Після першого зречення Наполеона I у Відні зібрався конгрес, на якому представники держав Європи хотіли визначити нове становище Франції та домовитися про територіальні зміни в Європі. Головну роль у прийнятті рішень відігравали Велика Британія, Австрія, Росія та Пруссія. Під час облаштування післявоєнної Європи вони дотримувалися таких принципів:

Створення навколо Франції такого оточення держав, яке в разі нової загрози могло б швидко стримати та ізолювати її;
Надання країнам — учасникам антифранцузьких коаліцій компенсацій за участь у боротьбі з Наполеоном;
Відновлення кордонів і форм політичного устрою держав станом на 1792 р.;
Створення в Європі системи політичної рівноваги: сила однієї держави урівноважується іншими, що не дозволяє жодній із них установити своє панування.

Віденський конгрес — загальноєвропейська конференція, що проходила у вересні 1814 — червні 1815 р. у Відні, де було змінено політичну карту Європи після розгрому наполеонівської Франції. У цей час Наполеон перебував у засланні, але уважно стежив за подіями у Франції. Переконавшись, що не всі підтримують Бурбонів, він вирішив повернути собі владу. У березні 1815 р. Наполеон і 1600 солдатів висадилися на південному узбережжі Франції та рушили на Париж. Війська, які уряд направляв, щоб зупинити бунтівників, масово переходили на бік імператора. Наполеон оголосив про відновлення імперії. Луї XVIII утік. Так розпочалися «сто днів» — період повернення до влади Наполеона I (20 березня — 22 червня 1815 р.). Для боротьби з Наполеоном роботу Віденського конгресу зупинили й утворили сьому антифранцузьку коаліцію. У червні 1815 р. поблизу селища Ватерлоо в Бельгії британська й прусська армії завдали поразки Наполеону. Після цього імператор удруге зрікся престолу та був засланий на невеликий острів Святої Єлени в Атлантичному океані, де мешкав під наглядом британського гарнізону до своєї смерті в 1821 р.

2. Підсумки Віденського конгресу. Утворення Священного союзу.

У червні 1815 р. були сформульовані основні рішення Віденського конгресу. Франція поверталася до кордонів 1792 р. без втрати власних територій і сплачувала країнам-переможцям 700 млн франків контрибуції. У Франції, Іспанії та Неаполітанському королівстві відновлювалася влада Бурбонів. Велика Британія закріпила за собою частину колишніх французьких і голландських колоній — острови Мальта й Цейлон, Капську колонію на півдні Африки, дістала право контролю над Іонічними островами в Середземному морі. Росія отримала колишнє Варшавське герцогство, що стало Царством Польським, і зберегла приєднані раніше Фінляндію та Бессарабію. Вона повертала Австрії Тернопільщину, передану їй Наполеоном, а від австрійського імператора отримувала інші українські землі — Холмщину й Підляшшя. Зберігалася політична роздробленість Італії. Замість 350 німецьких світських і духовних державних утворень сформували 39, об'єднаних у Німецький союз зі спільним парламентом. Створювалася Швейцарська конфедерація, яка проголосила вічний нейтралітет. До Голландії приєднувалися Бельгія та Люксембург, до Швеції — Норвегія, до Данії — Шлезвіг і Гольштейн. Пруссія отримала Північну Саксонію, лівий берег Рейну, більшу частину Вестфалії, шведську Померанію та острів Рюген.

Для утримання виробленої у Відні системи територіальних змін і боротьби з революційними рухами в Європі у вересні 1815 р. в Парижі правителі Австрії, Пруссії та Росії створили Священний союз. Пізніше до нього приєдналися Франція та більшість європейських держав. Характер діяльності Священного союзу суттєво змінився після конгресу в місті Троппау в 1820 р., де було проголошено право воєнного втручання у внутрішні справи інших держав у разі початку там будь-яких заворушень.

3. Революційні рухи 20–30-х рр. XIX ст.

У 20–30-х рр. XIX ст. у різних регіонах Європи відбувалися протестні рухи, виступи й революції, спричинені суспільно-політичними проблемами. Балканський півострів у 1821–1829 рр. охопила Грецька революція, або Грецька війна за незалежність. Її початок, 25 березня, став для цієї країни національним святом — Днем незалежності Греції. Було повалене османське панування, і великі держави Європи Велика Британія, Франція та Російська імперія в 1830 р. визнали незалежність Грецької республіки.У 20-х рр. XIX ст. активізувався радикальний національно-визвольний рух в Італії. У 1820–1821 рр. у Неаполі та П'ємонті відбулися революційні виступи, очолювані місцевими карбонаріями. Проте повстання були придушені австрійською армією, яка діяла відповідно до рішення Священного союзу. У лютому 1831 р. зусиллями карбонаріїв відбулися повстання в Пармі, Модені, Папській області, але вони теж зазнали поразки.У 1831 р. в Марселі колишній карбонарій Джузеппе Мадзіні заснував першу єдину загальноіталійську таємну організацію «Молода Італія». Він сформулював принцип «кожній нації — держава» і розгорнув боротьбу за створення італійської національної держави. До складу цієї організації приєдналося чимало карбонаріїв. У різних місцях Апеннінського півострова з'явилися осередки «Молодої Італії», які мали готувати загальноіталійське повстання. Однак спроби підняти повстання в П'ємонті й Савої і на Сицилії виявилися невдалими. У 1820–1823 рр. в Іспанії відбулася революція, яку назвали «Ліберальне триріччя». Її розпочали іспанські офіцери-карбонарії, невдоволені політикою абсолютизму свого короля Фернандо VII. Король звернувся по підтримку до Священного союзу. У 1823 р. за допомогою французької армії революцію в Іспанії придушили й відновили абсолютну монархію. У грудні 1825 р. спроба державного перевороту відбулася в Російській імперії. Його учасники виступили проти самодержавства та кріпосного права. Виступ змовників зазнав невдачі та був придушений. Усіх його учасників жорстоко покарали. У Франції в 1830 р. в результаті «трьох славних днів» Липневої революції повсталі позбавили влади прибічників відновлення «старого порядку» короля Шарля X і встановили режим конституційної Липневої монархії. Під впливом подій у Франції відбулася революція у Бельгії (католицькі провінції Нідерландів). У результаті збройної боротьби бельгійські повстанці звільнили свою країну від голландських військ. Революція перемогла. Було проголошено незалежність країни, яка пізніше стала конституційною монархією. На Лондонській конференції 1830 р. Австрія, Велика Британія, Пруссія, Росія і Франція погодилися визнати незалежність Бельгії та переглянути рішення Віденського конгресу щодо неї. У 1830–1831 рр. відбулося Польське повстання (відоме також як Польсько-російська війна, або Кадетська революція) — національно-визвольне повстання поляків та литовців проти панування Російської імперії. Російська влада придушила повстання та жорстоко покарала його учасників. Тогочасна європейська громадська думка поставилася з прихильністю до польських повстанців і їхньої боротьби з російським режимом у своїй країні.