Види одягу та його вибір

Побутовий одяг — це той, який людина носить удома і на роботі (якщо не потрібний спеціальний одяг).

Спортивний одяг — це спеціальний одяг для занять спортом. При цьому одяг, призначений для професійних спортсменів, істотно відрізняється від спортивного одягу для пересічних людей. У професійному одязі максимально враховують вимоги конкретного виду спорту, використовують новітні матеріали і технології, які згодом можуть застосовувати і в одязі для масового споживача. У 1970-ті рр. виникло поняття «одяг для спорту і відпочинку», пов’язане з перетворенням одягу для занять спортом на одяг не лише для активного, а й для пасивного відпочинку.

Виробничий одяг — це одяг, призначений для роботи на виробництві: спецівки, помаранчеві жилети дорожніх робочих, білі халати лікарів тощо. У виробничому одязі виділяють спецодяг, призначений для роботи в несприятливому для людини середовищі: одяг сталевара, шахтаря, працівника хімічного виробництва, будівельного робітника, працівника нафтогазової промисловості, скафандр космонавта тощо. Він має виконувати захисну функцію і бути максимально зручним для виконання певних дій. Спецодяг шиють зі спеціальних тканин: вогнетривких, водонепроникних, стійких до забруднень тощо. У комплект спецодягу обов’язково входять: спеціальне взуття (у будівельників, наприклад, з металевими прокладками), головні убори (шоломи, захисні каски), рукавиці тощо. Часто передбачається так звана апаратна частина, наприклад, лампочка, вмонтована в каску шахтаря

Видовищний (сценічний) одяг — театральний і кінокостюм, естрадний костюм, цирковий костюм, карнавальний костюм, фольклорний костюм для танцювальних і музичних колективів, які виконують твори традиційного національного мистецтва. До такого одягу висувають особливі вимоги — він повинен відповідати характеру певного видовища, мати яскраве образне рішення і, як правило, менше враховувати тенденції сезонної моди.

Формений одяг (форма) визначає належність до певної організації, відомства. У форменому одязі на перший план виступає знакова функція, хоча в окремих випадках вона повинна виконувати і захисну функцію (військова форма). Військова форма — це максимально зручний і функціональний одяг, особливо призначений безпосередньо для бойових дій або навчань (він називається «польовий»). У парадній військовій формі найбільше значення має знакова функція. Можна також виділити відомчу форму, яку носять працівники певних відомств і організацій: прокурори, судді, льотчики, стюардеси цивільної авіації та провідники поїздів тощо. Вона відрізняється за кольором і покроєм, має знаки розпізнавання (насамперед формені ґудзики).

Побутовий одяг, який носить сучасна людина, поділяють на повсякденний, урочистий (святковий), для відпочинку, домашній (для роботи і відпочинку).

Повсякденний одяг призначений для роботи і різних занять (навчання, прогулянок, відвідувань виставок тощо). Характер і стиль повсякденного одягу залежать від роду діяльності людини, способу її життя. Кожна людина пред’являє до одягу свої вимоги, прагне виразити власну індивідуальність, проявити своє ставлення до світу і самої себе. Але насамперед одяг має бути зручним і комфортним, а також відповідати певній ситуації.

Особливу групу в повсякденному одязі становить вбрання для роботи, яке залежить від характеру діяльності, адже не випадково ще в XIX ст. виникли і сформувалися поняття «діловий одяг», «діловий костюм».

Діловий одяг не має відволікати увагу від професійних якостей співробітника. Він повинен бути стриманим та елегантним.

Якщо людина працює в офісі, банку, міністерстві тощо, то до її робочого одягу пред’являють доволі суворі вимоги, які мають назву «дрес-код».

Дрес-код (англ. dress code, нім. Kleiderordnung, фр. code vestimentaire) — неписане правило, регламент в одязі, який демонструє належність людини до певної професійної або соціальної групи.

Дрес-код організації вважається складовою частиною корпоративної культури фірми і важливою частиною її бренду. Відповідний до стандартів бізнес-етикету, зовнішній вигляд співробітника відіграє неабияку роль у довірі клієнта до фірми загалом, демонструє стан справ у компанії, показує повагу до ділових партнерів і клієнтів, впливає на внутрішню комунікацію між співробітниками (вимоги до одягу працівника може бути закріплено в трудовому контракті, у такому разі за їх порушення передбачаються санкції).

Добре вдягнена людина — це та, на чий одяг не звертають уваги.

Вільям Сомерсет Моем, англійський письменник

Як правило, це має бути строгий класичний костюм (для жінок часто неприйнятними вважаються брюки), взуття в класичному стилі. Неприпустимими є яскравий макіяж і прикраси, що привертають увагу (у жінок), а також сорочка або краватка яскравого забарвлення (у чоловіків).

Останнім часом колишні суворі вимоги до одягу для роботи, особливо щодо ділового одягу, пом’якшують. З’явилося поняття «стиль вільної п’ятниці», коли деякі фірми і компанії дозволили своїм співробітникам в останній день робочого тижня приходити на роботу в одязі, який вони самі виберуть, замість традиційного ділового костюма. Дослідження показали, що продуктивність праці та працездатність у цьому випадку вищі.

Урочистий (святковий) одяг — це вбрання для особливих випадків: різних урочистостей, прийомів, свят, відвідування театру (хоча в театр сучасна людина часто ходить у повсякденному одязі) тощо.

Раніше існували доволі чіткі межі, які розділяли повсякденний та урочистий одяг: у повсякденних костюмах і сукнях використовували прості тканини стриманих кольорів і мінімум декоративного оздоблення, а в урочистих — тканини з яскраво вираженими фактурами (шовк, оксамит, атлас, парчу), оздоблення вишивкою, бісером, стразами, тасьмою, аплікацією тощо. У сучасній моді кордони між різними видами одягу практично розмиті, умовні. Однак традиції зберігаються в нарядному вбранні певного призначення: весільному (як і раніше, переважають білі сукні нареченої, хоча ця традиція виникла лише на початку XIX ст.), для офіційних урочистостей (наприклад, для чоловіка в таких випадках обов’язковий смокінг, для жінки — довга сукня), для офіційних прийомів (у цьому випадку особливості одягу визначає певний протокол заходу). Як і в повсякденному одязі, ступінь модності святкового вбрання залежить і від його призначення, і від особистого вибору його власника.

Одяг для відпочинку призначений для занять спортом, прогулянок, відпочинку біля моря (у тому числі одяг для пляжу), для відвідування дискотек і нічних клубів. Основні вимоги до нього: функційність і зручність, а також можливість проявити свою індивідуальність. Тому тут так багато елементів, запозичених зі спортивного одягу, і трикотажу.

Який би спосіб життя ви не вели, у вас має бути свій власний стиль, свій власний світ.

Домашній одяг — той, який людина носить удома, для відпочинку і для роботи. Сьогодні традиційні домашні халати, пеньюари, фартухи витісняються універсальними речами — джинсами і легінсами, трикотажними майками і джемперами. Останнім часом, завдяки популярності етнічного стилю, асортимент домашнього одягу поповнився новими формами, запозиченими з національного костюма: замість уже звичних східних халатів (які ввійшли в моду ще в XVII ст.) і кімоно (популярних з кінця XIX — початку XX ст.) поширилися арабські сукні та спідниці-саронг.

Змінився і гардероб сучасної людини загалом. Якщо раніше переважав ситуаційний підхід до формування гардероба (для кожного випадку був потрібний особливий одяг), то нині популярна ідея раціонального гардероба, що складається з комплектів і багатофункціональних речей. Крім того, є актуальним й ігровий підхід, за якого в ньому можуть бути присутні вироби різних стилів, що допомагають людині змінювати свої образи, як актор змінює їх, одягаючи театральні костюми.

Справжня елегантність полягає в тому, щоб одягатися як усі, але неповторним чином.