Всеосвіта

Головне меню порталу

Головне меню порталу

Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Несилові методи протидії булінгу
»
Взяти участь Всі події
Урок:

Українські землі у складі Польщі

15.02.2022
10 Клас

4

13

523

0

Вміст уроку:

Завдання №1:

Вільне введення тексту

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

1) Коли було проголошено ЗУНР?

2) Коли було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР?

3) Які держави розділили українські землі після поразки визвольних змагань?

4) Які міжнародні договори закріплювали розподіл українських земель?

Завдання №2:

Теоретичний блок

У грудні 1919 р. держави Антанти визнали право Польщі тимчасово встановлювати власну адміністрацію до східного кордону Польського королівства, утвореного Віденським конгресом 1815 р. Цей кордон увійшов в історію як лінія Керзона. Він майже цілком обмежував територію відроджуваної Польщі польськими етнографічними землями. Східній Галичині, що була окупована військами Ю. Пілсудського, Антанта надала статус міжнародної території, майбутнє якої мала вирішити Ліга Націй.

Тим часом Польща домоглася відмови УHP від Східної Галичини за Варшавським договором (квітень 1920 р.) і відповідно відмови УСРР і РСФРР за Ризьким договором (березень 1921 р.). Незабаром британський посол у Варшаві дав зрозуміти, що його країна разом з Італією погодиться визнати фактичні східні кордони Польщі. Після цього польський сейм офіційно звернувся до країн Антанти з проханням затвердити положення Ризького договору 1921 р. як «необхідної умови стабільності в Європі». Одночасно уряд В. Сікорського урочисто пообіцяв захищати права й задовольняти потреби українського населення.

14 березня 1923 р. Рада послів Антанти в Парижі надала Польщі право володіти Східною Галичиною.

Проаналізуйте карту, встановіть, у складі яких держав перебували 1) Східна Галичина; 2) Північна Буковина; 3) Закарпаття; 4) Хотинщина; 5) Західна Волинь.

Західноукраїнські землі в 1921-1938 рр.

Зауважте

Масив українських земель міжвоєнної Польщі охоплював 130 тис. кв. км (тодішня територія УРСР становила близько 450 тис. кв. км). На цих землях проживало понад 10 млн осіб, або майже 30 % сукупного населення Польщі. У містах подеколи переважало польське та єврейське населення. Наприклад, у 200-тисячному Львові у 1918 р. налічувалося лише 27 тис. українців.

Понад 3 млн українців Східної Галичини (з Лемківщиною) належали до греко-католицької церкви. Понад 2 млн українців, які населяли землі, що належали раніше Російській імперії (Західна Волинь, Полісся, Холмщина з Підляшшям), сповідували православ’я. Контакти між обома українськими громадами з різною історичною долею були слабкими. Польські політичні діячі усіляко намагалися цю роз’єднаність зберігати.

На початку 1920 р. у складі Польщі перебували Лемківщина, Полісся, Холмщина, Західна Волинь і Підляшшя, від 1923 р. - Східна Галичина з центром у Львові. Західноукраїнські й західнобілоруські землі, так звані східні креси1, становили майже половину території Польщі.

1. Політика польських правлячих кіл щодо українських земель.

У Польщі, де проживало найбільше українців, українське питання стояло найгостріше. Польський уряд, маючи стратегічну мету — повне ополячення загарбаних українських земель, залежно від внутрішніх та зовнішніх обставин коригував свій курс. У 1919—1939 рр. чітко вирізняються три періоди політики польських правлячих кіл щодо українських земель.

У 1919—1923 рр. польське керівництво намагалося в очах світової громадськості довести свої права на українській землі, а також те, що Польща нібито забезпечує всі права національних меншин. Польська конституція 1921 р. гарантувала права українців на рідну мову на побутовому рівні й у навчанні в початкових школах. Крім цього, закон від 26 березня 1922 р. надав самоврядування Східній Галичині (трьом воєводствам — Львівському, Станіславському, Тернопільському). Але щойно 14 березня 1923 р. Рада послів Англії, Франції, Італії та Японії визнала Східну Галичину частиною Польщі, усі ці права залишилися на папері. У цей період українське населення також намагалося відстояти свої права, удаючись до акцій протесту, збройних виступів, бойкоту перепису 1921 р., виборів 1922 р. до сейму. Але в існуванні української державності ніхто в Європі не був зацікавлений.

У 1923—1926 рр. польські правлячі кола наполегливо проводили політику, спрямовану на асиміляцію поневолених народів. Для здійснення цієї мети уряд Польщі поділив країну на дві господарські території: Польща «А», до якої входили корінні польські землі, і Польща «Б», що складалася переважно із західноукраїнських і білоруських земель. Стосовно різних частин відповідно проводилась і різна політика. Щодо Польщі «Б» застосовувалася політика штучного стримування соціально-економічного розвитку й повного скасування поступок національним меншинам. 31 липня 1924 р. був прийнятий закон, за яким польська мова проголошувалася державною. Почалося закриття українських шкіл. Польський уряд намагався витравити самі поняття «Україна», «українець». На українські землі переселялися польські колоністи («осадники»), яким виділялися кращі землі.

Політична криза 1926 р. призвела до нового повороту в політиці щодо українців. Третій період (1926—1937 рр.) пов’язаний з установленням режиму «санації» на чолі з Ю. Пілсудським. Нова політика передбачала деякі поступки й компроміси у відносинах із національними меншинами, зокрема з українцями. Суть нового курсу полягала у державній асиміляції національних меншин (зробити їх патріотами Польської держави, складовою польської політичної нації) і відмові від національної асиміляції. Важливим елементом нової моделі національної політики стала спроба перетворення Волині на «колиску польсько-українського порозуміння». Провідником цієї політики став воєвода Волині, колишній заступник міністра внутрішніх справ в уряді С. Петлюри Г. Юзефський.

Було збільшено державні інвестиції на Волині, почалося масове створення двомовних шкіл (украквістичних), дозволено певну українізацію православної церкви.

Така політика проводилася з метою розколу серед українців: між галичанами й волинянами, між прихильниками та противниками порозуміння з Польщею. Вона мала створити позитивний імідж Польщі як держави, що толерантно ставиться до національних меншин. У 1935 р. найбільша українська партія УНДО взяла курс на «нормалізацію» польсько-українських відносин. Її лідер В. Мудрий став віце-маршалом польського сейму. Були амністовані в’язні концтабору в Березі-Картузькій (утворений у 1934 р. для політичних в’язнів). Проте в більшості випадків заклики до порозуміння та політичні рішення керівників Польської держави наражалися на стійкий опір антиукраїнськи налаштованих місцевих чиновників, поміщиків. Будь-який прояв українського національного життя трактувався як нелояльність до держави, прояв сепаратизму. До того ж на виступи радикальних українських елементів польська сторона здійснювала масові акції пацифікації (умиротворення) 20 вересня — 30 листопада 1930 р., які супроводжувалися погромами, побиттям, руйнуванням українських установ; застосовувався принцип колективної відповідальності українців, які в очах поляків виглядали як неблагонадійні. Але починаючи від 1937 р. польські правлячі кола знову змінюють курс. Перед загрозою Другої світової війни вони боялися, що українське питання стане «розмінною картою» у великій грі, а будь-які поступки українцям — сприятливим ґрунтом для зростання сепаратизму; прокотилась нова хвиля репресій. У 1938—1939 рр. у прикордонній смузі із СРСР були проведені акції з виселення українців.

Завдання №3:

Завантаження файлу

Українські політичні партії та організації.

Скласти таблицю: Українські політичні партії та організації.

Орієнтовний вигляд таблиці

Назва

Дата

утворення

Лідери

Основні цілі

Якою була роль УНДО в суспільно-політичному житті українських земель

Польща не була тоталітарною державою. Діяльність політичних партій не заборонялася, якщо вона не суперечила законам. Однак ліворадикальні (комуністи) і праворадикальні (націоналісти) політичні течії не бажали обмежувати себе рамками польської конституції, тож діяли в підпіллі. Легально інтереси українців обстоювали націонал-демократи.

Українська національно-демократична партія утворилася ще 1899 р. У березні 1919 р. її перейменували на народно-трудову. Представниками цієї партії були президент ЗУНР Є. Петрушевич і прем’єр-міністри К. Левицький та С. Голубович.

У травні 1923 р. на з’їзді трудовиків вирішили домагатися від польського сейму автономії для всіх українських земель.

Однак Варшава дотримувалася наступальної тактики на українських землях і не йшла на компроміси в національному питанні. Тому трудовики відмовилися від діалогу. У квітні 1924 р. черговий з’їзд трудовиків висловив «тверду віру в рішаючу волю золотоверхого Києва відносно долі пошматованих кордонами українських земель». Погляд на «золотоверхий Київ» аж ніяк не був орієнтацією на Москву і на радянську Україну зі столицею в Харкові.

Частина трудовиків утворила у квітні 1924 р. Українську партію національної роботи. Оскільки вони гуртувалися навколо журналу «Заграва», який редагував Д. Донцов, їх часто називали загравистами. Завдяки зусиллям останніх виникло ширше угруповання політичних партій - Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) На установчому з’їзді в липні 1925 р. головою УНДО став Д. Левицький. Ця впливова політична сила складалася як з галичан, так і з волинян.

Василь Мудрий (1893-1966)

Співзасновник і заступник голови УНДО (1928-1935), голова УНДО (1935-1939), обраний послом (депутатом) до сейму Польщі (1935). Співробітник референтуры зовнішніх зв’язків Проводу українських націоналістів (1943-1944).

Від 1925 до 1939 р. УНДО було провідною політичною силою серед українців у Польській державі. Воно ставило за мету утвердження державних прав українського народу, забезпечення його права жити власним життям, не підпорядковуючись наказам з Варшави або з Москви.

За умов зростання загрози з боку нацистської Німеччини панівні кола Польщі дозріли до компромісу в національному питанні. Польський уряд обіцяв припинити антиукраїнську, а УНДО - антиурядову пропаганду.

На думку нового лідера УНДО Василя Мудрого, польсько-українське замирення становило необхідну умову для ймовірного перетворення Західної України в державотворчий чинник. Надій на Велику Україну після Голодомору більше не залишалося. Від поліпшення відносин, названих нормалізацією, виграли обидві сторони. Однак місцеві чиновники під гаслом «зміцнення польськості на кресах» поводилися на українських землях як завойовники.

Порівняйте засади діяльності УНДО та ОУН, задекларовані в програмних документах, за критеріями: 1) мета; 2) методи її реалізації. Зробіть висновок, чому відбулася радикалізація українського національного руху.

Документ 1

З програми УНДО, схваленої 19 листопада 1926 р.:

«І. Політичні справи

1. Політичною метою УНДО є здобуття Соборної і Незалежної Демократичної Української Держави, і тому партія обстоює політичне самоозначення українського народу на всіх його етнографічних землях...

3. УНДО бореться за суверенні права українського народу, обстоює конституцію - парламентський устрій та загальне, рівне, безпосереднє, тайне і пропорціональне виборче право до всіх законодавчих і самоуправних установ.

4. УНДО обстоює рівність усіх громадян перед законом без різниці статі, національності і віри, свободу осідки і заняття, слова і друку, зборів і товариств, станових організацій і страйків, забезпечення правної особистої свободи, незайманості домівки, право на приватну власність і таємницю листування, незалежність суддів і умовність засудів».

Документ 2

З програми Організації українських націоналістів (1929):

«Устрій Організації Українських Націоналістів

А. Загальні означення

1. Український націоналізм є духовний і політичний рух, зроджений з внутрішньої природи Української Нації в час її зусильної боротьби за підстави й цілі творчого буття...

9. Умовою, що забезпечує нації тривалу активну участь у світовому середовищі, є найбільш пристосована до всебічних інтересів національного життя політична організація, якою є суверенна держава...

11. Через державу стає нація повним членом світової історії, бо лише у державній формі свого життя вона посідає всі внутрішні і зовнішні ознаки історичного розвитку...

13. Для Української Нації в стані її політичного поневолення начальним постулатом є створення політично-правової організації, означеної [як] Українська Самостійна Соборна Держава.

Б. Державний устрій

2. В часі визвольної боротьби лише національна диктатура, витворена в ході національної революції, може забезпечити внутрішню силу Української Нації та найбільшу її відпорність назовні.

4. На чолі упорядкованої держави стане покликаний представницьким органом голова держави, що визначить виконавчу владу, відповідну перед ним та найвищим законодавчим тілом».

3. Що визначало діяльність ліворадикальних (комуністичних) сил

Після захоплення Польщею західноукраїнських земель Комінтерн підпорядкував місцевих комуністів політично й організаційно Комуністичній робітничій партії Польщі, внаслідок чого в КПСГ відбувся розкол. Так само під впливом Комінтерну у червні 1923 р. відбулося об’єднання місцевих комуністів у Комуністичну партію Західної України (КПЗУ). Попри скромну чисельність (близько 4 тис. членів у середині 30-х років), вона була політично активною.

Найбільшого впливу на маси комуністи досяглії на зламі 1920-1930-х рр., коли Польща переживала глибоку економічну кризу. Щоб використовувати легальні форми боротьби, керівники КПЗУ утворили Українське селянсько-робітниче соціалістичне об’єднання (Сельроб).

Улітку 1930 р. набули нових форм протести селян проти тяжкого податкового тиску.

У Львівському, Станіславівському, Тернопільському й Волинському воєводствах комуністи підняли їх на збройну боротьбу. Кульмінацією селянського руху стало Ліське повстання у червні - липні 1932 р. У ньому брало участь близько 30 тис. селян. Поліція й армія жорстоко розправилися з повстанцями. Такі розправи називали пацифікацією (умиротворенням).

Восени 1930 р. відбувалися масові побиття й арешти, руйнування кооперативів і відділень «Просвіти», закриття шкіл тощо.

У другій половині 1930-х рр. вплив КПЗУ помітно послабшав.

Словник

Пацифікація (від лат. pacificatio - умиротворення, замирення, заспокоєння) - офіційна назва репресій щодо населення Західної України, проваджуваних урядом Польщі восени 1930 р.

Погромлена польськими жандармами під час пацифікації читальня «Просвіти». С. Княгиничі Рогатинського повіту

4. Що було характерним для українського праворадикального (націоналістичного) руху

Організаційне оформлення націоналістичної течії в українському визвольному русі започаткували Січові стрільці - найбоєздатніша формація Армії УНР. У 1920 р. вони утворили Українську військову організацію (УВО). Завданням УВО було розгортання збройної боротьби проти польської окупації. Організацію очолив колишній командир Січових стрільців Євген Коновалець.

Після санкціонування Антантою польської окупації Східної Галичини більшість членів УВО зневірилася в перспективах боротьби. Організація скоротилася, у ній залишилися тільки ті, хто вважав тероризм ефективною зброєю.

Організація українських націоналістів (ОУН) виникла в лютому 1929 р. у Відні. До її створення були причетні УВО та студентські угруповання.

ОУН не була політичною партією парламентського типу. З одного боку, вона виникла як політичний рух із власною ідеологією, яка, втім, ще потребувала розвитку. З іншого боку, вона була суворо законспірованою організацією військового типу. Військова організація постала з УВО. Власне, УВО не одразу розчинилася в ОУН. До середини 1930-х рр. вона зберігала організаційну самостійність, виконуючи роль бойової фракції ОУН.

Націоналісти не переоцінювали можливості індивідуального терору. Вони обстоювали ідею, що шлях до самостійності України прокладуть тільки дії мас, спрямовані на розхитування й знищення окупаційних структур. Водночас Є. Коновалець та його однодумці вважали терор корисним для досягнення поставлених цілей.

Найвідомішою терористичною акцією ОУН стало вбивство у Варшаві в червні 1934 р. польського міністра внутрішніх справ генерала Б. Перацького. Його знищили у відплату за пацифікацію 1930 р. Реакцією влади на цей теракт було створення концентраційного табору в Березі Картузькій.

Упродовж 1935-1936 рр. у Варшаві й Львові відбулися процеси над учасниками замаху на Б. Перацького та членами Крайової екзекутиви1 ОУН на Західній Україні. На лаві підсудних країна побачила молодих революціонерів, переконаних у правоті своєї справи. Серед них привертали увагу С. Бандера, який з січня 1933 р. очолював Крайову екзекутиву ОУН, і організатор замаху на Б. Перацького М. Лебідь. Варшавський і львівський процеси сприяли популяризації ОУН серед української молоді.

1 Від лат. executio виконавчий орган.

Євген Коновалець (1891-1938)

Під час боїв на г. Маківка у червні 1915 р. потрапив у російський полон. У 1917-му таємно прибув із Царицина до Києва. З січня 1918 р. беззмінний командир полку Січових стрільців. У Армії УНР 1918-1919 рр. командував дивізією, корпусом Січових стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких та денікінських військ.

Один з організаторів Української військової організації (УВО, 1920), співзасновник Організації українських націоналістів (ОУН, 1929), перший голова її Проводу. Убитий агентом НКВС у Роттердамі (Нідерланди).

Між закордонним Проводом українських націоналістів (ПУН) і Крайовою екзекутивою від початку склалися напружені стосунки. Поширилися чутки, що польські спецслужби отримували інформацію від деяких членів закордонного проводу ОУН. Це не відповідало дійсності, але відчуженість між молодими бойовиками в Західній Україні та старшими за віком функціонерами в еміграції почала стрімко наростати.

У травні 1938 р. радянський агент убив Є. Коновальця. ОУН залишилася без керівництва напередодні вирішальних в історії Європи подій і незабаром розкололася.

Завдання №4:

Тестування

Опрацювавши теоретичний матеріал пройти онлайн тестувння

Рефлексія від 1 учня

Сподобався:

1 0

Зрозумілий:

1 0

Потрібні роз'яснення:

1 0
Рекомендуємо

Українські землі у складі Російської імперії. Національне та соціальне становище українського народу

Українські землі у складі Російської імперії. Національне та соціальне становище українського народу

259

20 грн

Узагальнення за розділом: «Українські землі у складі Речі Посполитої (XVI - перша половина XVII століття»)

Узагальнення за розділом: «Українські землі у складі Речі Посполитої (XVI - перша половина XVII століття»)

145

Історія України
8 клас

20 грн

Українські землі в системі міжнародних відносин

Українські землі в системі міжнародних відносин

520

20 грн

Тематична контрольна робота за Розділом №1: Українські землі у складі Російської імперії наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст

Тематична контрольна робота за Розділом №1: Українські землі у складі Російської імперії наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст

218

Історія України
9 клас

200 грн

Урок - узагальнення за розділом: «Українські землі у складі Російської імперії в другій половині XIX століття» (підготовка до контрольної роботи).

Урок - узагальнення за розділом: «Українські землі у складі Російської імперії в другій половині XIX століття» (підготовка до контрольної роботи).

26

Історія України
9 клас

35 грн

Схожі уроки

Кримська війна 1853 -1856 рр. та реформи 60 - 70 рр. ХІХ ст.

Кримська війна 1853 -1856 рр. та реформи 60 - 70 рр. ХІХ ст.

354

Історія України
9 клас

Заселення і розвиток Слобідської України

Заселення і розвиток Слобідської України

268

Історія України
8 клас

Українська революція і боротьба за збереження державності (1917-1921рр)

Українська революція і боротьба за збереження державності (1917-1921рр)

236

Історія України
5 клас

Утворення Галицько - Волинської держави

Утворення Галицько - Волинської держави

134

Історія України
7 клас

Воєнно-політичні події 1654-1657 років

Воєнно-політичні події 1654-1657 років

1187

Історія України
8 клас