Королівство Руське, що проіснувало з кінця ХІІ ст. до середини XIV ст., було спадкоємцем Русі-України, розташоване на українських землях, стало другою українською князівською державою.

Галицько-Волинська держава, утворена зусиллями нащадків Володимира Мономаха, займала значну територію нинішньої України. Її володарі — Роман Мстиславич, якого літописець називає самодержцем усієї Русі, король Русі Данило, його син Лев І, онук Юрій І, який також титулувався королем Русі, залишили вагомий слід в історії. Їхні імена стали символами незалежності й могутності давньої української держави.

Середина ХІІІ ст. ознаменувалася ще однією подією, яка мала значні наслідки для багатьох народів Азії і Східної Європи. Монгольська навала та спричинені нею руйнування загальмували розвиток землеробських цивілізацій на просторах Євразії. Галицько-Волинська держава меншою мірою, порівняно з Північно-Східною Руссю та землями на схід від Дніпра, постраждала від монголів і зуміла відновити свої сили та зберегти територіальну цілісність.

Однак припинення існування князівської династії та постійна боротьба із Золотою Ордою призвели до того, що впродовж другої половини XIV ст. Галицько-Волинські землі були захоплені сусідніми європейськими державами — Польщею, Литвою, Угорщиною та Молдовою.

Галицько-Волинське князівство зробило великий внесок у формування української культури. У культурі цих земель спостерігається оригінальне поєднання спадщини Русі-України й нових ознак, зумовлених зв’язками з Візантією, Західною та Центральною Європою, країнами Сходу. За рівнем культурного розвитку королівство Руське нічим не поступалось іншим державам, а часом ставало батьківщиною нових творчих здобутків.

Культурні досягнення давньоукраїнської держави — унікальна школа іконопису, своєрідна архітектура, що поєднала західноєвропейський та слов’яно-візантійський стилі, література та фольклор — увійшли в скарбницю духовної культури людства.

Започатковані в Києві, Чернігові та Переяславі, на Волині й Галичині давньоукраїнська культура, мова, господарські зв’язки між різними частинами українських земель становили ту матеріальну й духовну основу, на якій згодом постала Українська козацька держава.

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКІ КНЯЗІ
Роман Мстиславич (1199-1205) князь волинський та галицький	Об’єднав Галицьке та Волинське князівства (1199); боровся з боярами; об’єднав Київське, Галицько-Волинське князівства; здійснив успішні походи на половців і литовців; підтримував добрі відносини з Візантією, країнами Західної Європи та Німецькою імперією.
Данило Галицький (1238-1264) король Русі	Розгромив рицарів-хрестоносців під Дорогичином (1238); поширив владу на Київ (1239); у битві під Ярославом ущент розгромив польсько-угорське військо, що зазіхало на Галичину (1245); приборкав бунтівних бояр; переніс столицю з Галича в Холм; реформував військовий і державний апарат; побудував та укріпив міста; боровся з монголами; коронований у м. Дорогичині в 1253 р.; здійснював активну зовнішню політику.
Василько Романович (1238-1269) князь волинський	Вів боротьбу спільно з братом Данилом за повернення батьківської вотчини; розгромив із братом рицарів-хрестоносців під Дорогичином (1238).
Володимир Василькович (1269-1288) князь волинський	Будував нові міста та замки; підтримував міщанство; сприяв розвиткові науки й культури.
Лев VI Данилович (1264-1301) князь галицький	Приєднав Закарпаття та люблінщину; підтримував зв’язки з Чехією, Угорщиною та Тевтонським орденом, але зіпсував відносини з литвою; переніс столицю з Холма до львова.
Юрій I Львович (1301-1308) король Русі	Об’єднав усі землі Галицько-Волинського князівства під своєю владою; переніс столицю зі львова до Володимира-Волинського; утворив Галицьку митрополію; прийняв титул короля.
Андрій I і Лев II Юрійовичі (1308-1323) князі галицько-волинські	Підтримували зв’язки з Польщею та Тевтонським орденом; воювали з монголами й литвою.
Юрій II Болеслав (1323-1340) князь галицько-волинський	Підтримував союзні відносини із Золотою Ордою, литвою та Тевтонським орденом; сприяв розвиткові міст; вів боротьбу з боярами.