Вплив політичних процесів у СрСр на розвиток країн Центрально-Східної європи в 1945—1991 рр.

ОПРАЦЮЙТЕ ДЖЕРЕЛО

Дослідник сталінізму Д. Волкогонов про суспільно-політичну ситуацію в післявоєнному СРСР

...Вітер свободи, народного торжества. Перемоги, яка дісталася ціною мільйонних жертв, породжував смутну подію. Люди хотіли жити краще. Без страху... Ні, Сталіна, як і раніше, шанували, славили, підносили, але водночас вірили, що не буде більше насильства, нескінченних кампаній, постійних жорстких нестач найнеобхіднішого, які стали однією з рис радянського способу життя.

Сталіна ж, навпаки, перемога переконала в непохитності всіх створених державних і громадських інститутів, глибокій життєздатності системи, правильності внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу. Він дав незабаром зрозуміти, що у внутрішньому плані в країні все залишиться без змін.

Сталін давно вже, як французький «король-сонце», ототожнював себе з державою, суспільством, партією. Голова Ради Народних Комісарів уже звик до того, що говорив від імені народу, вказував йому шляхи в цілковитій впевненості, що ощасливлює його. Що величніша держава, то вище її керівник. Війна висунула СРСР на найвищі рубежі у світі. І для Сталіна це було найвище його піднесення...

Які особливості післявоєнної ситуації в суспільно-політичному житті СРСР визначив дослідник?

Ще одним злочином сталінізму цього періоду стало оголошення цілих народів зрадниками та їх депортація з етнічних земель до віддалених районів Сибіру, Казахстану й Середньої Азії. За звинуваченнями у зраді депортували німців Поволжя (400 тис. осіб), кримських татар (200 тис. осіб), чеченців (400 тис. осіб), інгушів (100 тис. осіб), калмиків (140 тис. осіб), карачаївців (80 тис. осіб) та балкарців (40 тис. осіб). Протягом наступних десяти років представники депортованих народів були позбавлені будь-яких прав.

Репресивна політика влади в 1945—1953 рр. мала на меті зміцнення тоталітарного режиму в країні й посилення ідеологічної одноманітності в суспільстві. Одночасно із цим вона уточнювала, що сталінізм не здатний утримувати владу в країні звичайними методами.

ПИТАННЯ

1. Визначте характерні риси суспільно-політичного життя в СРСР у 1945—1953 рр.

2. У чому полягав вплив тогочасного СРСР на процеси, які в цей період відбувалися в країнах Центрально-Східної Європи? Наведіть приклади цього впливу.

ОПРАЦЮЙТЕ ДЖЕРЕЛО

Із праці французького історика Ф. Дюрозеля «Історія дипломатії від 1919 р. до наших днів»

...Хрущов виїхав до США у вересні 1959 р. ...Для Хрущова організували турне через усі Сполучені Штати. У тому турне він показав свою імпульсивну вдачу, переходячи від жартів до погроз. Критикував профспілкових керівників. Засудив виставу «Френч-Капкан», показану йому в Голлівуді, а оглядаючи плантації кукурудзи, висловив бажання повсюдно сіяти її в Радянському Союзі, і заявив у Петербурзі після відвідин сталеливарних заводів: «Я приїхав подивитися, як живуть раби капіталізму. Що ж, мушу визнати, що живуть вони непогано».

Які риси характеру М. Хрущова можна визначити за наведеним уривком?

Третій етап десталінізації (осінь 1961 — осінь 1964 рр.) започаткував XXII з’їзд КПРС, де з новою силою пролунала критика «культу особи». Вона була спрямована проти колишніх вищих посадовців доби Й. Сталіна й одночасно тих, хто тепер заважав посиленню влади М. Хрущова. Відповідальними за численні масові репресії та інші зловживання владою він оголосив В. Молотова, К. Ворошилова, Г. Маленкова та Л. Кагановича.

За рішенням XXII з’їзду КПРС саркофаг із труною Й. Сталіна прибрали з мавзолею на Красній площі. У країні закривалися музеї, присвячені Й. Сталіну, демонтували пам’ятники вождю, його ім’я усувалося з назв фабрик, заводів, колгоспів та інших установ.

Проте і в цей період влада діяла непослідовно. Так, 600 учасників підпілля на західноукраїнських землях, амністованих раніше, знову повернули до відбуття покарання.

У період «відлиги» лібералізація відбувалася в різних сферах суспільно-політичного життя. СРСР дозволив своїм громадянам іноземний туризм. Розпочали роботу міжнародні московські кінофестивалі. Поновилося видання журналу «Иностранная литература», за яким радянські читачі могли знайомитися з творами світової літератури. Поряд із цим почали виходити літературно-художні журнали «Молодая гвардия», «Наш современник», «Юность», «Москва» тощо. Значний авторитет мав журнал «Новый мир», головним редактором якого був письменник і поет О. Твардовський. За найбільш вагомі досягнення в науці, техніці, літературі й мистецтві було запроваджено Ленінську премію.

Незважаючи на обмежений і непослідовний характер, лібералізація суспільно-політичного життя помітно вплинула на СРСР і країни «соціалістичного табору».

Зовнішня політика СРСР у цей період досить помітно змінилася. Вона стала більш відкритою і передбачуваною. Однак волюнтаризм М. Хрущова мав на неї, як і на внутрішню політику, помітний вплив. У 1959 р. М. Хрущов здійснив перший візит до США. Було нормалізовано відносини з Югославією. Одночасно із цим загострилися відносини з Китаєм, керівництво якого засудило критику «культу особи» Й. Сталіна в СРСР.

ПИТАННЯ

1. Визначте явища, які характеризували суспільно-політичне життя СРСР у 1953—1964 рр.

2. Поясніть термін «десталінізація». 3. У чому полягав вплив СРСР на процеси, які відбувалися в тогочасних країнах Центрально-Східної Європи? Наведіть факти, які підтверджують вашу думку.

ОПРАЦЮЙТЕ ДЖЕРЕЛО

У жовтні 1964 р. звинуваченого у волюнтаризмі й суб’єктивізмі М. Хрущова звільнили з усіх посад і відправили на пенсію. Новим лідером партії став Леонід Брежнєв — представник післясталінського покоління партійно-державного керівництва.

Спочатку Л. Брежнєв дотримувався засад колегіального керівництва. Проте радянська командно-адміністративна система не могла існувати без вождя. У 1970-х рр. прикметною рисою політичного життя СРСР стало формування «культу особи» Л. Брежнєва. Особа Генерального секретаря партії прославлялася і звеличувалася. Книжкові крамниці країни заповнили мемуари «Мала земля», «Відродження», «Цілина», написані начебто Л. Брежнєвим. Він був нагороджений 220 радянськими і закордонними орденами, мав чотири зірки Героя Радянського Союзу й одну — Героя Соціалістичної Праці, орден «Перемоги». При цьому вся країна знала, що члени родини Генерального секретаря причетні до кримінальних справ, корупції тощо.

В ідеологічній сфері за Л. Брежнєва відбувалася фактична реабілітація сталінізму. Методи здійснення індустріалізації, колективізації, поразки початкового етапу війни виправдовувалися. Сталінські репресії не згадувалися. У 1979 р. Л. Брежнєва оголосили Маршалом СРСР. Він заявив про спільність інтересів партії та армії.

У політичному житті СРСР у період «застою», як пізніше назвали цю добу, за характеристикою західних дослідників, запанував «інституційний плюралізм» — вищі органи представляли владні інститути й громадські організації, навіть інтереси союзних республік. У 1977 р. в СРСР з’явилася нова Конституція СРСР. Її називали конституцією «розвиненого соціалізму». Ця нова ідеологема використовувалася в роки «застою» партійними пропагандистами як визначення тогочасного періоду розвитку СРСР. Фактично вона приховувала утопічність будівництва комунізму як мети розвитку країни. Конституція мала суто декларативний характер. Її положення не супроводжувалися державними гарантіями й механізмами реалізації проголошених прав і свобод.

У 1960 — середині 1980-х рр. формою опору радянській системі став дисидентський рух. Він уособлював протест небайдужої частини радянського суспільства посиленню консервативних і неосталіністських тенденцій у житті країни.

У зовнішній політиці керівництво СРСР намагалося покращити відносини з провідними державами світу. У відносинах із країнами «соціалістичного табору» продовжувалася політика диктату й втручання в їхні внутрішні справи. Так, у 1968 р. під гаслом «захисту завоювань соціалізму» СРСР ініціював придушення «Празької весни» в Чехословаччині.

ПИТАННЯ

1. Які нові явища в політичному житті СРСР з'явилися в цей період?

2. Наведіть приклади, що підтверджують характеристику політики СРСР щодо країн Центрально-Східної Європи в цей період.

ОПРАЦЮЙТЕ ДЖЕРЕЛО

Дослідник О. Субтельний про особливості політичного розвитку СРСР у період «застою»

...Росіянин Леонід Брежнєв, як і його попередник Хрущов, прийшов до влади, маючи тісні зв'язки з Україною. На відміну від поривчастого і непоступливого Хрущова, обережний Брежнєв поширював свій вплив, забезпечуючи своїй політиці підтримку радянської олігархії та гарантуючи цій еліті стабільне становище. Відтак його 18-річне перебування при владі позначили консервативні тенденції, хоча вже більше не тоталітаристські (відомий радянолог Мерл Фейнсод дав повільному відступові радянського режиму від сталінізму химерну назву «Закон зменшення диктаторів»), зате виразно авторитарні. Але якщо влада застосовувалася тепер стриманіше, ніж за Сталіна, вона й надалі, поза всяким сумнівом, зосереджувалася в руках партії і вживалася з метою поширення радянської могутності за кордоном і забезпечення цілковитого контролю в самій країні...

Як автор джерела визначив нові риси в політичному житті СРСР у 1964—1985 рр.?

Розпочалося здійснення політичних реформ. Відповідно до нового виборчого закону, у 1989 р. на альтернативній основі відбулися вибори делегатів на І з’їзд народних депутатів СРСР. Із 250 депутатів лише 100 осіб представляли КПРС. У країні з’явилися новий постійний законодавчий орган — Верховна Рада СРСР та Комітет конституційного нагляду, що здійснював контроль за дотриманням законності. У березні 1990 р. статтю 6 Конституції СРСР, що закріплювала панівне становище КПРС, було скасовано. У той самий час у країні запровадили посаду президента. М. Горбачов став першим (і останнім) президентом СРСР.

У 1990 р. в радянських республіках активізувався національно-визвольний рух. Навесні-влітку Литва, Латвія, Естонія, Росія, Україна та інші радянські республіки прийняли декларації про державний суверенітет. Негативним проявом національних рухів стало виникнення міжнаціональних конфліктів. Криваві сутички відбулися в Нагорному Карабаху, Сумгаїті та Фергані.

У березні 1991 р. відбувся всесоюзний референдум із питання збереження СРСР. За це висловилися 70 % учасників, проте подальша доля СРСР залишалася неясною. Робота над новим союзним договором унаочнила існування між керівниками республік і центром суттєвих суперечностей.

19—21 серпня 1991 р. представники консервативних сил, які хотіли зберегти давні порядки і СРСР, здійснили спробу державного перевороту. Він зазнав невдачі. КПРС було заборонено, активізувалися демократичні перетворення. 23 серпня — 1 вересня 1991 р. незалежність проголосили Естонія, Латвія, Україна, Молдавія, Азербайджан, Узбекистан і Киргизстан. Стало зрозумілим, що підписання нового союзного договору не відбудеться.

8 грудня 1991 р. в Білоруській урядовій резиденції в Біловезькій пущі представники Білорусі (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук) прийняли заяву, що «Союз СРСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування». Одночасно вони підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 25 грудня 1991 р. М. Горбачов склав свої повноваження президента СРСР.

У зовнішній політиці в період «перебудови» СРСР на перше місце поставив загальнолюдські цінності й припинив втручатися в життя країн Центрально-Східної Європи. Це дозволило завершити період «холодної війни» і розпочати подолання наслідків конфронтації між Заходом і Сходом.

ПИТАННЯ

1. Як змінилося суспільно-політичне життя СРСР у 1985—1991 рр.?

2. Про розпад СРСР американський політолог З. Бжезинський писав: «Подібно до багатьох попередніх імперій, Радянський Союз урешті-решт розпався на фрагменти, ставши жертвою не стільки прямої військової поразки, скільки дезінтеграції, прискореної економічними і соціальними напруженнями». Поясніть, як ви розумієте цю думку. Наведіть факти, що її підтверджують або спростовують.

3. Наведіть приклади впливу змін, що відбувалися в цей період в СРСР, на події у країнах Центрально-Східної Європи.