В’язання спицями як вид декоративно-ужиткового мистецтва

Історія в’язання спицями. Варто відразу зазначити, що досі невідомо, як саме було винайдено в’язання на спицях. За непрямими даними, можна припустити, що воно зародилося задовго до нашої ери. Ясно, що таких достовірних даних, як скам’янілості або скелети, годі й шукати, адже в’язані вироби не мали можливості зберігатися стільки часу.

Основними джерелами інформації про історію в’язання є стародавні зображення та старовинні в’язані речі різних епох, знайдені археологами.

З пряжі набирають петлі, в’язання кує дружбу, ремесло пов’язує покоління.

Найбільш відомі старовинні зображення в’язаних речей та історичні факти

Одними з найдавніших в’язаних речей, які дійшли до нашого часу, є знайдені в Єгипті в’язані шкарпетки, що збереглися завдяки сухому клімату. Ці шкарпетки, датовані 1500—1200 рр. до н. е., виконано круговим в’язанням технікою переплетення пряжі двох кольорів — білого та індиго (темно-синього). Вони прикрашені різними візерунками — від зигзагів та інших простих геометричних фігур до написів і складних візерунків з ромбів.

Приблизно до 300 року н. е. можна віднести знайдені в гробницях Німеччини (Тюрінгії) спиці з кісток і довгі вовняні штани з пришитими до них в’язаними шкарпетками.

Цікавим фактом є те, що в Перу археологи знайшли в’язаний пояс із зображенням колібрі, який належить до III ст. н. е. Отже, в’язання було відоме й у Новому Світі.

Усі ці знахідки старовини є свідченням того, що культура одягу і майстерність в’язання, а також складання візерунків, уміння поєднувати кольори були високо розвинені віддавна.

У V ст. н. е. в’язання стало дуже популярним на Сході. Наймайстернішими в’язальниками в давнину вважалися араби. Фрагменти дуже гарного й оригінального арабського в’язання (приблизно VII—IX ст. н. е.) зі складними геометричними орнаментами різних кольорів було знайдено в Єгипті.

У Європу в’язання привезли єгипетські християни-копти в IX ст., а вже у XII ст. в’язати навчились іспанці й італійці, у XIII ст. — французи, шотландці, англійці. Слово «в’язати» з’явилося в англійській мові лише в XIII столітті.

Перші в’язані речі в Європі виготовили для іспанської королівської родини мусульманські в’язальники, спеціально найняті для цих цілей. Ці вироби були знайдені в королівських монастирях у похованнях. Серед них — речі найвищої якості, наприклад, гарні наволочки і рукавички.

Імовірно, у кінці XIII ст. в Швейцарії або Італії винайшли в’язальну машину, за допомогою якої виготовляли в’язане полотно у вигляді труби. З такого полотна викроювали і шили одяг та панчохи. Також здобули популярність головні убори з Англії та Франції — берети грубої в’язки.

У XIV—XV ст. почали в’язати ковпаки (капюшони) і перші моделі верхнього одягу.

Деякі європейські картини XIV ст. зображують за в’язанням Богоматір, що є доказом важливості та поширеності цього виду рукоділля серед перших осіб держав того часу. Предмети в’язаного одягу коштували дуже дорого і були доступні переважно аристократам. У Німеччині зберігається Букстехудський вівтар, розписаний близько 1390 р. художником Бертрамом з Мідена, на якому зображена Діва Марія, котра в’яже на чотирьох спицях сорочку для немовляти.

У XV—XVI ст. в’язання доволі активно поширилося в Європі й перетворилося на домашню роботу і водночас прибуткову галузь: в’язали панчохи, шкарпетки, рукавички, капюшони, кофти, капелюшки. З’являлися цілі в’язальні цехи.

Набули поширення в’язані панчохи, які були дуже популярними серед знаті та вважалися вишуканим предметом одягу. В Англії їх носили королі Генріх IV, Генріх VIII, у Франції — Карл IX.

У XIV—XVII ст. на українських землях ремесло в’язання існувало як допоміжне в цехах шапкарів і рукавичників.

Цікаво, що ручне в’язання спочатку було суто чоловічою справою, і лише після його поширення ним почали займатися жінки.

1589 року помічник парафіяльного священика Вільям Лі винайшов в’язальний верстат, який використовували для в’язання все тих же панчіх. Принцип роботи цього верстата і його найважливіший елемент — голка з гачком на кінці — усе це збереглося в сучасних моделях в’язальних машин.

З моменту винаходу в’язального верстата виробництво в’язаного одягу набуло промислового масштабу. Почали з’являтися цілі підприємства. Зв’язані на верстатах вироби і коштували дешевше, і давали змогу протягом короткого часу виробляти більше продукції. Однак і ручне в’язання не зникло зовсім. Адже жодна зв’язана на верстаті річ не могла повторити візерунок, створений руками за допомогою спиць. Та й у сучасному світі з новітніми цифровими технологіями предмети ручного в’язання цінуються як ніколи високо.

Починаючи з XVI ст., британці почали експортувати в’язані речі в інші країни —

Німеччину, Іспанію, Нідерланди. Це був уже справжній бізнес. Королева Англії Єлизавета І замовляла собі панчохи зі спеціальної шовкової пряжі, яка була м’якою, дуже тонкою і набагато приємнішою до тіла, ніж груба вовна. У ту епоху в’язання мало неабияке значення не лише для осіб королівської крові, а і для простого населення. Виготовленням в’язаних вовняних панчіх і продажем їх за кордон займалося багато британців. Створювали навіть спеціальні школи в’язання, щоб забезпечити роботою представників нижчих верств населення.

• У Європі в’язання було прерогативою чоловіків, які в’язали собі панчохи й надягали їх по кілька пар (у холодну пору — до 12-ти).

• У 1566 р. шведський король Ерік мав 27 пар в’язаних шкарпеток з Іспанії. Вартість кожної пари дорівнювала річній платні його камердинера.

• У 1612 р. панчішники м. Праги заявили, що під страхом грошового стягнення не приймуть на роботу жодної жінки.

• Англійський король Генріх одного разу отримав від короля Іспанії надзвичайно цінний подарунок — пару панчіх ручного в’язання.

• В одній шотландській легенді розповідається, що в 1558 р. біля берегів острова Фер-Айл зазнав аварії один з кораблів Великої Іспанської Армади. Іспанські моряки, які зійшли на берег, були вдягнені в яскраві кольорові светри, прикрашені орнаментами з католицьких символів. За легендою, місцеві жителі перейняли цей стиль і створили своє оригінальне в’язання, у якому використовують нитки різних кольорів та орнаменти з хрестів, ромбів і зірок.

• У XIX ст. англійські реформатори неодноразово пропонували навчити вуличних хлопчаків в’язати шкарпетки, щоб утримати їх від в’язниці.

• Згідно з дослідженнями, на початку XXI ст. в США в’язанням займалося 53 мільйони американок, тобто кожна третя жінка.

У Шотландії в XVII—XVIII ст. в’язанням займалися цілі родини. Вони розробляли неповторні різнокольорові візерунки, якими прикрашали рукавички, панчохи, светри. Нитки просочували спеціальними оліями, щоб вироби, зв’язані з них для моряків, зберігали тепло. Тоді ж з’явився і став традиційним для шотландців головний убір — в’язаний берет. Саме шотландські майстри заклали основи в’язання таких орнаментів, як арани і коси, удосконалені в Ірландії вже на початку XX ст.

У XVIII ст. серед чоловіків були популярними довгі штани, які облягали ноги, і довгі панчохи. Потім з’явилися в’язані кофти. У музеях Швеції можна побачити кілька таких кофтин із шовку.

Уже в XIX ст. в’язання використовували для оздоблення етнічного одягу, зазвичай імітуючи дорогі та рідкісні тканини. Багаті селяни Старого і Нового Світу розвивали власні традиції цього ремесла. Від останньої третини XIX ст. в’язання стає популярним видом рукоділля, ремесла, а в’язані вироби — модними елементами міського вбрання та частиною традиційного одягу.

Розвиток машинного в’язання просувався повільними кроками, і лише в XIX ст. виробництво трикотажу було механізовано. Але промислова революція внесла свої корективи у в’язальну майстерність. Якщо примітивні пристрої для в’язання раніше мали одиничний характер і були в небагатьох ремісників, то тепер виробництво стало масовим. Почали відкривати фабрики з прядіння ниток. Для роботи на верстатах були задіяні переважно жінки, для яких це стало основним видом заробітку. Пряжу тепер можна було вимірювати на вагу, адже мотки були приблизно однаковими і за якістю, і за об’ємом.

Але що більше виготовляли виробів масового машинного виробництва, то дедалі ціннішими ставали вироби, виготовлені вручну.

З появою в’язальних машин ручне в’язання набуло статусу хобі. Королева Великобританії Вікторія в молодості теж займалася в’язанням.

Вершина популярності ручного в’язання припадає на Першу світову війну. Теплого одягу для солдатів не вистачало, і англійська королева Марія попросила всіх, хто вміє в’язати спицями та гачком (і чоловіків, і жінок), узяти участь у цій роботі для фронту. Саме тоді в моду ввійшли в'язані головні убори, що закривали шию та вуха.

У XX ст. ручне в’язання знову здобуло популярність, адже зросла кількість стандартних та однакових речей і виникла потреба в оригінальному одязі. Поява різноманітної пряжі також суттєво полегшувала працю в’язальниць.

XX століття було воістину «золотою добою» трикотажу. Він став надзвичайно популярним завдяки легендарній Коко Шанель, яка ввела в моду в середині 1920-х років практичні светри-водолазки, хоч і не була їх творцем. Відтоді в’язані вироби впевнено крокують найпрестижнішими подіумами світу.

Речі ручної роботи — розкіш... Хто хоче їх отримати, той або платить майстру за працю, або виготовляє їх сам.

Коко Шанель, французький модельєр

У роки Другої світової війни у зв’язку з дефіцитом усього, у тому числі й пряжі, в’язані речі створювали зі старих ниток. Старі, вже зношені вироби розпускали, а нитки використовували повторно. У Великобританії випускали й розповсюджували спеціальні схеми в’язання балаклав і рукавичок, щоб забезпечувати ними армію і флот у зимовий період. Це не лише дало змогу поставляти на фронт теплі речі, а й забезпечило роботою під час війни багатьох жінок. Чимало в’язаних шкарпеток, шарфів, рукавиць і шоломів солдатам надсилали з Франції. В’язання надавало й емоційного комфорту жінкам, які, сидячи вдома, очікували новин з фронту.

У повоєнні роки з’явилися тисячі схем і видів пряжі, дівчаток почали навчати цього рукоділля в школах на спеціальних уроках. З’явилося безліч журналів, які поширювали серед населення схеми в’язання не лише звичайних виробів, а й таких складних, як фіранки, штори, дитячі іграшки, покривала, сумки та інші аксесуари.

У 60-ті роки XX ст. першу в історії модну колекцію в’язаного одягу створили відомі в той час дизайнери Оттавіо і Розіта Міссоні. Відтоді багато будинків моди і відомих брендів звертаються до трикотажу, вважаючи його універсальним, практичним і водночас вишуканим. Зв’язані вручну вироби були в колекціях Скіапареллі та Шанель, Перрі Елліс і Жана-Поля Готьє.

У 1980-ті роки почався спад ручного в’язання. З’явилося стільки одягу машинного виробництва, що ручні вироби на якийсь час стали неактуальними.

Однак XXI століття ознаменувалося відродженням ручного в’язання. Звичайно, збереглося і промислове виробництво в’язаних виробів. Але водночас на ринку з’явився і величезний вибір пряжі різного ґатунку і забарвлення. Почали виготовляти і дуже товсту пряжу, з якої можна легко і швидко в’язати товстими спицями.

У XXI столітті почало в’язати багато чоловіків. Внесок у популяризацію в’язання також зробили світові знаменитості, такі як Джулія Робертс, Вайнона Райдер, Кемерон Діаз, Дакота Фенінг, Бред Пітт, Крістін Девіс, Джордж Клуні, Скарлет Йоханссон, Девід Духовий, Кеті Холмс та інші.

Нині в’язання — невід’ємна частина нашого життя. Сучасні умільці створюють дедалі новіші візерунки і моделі одягу. Трикотаж — завжди на піку моди, він необхідний як у свята, так і в будні.

Голлівудські актори, які захоплюються в’язанням

Сара Джессіка Паркер

Джулія Робертс і Том Хенкс

Рассел Кроу

Час, технології — усе змінюється, змінюється і світ в’язання. Інтернет дає змогу в’язальницям і в’язальникам об’єднатися, поділитися книгами, журналами з в’язання, а також схемами і власними секретами. З’явилося чимало інформативних блогів, форумів для обговорення особливостей виготовлення того чи іншого виробу. Також виникли в’язальні клуби й спільноти в соціальних мережах, в’язальні підкасти, навчальні відеоролики і багато іншого.

1. В’язання спицями - це?

2. В якій країні були знайдені найдавніші в’язані речі?

3. Перші в'язані шкарпетки яким роком були датовані?

4. Що знайшли в Перу археологи?

5. Для кого виготовлялись перші в’язані речі в Європі.

6. Після чого жінки почали займатися в'язанням?

7. Назвіть відомих дизайнерів які займаються або займалися в'язанням?