і відповідь;
чередування станів - роздуми вголос і прослуховування "внутрішнього голосу". Обравши час, ми звертаємось "в себе", потім знову висловлюємо наші думки уже вголос. Ця зміна станів зазвичай веде до з'ясування думки;
терпляча, систематична робота над текстом, поєднання частин, раціональна організація матеріалу і ефективна розробка визначень. Регулярна робота веде до більшого успіху.
Робота над конспектом
Єдина мета нарисів - не краса, не ефектність написаної промови, а її доступність при виступі. Робота над конспектом досягає цієї мети, якщо її робити, не лякаючись повторів і не забуваючи про призначення промови і про слухачів. Перший крок до найкращої систематизації - це складання без всякої класифікації переліку фактів і міркувань, які були накопичені при підготовці. Робити це найкраще на картках.
Конспекти в зошитах або на великих аркушах дуже зв'язують. А компактний набір карток завжди можна розкласти перед собою на столі, "тасуючи" їх так, як вам потрібно. До того ж між двома вже знайденими цитатами можна завжди легко вставити нову картку - з новою цитатою або з власною думкою.
При роботі над конспектом необхідно дотримуватись наступних правил:
Користуйтесь повними реченнями. Існує два найбільш вживаних засоби складання конспекту: короткий запис одних тільки найменувань пунктів і запис закінчених речень. Перший полягає в більш чи менш систематизованому злученні слів і окремих висловів, що викликають в уявленні оратора закінчену думку. Такий прийом з успіхом можуть застосовувати досвідчені оратори, які завдяки практиці і знанню предмета в змозі повністю утримувати в пам'яті весь ряд промови.
Використовуйте загальновизнаний спосіб визначень. Визначення повинні вказувати на головну, або підлеглу роль розділу. Кожне визначення повинно бути розміщено в конспекті у вигляді ясного абзацу.
Розміщуйте розділи у відповідності з їх взаємозалежністю.
Уникайте суджень складних і з різним змістом.
Користуйтеся твердженнями, уникайте запитань.
Головна слабкість запитальних формулювань в конспекті полягає в тому, що вони не вказують на своє відношення до головної і підлеглої тези. З одного боку, саме по собі запитання - не теза, яка підлягає доведенню, тому що в ній нічого не стверджується. З іншого боку - воно не може бути опорою для головної тези, тому що не містить певної констатації.
Після попередньої роботи необхідно скласти картки за логікою розвитку теми й переписати їх у вигляді вже звичайного тексту, щось додаючи, поширюючи, а від чогось, можливо, і відмовляючись. Підлеглі положення розмістити під головними. Потрібно уважно проглянути - чи точно обрано слова. Далі йде робота над стилем: чи відповідають обрані слова меті промови? Аудиторії, до якої вона буде звернена? Чи не будуть деякі слова "випадати" з тексту стилістично? Зверніть увагу на наявність елементів художності в тексті - без них текст виглядає занадто сухим. Простежте, чи не втратилися логічність та доказовість думок, чи не перевантажений ваш текст цитатами та прикладами.
Після складання конспекту, необхідно його відредагувати. Конспект не може і не повинен містити все багатство самої промови. Але словесне його оформлення складає першу умову, яка визначить у підсумку вражаючу силу промови при її проголошенні.
Редагування конспекту необхідно проводити з точки зору:
а) ясності;
б) конкретності;
в) специфіки питання;
г) краткості.
Складання плану
Перш ніж розпочати роботу над композицією своєї промови, необхідно визначити порядок, за яким буде викладатися матеріал, тобто скласти план.
План - це взаємне розташування частин, коротка програма будь-якого викладення.
Важливо одразу ж визначити, які конкретно питання ви передбачаєте висвітлити в своїй промові. Тому складається попередній план, який відображує особисте визначення оратором теми виступу і підходу до даної проблеми. У процесі вивчення літератури, аналізу підібраного матеріалу план може змінитися, та в будь-якому випадку він буде сприяти вашій роботі.
Після того, як вивчена література, обміркована тема, зібраний фактичний матеріал, складається робочий план.
Виділіть питання обраної теми, відберіть суттєві і основні, визначать, в якій послідовності їх викладати. До робочого плану вносяться формулювання окремих положень, наводяться приклади, факти, цифри, які ви хочете використати.
Робочий план допомагає краще обміркувати структуру виступу, визначити, які розділи виявились перевантаженими фактичним матеріалом, які, навпаки, не мають прикладів, які питання слід пропустити, які включити і т. ін.
Робочий план може мати декілька варіантів, тому що він постійно уточнюється.
Характерною особливістю робочого плану є те, що він являє цінність для самого оратора, тому що його пунктами бувають не тільки закінчені речення, але і незакінчені, а також словосполучення і навіть окремі слова.
На основі робочого плану складається основний план. Цей план не стільки для оратора, скільки для слухачів.
Формулювання пунктів основного плану повинні бути чіткими і ясними. Цей план оголошується слухачам після повідомлення теми виступу або у вступі при розкритті мети промови. План промови не завжди оголошується оратором. Це залежить від виду виступу, від складу і настрою аудиторії, від намірів оратора. Найчастіше план оголошується в лекціях, доповідях, наукових повідомленнях. Слухачі під час таких виступів ведуть записи, і план допомагає їм слідкувати за ходом викладення матеріалу. Наприклад, в вітальних, призивних промовах оголошення плану є недоречним.
Плани бувають трьох видів:
простий,
складний,
цитатний.
Простий план складається з декількох пунктів, що відносяться до основної частини викладення теми. Він являє собою, по суті, ряд непоширених речень.
Тема: "Правовий статус дитини в Україні.
План.
Громадянство як елемент правового статусу дитини.
Принципи правового статусу дитини.
Права, свободи та обов'язки дитини.
Гарантії захисту прав і свобод.
Складний план - це своєрідне поширення простого плану шляхом розгалуження основних питань. Крім того, сюди, звичайно, вводять вступ та висновки.
Тема: "Правовий статус дитини в Україні".
План.
Вступ. Міжнародне та вітчизняне законодавство про правовий статус дитини.
Основна частина. Правовий статус дитини, його елементи.
Громадянство як елемент правового статусу дитини.
Принципи правового статусу дитини.
Права, свободи та обов'язки дитини.
Гарантії захисту прав і свобод.
Висновки. Необхідність вдосконалення реалізації правового статусу дитини в Україні.
Цитатний план подібний, як правило, до простого, але замість непоширених речень тут вживаються цитати, які конденсують суть даного питання.
Тема: "Правовий статус дитини в Україні".
План.
"Громадянство - це структурний елемент правового статусу дитини, який розкриває головний зміст зв'язку людини і держави, взаємовідносин громадянина з державою й суспільством".
"Принципи правового статусу дитини - це основоположні засади, керівні ідеї, які проголошуються і охороняються державою, покладені в основу здійснення прав, свобод і обов'язків дитини" і т. д.
Запишіть план на окремому аркуші. Можливо, ви якісь моменти скасуєте, натомість введете інші.
3. Виголошування прилюдних виступів
Тему можна виголошувати двома способами – дедуктивним та індуктивним. Дедуктивний спосіб – це виклад матеріалу від загального до часткового. Він використовується при обговоренні складної теми. У такому разі промовець знайомить слухачів з основною думкою, ідеєю чи формулює основну тезу, а потім їх розвиває, аргументує, уточнює. Індуктивний спосіб – виклад матеріалу від часткового до загального. Використовується тоді, коли слухачам тема не знайома взагалі або коли вона складна, багатопланова, обсяг матеріалу великий, аудиторія неоднорідна і непідготовлена. У цьому випадку слід поділити матеріал на частини й викладати його від простого до складнішого, поступово підводячи слухачів до засвоєння основної думки.
У процесі виголошування прилюдних виступів можуть використовуватися такі способи впливу на слухачів: переконання, навіювання, наслідування, аргументи, цитати. Переконання – це вплив на аудиторію за допомогою чітко, лаконічно, ненав’язливо визначених основних положень, висвітлення найважливіших ознак пояснюваного, а не випадкових. Навіювання – це психологічний вплив однієї людини на іншу або на групу людей, що передбачає некритичне сприймання висловлених думок. Наслідування – особлива форма поведінки людини, що полягає у відтворенні нею дій інших осіб. Аргумент – обґрунтування істинності певної думки за допомогою інших думок, достовірність яких доведена практикою. Цитата – це відтворення чиєїсь думки без зміни форми та змісту з покликанням на джерело.
При виголошуванні теми слід дотримуватися таких вимог: виступати у чітко визначений час; зрідка користуватися підручними матеріалами; говорити просто, чітко, зрозуміло, переконливо; дотримуватися логічної структури речень; точно коментувати значення слів; уникати іншомовних назв, якщо є їх українські відповідники; правильно і доречно використовувати звертання, вставні слова і вирази; обережно послуговуватися крилатими висловами і фразеологізмами; не говорити суржиком; не зловживати сполучниками тому що, через те що і под.; уникати книжних слів, граматичних зворотів, маловідомої термінології; використовувати багато дієслів для динамічності викладу; послуговуватися короткими реченнями; смислові зв’язки між частинами тексту, переходи від одного аспекту проблеми до іншого, причину звернення до аспекту позначати словами.
4. Технічні правила мовлення
Висока якість спілкування досягається опануванням техніки виразного мовлення. До технічних показників мовлення відносяться дихання, голос, дикція, інтонація, жести й міміка.
Дихання – це основа мовлення. Звучання голосу починається із вдихання повітря у легені. Правильне дихання забезпечує чистоту, красу, різноманітність відтінків голосу.
Голос – це дієвий компонент звукового мовлення. У процесі говоріння голосові зв’язки можуть змикатися і розмикатися, зумовлюючи звучання. Досконале володіння власним голосом – головна умова виразності мовлення.
Дикція – визначальна якісна ознака мовлення. Це правильна, виразна артикуляція, засіб якісного розрізнення звуків мовлення. Дикцією вважають ще манеру вимовляти слова.
Інтонація – це сукупність фонетичних засобів, які служать для вираження синтаксичних значень й емоційно-експресивного забарвлення. Компонентами інтонації є мелодика (підвищення та зниження основного тону), фразовий наголос (наголошування слів і відрізків у межах фрази), пауза (зупинка у мовленнєвому потоці), ритм (чергування наголошених і ненаголошених складів), тембр (звукові модуляції), темп (тривалість мовлення в часі).
Жести – рухи тіла чи рук, які супроводжують людську мову або замінюють її. Міміка – рухи м’язів обличчя, які виражають внутрішній душевний стан людини.
5. Мова та поведінка оратора
Оратор як носій культури мусить спиратися на літературну мову. Промова оратора, у якій багато помилок, створює негативне враження про нього й утруднює сприйняття теми, відволікає від неї.
Культура мови оратора – це свідомий добір та вживання мовних засобів для швидкого і результативного досягнення мети виступу.
Під час виступу оратор повинен дотримуватися таких вимог:
– чітко вимовляти звуки, особливо коли існують розходження між написанням і вимовою слів, напр.: затверджується, а не затвержуєц΄ц΄я.
– правильно наголошувати слова, напр.: ма́ркетинг, а не марке́тинг;
– розрізняти морфеми у словах, напр.: вибирати приміщення, а не обирати приміщення;
– уникати повторення однокореневих слів (тавтології), напр.: Він переконливо усіх переконав у своїй правоті;
– не дублювати слова, які позначають одне поняття, напр.: У творі відображена дійсність, реальне життя;
– не вживати слів-паразитів, напр.: ну, скажімо, значить;
– враховувати стилістичні особливості слів, ситуацію спілкування, напр.: Студенти прийшли побалакати з деканом;
– чітко будувати синтаксичні конструкції, напр.: справив враження, мав уплив, а не справив великий вплив.
У виступі оратора важливим є його зовнішня культура і поведінка. Доповідач повинен привертати до себе увагу за допомогою певних прийомів, вміти створити свій власний образ. Однак важливо дотримуватися міри. Не варто привертати увагу незвичайною манерою говорити, особливими жестами, мімікою чи екстравагантним одягом, бо це справляє враження дивацтва і відштовхує аудиторію, а симпатія чи антипатія до оратора формується у перші хвилини його виступу.
Перед виходом до аудиторії оратор повинен налаштувати себе на впевнене і щире спілкування з використанням своєї чарівності і виявом цікавості та поваги до слухачів. Запорукою успіху під час виступу є правильна артикуляція і вимова, добра дикція, відповідний темп мовлення, вміле послуговування своїми тембровими можливостями, глибоке, інтенсивне та вільне дихання, зміна інтонації для урізноманітнення мовлення.
Основні мовні засоби:
-емоційно-експресивне забарвлення (метафори, порівняння, синоніми тощо.),
- суфікси суб'єктивного оцінювання (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості),
- прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові),
- часте вживання різноманітних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-поза-),
- специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо,
- заміна термінів розмовними словами (електропотяг — електричка, бетонна дорога — бетонка, залікова книжка — заліковка).
Розмовний стиль має два підстилі:
-розмовно-побутовий - використовується у побуті, в усному спілкуванні.
- розмовно-офіційний - це засіб усного спілкування на виробництві, у громадсько-політичній сфері.
2
Шановний студенте! Підготуйте публічний виступ, дотримуючись всіх правил. Кожен пункт плану детально розглянутий в теоретичній частині. Тему для виступу Ви обираєте довільно, враховуючи актуальність матеріалу та вашу обізнаність у цій темі. Ваше завдання - зацікавити аудиторію слухачів та викликати інтерес до обговорення.
Правила:
Жанр (публічний виступ);
Придумайте тему Вашого публічного виступу;
Запишіть мету вашої роботи;
Збирання матеріалу (якими методами та засобами ви користувалися );
Складіть план Вашого виступу;
Попрацюйте з текстом (епіграф, вступ, основна частина, приклади, цитати, зав'язка, кульмінація, розв'язка, висновки);
Продумайте технічні правила мовлення (дихання, інтонація, жести);
Мовні засоби.
Загальні рекомендації:
30 секунд – саме стільки часу ви маєте, щоб захопити увагу слухачів. Якщо не зумієте цього зробити, то аудиторія втратить до вас цікавість і все, що ви скажете потім, вже не матиме значення.
Вступ – найважливіша частина публічного виступу, яку варто підготувати найретельніше
Вступ має два завдання:
1. Переконати аудиторію, що вас варто слухати далі.
2. Показати, яку користь слухачі отримають з вашого виступу.Як не розпочинати свій виступ і що не говорити на початку
Щоб ефективно почати промову, уникайте поширених помилок, які можуть завалити ваш виступ з перших хвилин.
1. Нарікання
Почніть свій виступ без нарікань. Навіть, якщо ви обурені організацією заходу чи якимись нюансами, які перешкоджають вашому публічному виступу. Якщо ви приготували презентацію, а показати її неможливо через факап організаторів, то не говоріть про це зі сцени. Просто прийміть, що всяке буває. Сцена – це не місце для розбірок.
2. Недоречний жарт
Не починайте виступ із жарту чи анекдоту просто так, щоб показати, що ви веселий хлопець або дівчина.
Також не варто розповідати якусь смішну історію, що сталася вчора чи по дорозі на захід, яка не має відношення до змісту вашого виступу і ви не придумали, як її пов’язати з вашим виступом..
Жарт можна використати тільки тоді, якщо він дійсно смішний, реально підходить і має якесь відношення до змісту промови.
3. “Приватні” розмови
Не ведіть розмови з подіуму з конкретними людьми, хіба якщо це стендап.
Якщо в залі є люди, яких хочеться привітати і це доречно, то можна це зробити.
Але не варто говорити про те, що стосується вас особисто з людиною з залу і про це ніхто більше не знає.
Недоречним, наприклад, висловлювання з боку промовця: “Я бачу, що тут є Іван. Ми з тобою класно пограли в баскетбол минулого тижня, треба повторити.”
Такі звернення зі сцени звучать дивно і не додають авторитету виступаючому.
4. Вибачення за якість виступу або свої ораторські навички
Не применшуйте своє вміння виступати і взагалі не говоріть про свої ораторські навички на сцені. Якщо ви скажете: “Ну, я не зовсім гарний спікер” або “Я не зовсім підготувався”, то вже можете сідати, бо вас і так слухати ніхто не буде. Такі фрази зразу відключають увагу аудиторії.
Дайте собі шанс виступити гарно.
Вийдіть на сцену і виступіть максимально добре, як можете на цей момент.До речі, є один лайфхак, як розв’язати проблему відсутності досвіду публічних виступів чи недостатнього рівня ораторських навичок. Треба підготувати текст виступу в якому ви будете впевнені, який буде продовженням вас і який буде відповідати потребам та рівню аудиторії. Тоді ви будете мати менше страху, природно себе почуватимете, а гарна інтонація та жестикуляція з’явиться у вас сама по собі.
5. Стандартні фрази
Не розпочинайте свій публічний виступ з кліше. Наприклад: “Я зараз буду говорити від щирого серця”. У нас кожний другий виступаючий, особливо політик, особливо, якщо це жінка каже, що говорить від щирого серця. Люди давно втратили довіру до таких висловлювань. Має бути дійсно якась надзвичайна подія, яка трапляється раз на 100 років, щоб такі слова у вашому виконанні були доречними.
6. Нудна інформація та подяка організаторам
Не говоріть те, що буде нудно слухати людям із залу. Наприклад, їм не цікаво знати, що вам приємно бути на цьому заході, або слухати про вашу вдячність організаторам. Це банальні слова, які ніхто не оцінить. Коли хочете подякувати, то майстерно інтегруйте це у середину промови, а не у вступ.
Не розповідайте, через які труднощі вам довелось пройти, щоб підготувати свою промову, та як складно було сьогодні потрапити на цю подію, і яка взагалі ви зайнята людина, і що аудиторії пощастило вас слухати, тощо. Це нікого не цікавить, дайте людям те, за чим вони сюди прийшли.
7. Озвучення структури та змісту виступу
Якщо ваш публічний виступ має структуру, пункти, розділи, параграфи, то не варто на початку оголошувати зміст і структуру свого виступу. До речі, не треба цього озвучувати і під час промови.
Це добре, коли промовець склав гарну структуру свого виступу, але сама структура не цікава аудиторії. Не варто пояснювати, про що ви будете говорити – треба говорити.
З чого почати публічний виступ?
Вступ має привертати увагу з перших слів. Більше того, вам потрібно виділитися серед інших виступаючих, які були до вас, а також тих, яких глядачі чули раніше на інших заходах. Необхідно придумати щось оригінальне.
Не шкодуйте часу на формулювання перших фраз у промові. Шліфуйте їх знову і знову, доводячи до досконалості.Якщо назвати це просто і одним словом, то вам треба придумати сюрприз. Має бути щось зовсім неочікуване. Це автоматично позбавить ваш вступ мовних кліше та затертих фраз. Також зосередить увагу глядачів, бо вони розумітимуть, що зараз буде коїтися щось цікаве.
Крім того, класний сюрприз додасть енергії аудиторії для уважного слухання вашого публічного виступу.
Ви покажете, що готувалися до виступу, цінуєте аудиторію і старається для неї.Варіанти початку
Зараз наведу приклади, як можна почати промову. Але не обмежуйтеся тільки ними. Вийдіть за рамки, пофантазуйте, щоб оригінально почати свій публічний виступ.
1. Історична подія
Згадайте якусь історичну подію. Використайте причини, з яких вона сталася, що їй передувало, як відбулася та які має наслідки. Тобто з події можна витягнути потрібний вам елемент і, на основі цього, провести аналогію або заперечення.
2. Цитата
Підшукайте цитату під свою тему. Сказавши її на початку, далі погоджуйтеся з нею чи не погоджуйтеся, або зверніть увагу на її актуальність. Тут також велике поле для фантазії, щоб ефективно почати промову.
3. Твердження або заява
Розпочніть із твердження, яке стосується найбільшої проблеми вашої аудиторії в даний момент. При цьому не обов’язково ваше твердження має збігатися з думкою аудиторії.
Наприклад, на зборах компанії можна розпочати з такого твердження: “Я знаю, як за півроку знищити наших конкурентів”. Або можна цю ж промову розпочати так: “Наша продукція нічим не краща від продукції наших конкурентів.” А потім спростувати це твердження.
Крім того, твердження або заява можуть бути і у формі цитати, як у попередньому пункті.
4. Запитання до аудиторії або риторичне запитання
Це досить простий варіант початку. Лише знайдіть дійсно цікаве і свіже запитання або по-новому його озвучте. Наприклад, початок виступу із запитання «Для чого ми живемо?» не є чимось новим, тому навряд чи зацікавить слухачів.
Вступ із запитання можна поєднати із попередніми варіантами початків. Наприклад:
Цитата + Запитання;
Твердження + Запитання;
Твердження у формі цитати + Запитання.
Нема універсального шаблону або конкретних рамок, як правильно почати промову. Але це і добре. Проявіть фантазію, відкрийте свою індивідуальність, покажіть слухачам свою харизму. Із перших слів дайте людям те, за чим вони прийшли, тоді увага слухачів буде вашою із перших до останніх секунд вашого виступу.
Теми публічних виступів
Сучасне образотворче мистецтво.
Сучасний театр, українські актори, мова героїв.
Жіноча й чоловіча логіка.
Дрес-код успішної людини.
Чи потрібен українцю детектор брехні.
Що означає повага.
Чого бракує українцю відчути себе українцем?
Мій ідеал.
Моє коріння.
Музика мого світу.
Підставити щоку чи «око за око, зуб за зуб».
Економіка у житті українця.
Помилки візуальної реклами.
Сучасні оратори.
Відомі українці.
Люди, що зробили себе самі.
Життєві цінності сучасника.
.png)
Рефлексія від 0 учнів
Сподобався:
0
Так: 0
Ні: 0
Зрозумілий:
0
Так: 0
Ні: 0
Потрібні роз'яснення:
0
Ні: 0
Так: 0