Україна в житті і творчості зарубіжних митців.

Добрий день!

Тема уроку : Україна в житті і творчості зарубіжних митців.

Опрацюйте теоретичний матеріал!

Україна здавна приваблювала до себе митців світового письменства. Нашій Батьківщині присвячували прекрасні поетичні рядки письменники різних епох та країн. І всі вони зливаються у дзвінку пісню – пісню любові до нашої землі.

Українські перехрестя зарубіжних письменників

Оноре де Бальзак і Україна

 Видатний французький письменник, якого причарувала до себе наша землячка Евеліна Ганська, володарка маєтку у Верхівні.

"Україна - безмежне поле,царство хліба на благодатному чорноземі,який не треба удобрювати, а лише-засівати. Такі ж привітні, щедрі, як земля, хлібороби», - писав автор «Людської комедії».

Бальзак любив Україну. Він називав її  „прекрасним краєм, мешканці якої самі не знають, серед якої краси живуть”. Під’їжджаючи вперше до маєтку Ганської, стомленому нелегкою дорогою поглядові парижанина відкрилася дивовижна картина: до білосніжного палацу, відтіненого вечірнім малиновим світлом, вела широка брукована дорога, наприкінці якої біля парадного входу під розкішним кленом стояла графиня Ганська, одягнена у фіялкові шати…

Перебування Бальзака у Верхівні,одруження з Евеліною у Бердичеві - найромантичніший період його життя. У Верхівні він працював у кабінеті з каміном. Крізь велетенські вікна він бачив українські пейзажі. Божественна аура чарівної природи сприяла творчому натхненню. Тут він написав «Листи з Києва», драму «Мачуха», повість «Зворотний бік сучасної історії».

Райнер Марія Рільке і Україна

Райнер Марія Рільке, видатний австрійський поет, прозаїк, драматург і перекладач, один із найвизначніших ліриків ХХ століття. Про Україну дізнався з вуст коханої, чарівної жінки Лу Андре Саломе, а побачивши нашу країну, полюбив її назавжди.

Земля без меж, вітри, рівнини,

Лісів там тіні старовинні

Й незмірна неба височінь.

Пливуть тобі назустріч села

І знов зникають в далині,

Немов прожиті щойно дні

Чи пісня дзвонів невесела.

         Такою Райнер Марія Рільке побачив Україну в 1900 році. Рільке зустрів в Україні дивних людей — коб­зарів, перед якими схиляв голову. І тоді народився рядок: "Пригор­нись душею до Вкраїни..."   Київ — то "місто, близьке до Бога". Тут Рільке відкрилася "одвічна руська сутність", насамперед пам'ятки давньої культури. А які тут церкви і собори! Скільки в них старовинних фресок, ікон, коштовних реліквій! Рільке був вражений Софіївським собором, Києво-Печерською лаврою, їй він присвятив кілька поезій і найбільш захоплено розповідав про свої враження від неї:

«Сьогодні кілька разів мандрував підземними ходами. Це найсвятіший монастир. В моїх руках палаюча свіча. Я пройшов усі ці підземелля раз на самоті, раз з людьми».

         Дух  України, її сутність виявились творчому спадку Рільке: це  переклади і мистецтвознавчі статті, вірші й прозові твори, навіяні перебуванням на українській землі.

Серед перекладів вирізняється «Слово   про Ігорів похід», над яким Рільке працював Рільке працював кілька років. Цей переклад вважається найкращим з німецькомовних. Твори української тематики: «Як старий Тимофій співав помираючи», «Пісня про Правду». У вірші «Буря» поет оспівує Мазепу. Українські мотиви лунають і в «Книзі картин». А у «Сонетах до Орфея» Рільке оспівує полтавські степи. Повернувшись додому, поет записав до щоденника:  “Згадую полтавські степи, надвечірні зорі , хатки, й охоплює душу сум, що мене там немає. ”

Пауль Целан і Україна

          Пауль Целан ( справжнє прізвищє Анчель )німецькомовний поет і перекладач , має українське коріння: народився в Чернівцях (Буковина ) в родині німецькомовного єврея румунського підданства.
          Пауль навчався у Франції на лікаря, а з початком війни мусив повернутися у рідні Чернівці .Тут він навчався в університеті . В 1941 році батьки Целана потрапили до концтабору, де й загинули. Ці трагічні події відбулися у більшості віршів поета. Сам Пауль Целан потрапив у трудовий табір у Румунії, але йому вдалося вижити. Побачене у фашистських катівнях наклало відбиток на вразливу душу поета. Вірші "Фуга смерті " про страту євреїв у таборі вважається одним з кращих у поетичній спадщині Целана. Після війни поет опинився у Парижі. В Україну він ніколи більше не повертався, надто тяжкими були його спогади.
 Чи знає ще хвиля Південного Бугу,

Яку тобі, мамо, чинили наругу?

Чи відають ще вітряки серед поля,

Як серце твоє знемагало від болю?

Чи ж ні осокір, ні верба не спроможні

Розвіять твій сум, твої думи тривожні?

Чи з посохом квітучим ходить ще Бог

Між пагорбів світлих і темних відрог?

Чи стерпиш, матусю, як в давні роки,

Ці тихі, німецькі, болючі рядки?
        У 1992 році в Чернівцях споруджено пам'ятник Паулю Целану скультора Івана Салевича . Українською мовою твори П.Целана перекладали Микола Бажан , Леонід Череватенко, Марина Новикова , Марко Білорусець , Мойсей Фішбейн, Петро Рихло. Кілька поезій Целана переклав Василь Стус.

                      Адам Міцкевич і Україна

Засновник романтизму в польській літературі. Доля закинула його в Україну, краса і неповторність якої навіки полонили поета . Пізня осінь 1824 року. Покараний за причетність до діяльності віденських студентських гуртків і одержавши дозвіл служити в Одеському Рішельєвському ліцеї, Міцкевич здійснив тривалу подорож від Балтійського моря до Евксину в санях, їхав безкрайнім степом, де немає нічого, крім землі та неба на триста верст... Стугоніла віхола . А він на повну груди дихав повітрям України...
Чи на Вкраїні я ту лупу упізнав
Що сотню панночок і сотню хлопців бравих
Ховала в холодку при танцях і забавах
Я вечір пробивав блакитноводну Рось ?
           В Україні він залишився понад дев'ять місяців,постійно цікавлячись суспільним і культурним життям ,фольклором та історією. Тут було написано більшість його сонетів ,в тому числі "Кримських" балада "Воєвода" ,"Дозор ". У 1825 р. при переїзді на роботу у Москву у Харкові познайомився з відомим письменником Петром Гулаком - Артемовським. За рахунок чого вийшла балада " Пані Твардовська" українською мовою.

Можна повчитися у зарубіжних письменників умінню захоплюватись багатством української природи, побутом і традиціями, фольклором і культурою, пишатися ними, долати нашу обмеженість, пам’ятачи слова Т.Г.Шевченка: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте. І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

Василь Курилик

На етнічній батьківщині його називають Василем. А за океаном, де він народився, його знають як Вільяма. Там, у Канаді, він знайомий кожному. Бо сьогодні Вільяма Курилика називають славним народним художником Канади. Його твори входять до колекцій картинних галерей Канади та США, а також приватних колекцій, зокрема британської королеви Єлизавети ІІ та колишніх канадських прем’єр-міністрів.

Василь Курилик прожив 50 років, протягом яких постійно боровся з психологічними недугами. Та незважаючи на складний життєвий шлях, його творча спадщина сягає 10 тисяч творів живопису і графіки.

У Канаді видано 36 книжок його і про нього. А книжки Курилика про дитинство — «Хлопці з прерій взимі» та «Хлопці з прерій влітку» — виходили 400-тисячним тиражем по всьому світу й були перекладені 18-ма мовами. Хоч сам Курилик дуже шанував свою українську ідентичність, про нього тут знають небагато. Лише нещодавно вийшло перше в Україні видання, присвячене його «Страстям Христовим» («День» писав про це 21 червня ц. р. у матеріалі «Перше видання в Україні»). Василь Курилик — єдиний художник у світі, котрий проілюстрував вірш за віршем Євангеліє від Матвія. Це 160 творів, які мистецтвознавці вважають світовими шедеврами сакрального мистецтва. Цікаво, що в «заповіті» митець писав, що його воля, щоб «Страсті Христові» були відомі в Україні.

Авторка цього мистецького альбому — мистецтвознавець Христина БЕРЕГОВСЬКА, яка досліджує феномен Василя Курилика у світовому мистецтві. Це тема її докторської дисертації у Львівській національній академії мистецтв. Христина мріє упорядкувати частину творчої спадщини Курилика і відкрити його неабиякий талант для українців.

В інтерв’ю з Христиною Береговською ми пройшли багатогранним життєвим шляхом Василя Курилика. А детальніше вирішили сфокусуватися на виховному підтексті його творчості й на українських сторінках його історії.

НА БАЗІ ЙОГО МИСТЕЦТВА РОЗРОБЛЕНА ЦІЛА ЛОГІКА ВИХОВАННЯ

— Василь Курилик народився 1927 року в місті Вітфорд у провінції Альберта. Його молоді роки минули в Манітобі. Батько був вихідцем із Буковини. Сім’я матері була одними з тих перших емігрантів, які приїхали на далекі канадські прерії.

У Василя були складні стосунки з батьком, який ніколи не розумів творчої натури свого старшого сина і тиранічно, як писав сам художник, знущався з нього. Він міг вигнати малого Василя з хати у 30-градусний мороз. Не упускав нагоди, аби сказати, що його молодший брат значно здібніший. Це відповідно породило у хлопця численні комплекси та фобії. Безбатьківство при живому батькові — так митець описував їхні стосунки. Уся його творчість потім була побудована на контрасті ненависті та любові, Бога та атеїзму, ангелів і чудовиськ.

ВАСИЛЬ КУРИЛИК. ЖОВТЕНЬ, 1961 Р. ФОТО З ПРИВАТНОГО АРХІВУ РОДИНИ КУРИЛИКІВ

У своїх творах Курилик регулярно порушував проблему батьків і дітей. Зараз на базі його мистецтва, по суті, розроблена ціла логіка виховання. Сьогодні канадська система освіти і культури широко популяризує твори Курилика для виховання дітей.

Дитяча тематика дуже характерна для його творчості. У нього було важке дитинство, тому таким чином він вирішив це надолужити. Курилик робив акцент на зображенні не просто образу дитини, а її сутності.

Василь змалку був самітником, формуючись як інтровертна особистість. Однолітки вважали його диваком. Передусім, через дивну мову, якою він спілкувався. До семи років Курилик говорив виключно українською мовою.

Дитяче середовище як потішало майбутнього художника, так і заганяло в глибоку депресію. Для нього це було середовище контрастів. Коли він уже став професійним художником, то вирішив із глибини спогадів відтворити життя тогочасних дітей у своєму мистецтві для нащадків. Адже вже Куриликові діти та онуки ніколи би не мали уявлення, як виростали діти іммігрантів на далеких канадських преріях.

Феномен та унікальність тих дітей і дорослих відтворений у творчості Курилика. Василь ділив їх на національності й зображав їхні особливості. Для прикладу, діти іммігрантів-поляків мали зовсім інше середовище, по-іншому вдягалися, виглядали і розмовляли, аніж діти ескімосів. Натомість діти ірландців дуже відрізнялися від однолітків-французів. Дітей Курилик показав у зрізі багатокультурності Канади.

Він чи не єдиний митець, котрий показав у мистецтві феномен багатокультурності Канади. Там його особливо цінують за серії малюнків про життя перших канадських піонерів-поселенців. Називають «Брейгелем із Манітоби»,  «канадським Босхом» або «Ван Гогом із прерій».

«УКРАЇНСЬКІ ПІОНЕРИ». 1972 Р. ФРАГМЕНТ. МІШАНА ТЕХНІКА, МЕЗОНІТ (152,5X729 СМ, 152,5X121,5 СМ). НАЦІОНАЛЬНА ГАЛЕРЕЯ КАНАДИ, ОТТАВА (ФОТО Х. БЕРЕГОВСЬКОЇ З БУДИНКУ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА КАНАДИ, ОТТАВА)

Василь справді любив у Брейгелі те, як той зображав велику кількість людей на одному творі. У Курилика також чимало багатосюжетних картин, на яких, зокрема, чимало рухливих дітей. На його полотнах діти ніколи не виглядають статично. Вони завжди в динаміці, як і життя, енергія та думки в голові дитини, на чому часто наголошував художник.

«МИ ВИРОСТАЛИ НА КУРИЛИКУ»

— Як каже пані Оксана Винницька, канадський консул у Львові: «Ми виростали на Курилику. І наші діти зростають на ньому». Йдеться про канадців українського походження, які вчилися в українських школах. Василь не тільки малював, а й писав тексти-пояснення до своїх картин про передумови, історію створення і зміст, який він в них вкладав.

Наприклад, він зображав дитячі обов’язки: дитина на канадських преріях мала не лише ходити до школи, а й займатися домашнім господарством, тобто збирати сіно, пасти корову, робити інші речі. Зараз більшість дітей, які виростають у «лісі» багатоповерхівок і хмарочосів, навіть уявлення не мають, що таке доїти корову і яка різниця між гускою та куркою. Втім, вони це бачать сьогодні на картинах Курилика, який канонізував людську працю, простолюдів-іммігрантів і загалом селянське життя-буття.

«У ХАТІ ПЕРШИХ УКРАЇНСЬКИХ ПІОНЕРІВ». 1972 Р. МІШАНА ТЕХНІКА, МЕЗОНІТ (14,75X41,25 СМ). КОЛЕКЦІЯ ВОЛОДИМИРА І НАДІЇ ЛУЦІВИХ. ТОРОНТО, КАНАДА (ФОТО Х. БЕРЕГОВСЬКОЇ)

У центрі уваги зазвичай мама і дитина. Проте Василь малював не просто портрети, а цілі сюжетні лінії. Для прикладу, Курилик зображав, як мама з дівчинкою готують варення, як мама рубає дрова, а дитина їх збирає, як мама бере руку дитини і вчить її хреститися перед іконою. Особливий акцент зроблений на темі спільної праці й навчання.

Є картина, де дитина лізе до гарячої води, а мати їй показує пальцем: «Не рухай!» Таких робіт теж дуже багато. Це своєрідний науково-плакатний живопис, на якому чітко зображено, що слід робити, а що — ні. Курилик створив конкретні приклади і вказівники. По суті, його мистецтво можна назвати підручником із поведінки дитини вдома.

«Я МАЮ ЛИШЕ ЗНАРЯДДЯ, АБИ МАЛЮВАТИ ТЕ, ЩО ХОЧЕ БОГ»

— У своїх творах Василь робив цілі квести. Наприклад, спеціально для дітей він малював п’ять практично однакових картин, на яких потрібно знайти десять розбіжностей. Ці твори нині коштують від 50 до 300 тисяч канадських доларів.

Курилик вважав, що дитина повинна змалечку залучатися до високого мистецтва. На базі цих шедеврів вона має виховуватися і зростати. Цю систему виховання дітей на базі інтелектуального та професійного мистецтва практикують і нині.

Для того щоб побачити, як Брейгель зображає дитину, Василь спеціально поїхав до Брюсселя. Він також відвідав Амстердама, щоб познайомитися з мистецтвом Ван Гога. А щоб зрозуміти контраст бідності, поїхав до Індії. У Курилика завжди був інтерес до бідних людей, навіть тоді, коли він став заможним. В Індії він опікувався сиротинцями, надсилаючи дітям гроші. А потім приїжджав особисто, щоб побачити, як їм живеться.

«САСКАТУНСЬКИЙ ДЖЕМ». 1972 Р. МІШАНА ТЕХНІКА, МЕЗОНІТ (23,5X23,5 СМ). ІНСТИТУТ СВЯТОГО ВОЛОДИМИРА, ТОРОНТО, КАНАДА (ФОТО Х. БЕРЕГОВСЬКОЇ)
 

Мистецтво Курилика виховує дітей дотепер. Однак безпосереднім вихованням своїх дітей Василь ніколи не займався, хоч він часто зображав їх на власних картинах. Наприклад, зображення його доньки є на одній із картин «Страстей Господніх» поруч з ангелами біля гробу Господнього. Обличчя своєї десятирічної доньки він втілив в образі дорослого ангела. Для нього це було більше, ніж просто малюнок. Курилик канонізував цих дітей, маючи на увазі під дітьми херувимів і серафимів.

Цікаво, що він ніколи не називав себе типовим художником. Курилик казав: «Я є ремісник, а не митець. Чому? Бо я маю лише знаряддя, аби малювати те, що хоче Бог». Василь справді був дуже побожним і релігійним. Це вагома частина його життя, якщо не найважливіша.

УСІ ТРУДНОЩІ ДОЛАВ ЗА ДОПОМОГОЮ МИСТЕЦТВА

— Говорячи про творчість Василя Курилика, також не можна оминути ще один аспект — його психічні недуги. Цькування у школі спонукало його глибоко замкнутися в собі. А часті конфлікти в сім’ї лише ускладнювали ситуацію, наслідком якої стала психологічна травма Василя. Упродовж усього подальшого життя він боровся з глибокими депресіями. Хоча про його психологічні проблеми зазвичай воліють не говорити.

Курилик малював із дитинства, а у старшому віці почав здобувати мистецьку освіту на університетських щаблях. Навчався в Канаді, потім — у Мехіко, а продовжив навчання уЛондонській академії мистецтв. У Королівській академії мистецтв у Лондоні на літніх виставках двічі експонували твори Василя Курилика. У цей період художник також подорожував різними країнами, прагнучи віднайти себе.

Усі свої труднощі Курилик долав за допомогою мистецтва. Він лікував себе малюванням. Мистецтво як найкращі ліки пропонував усім у лікарні. Відтак творчими стараннями почав виводити себе і потребуючих людей зі стану глибокої депресії.

Згодом у лондонській королівській лікарні Bethelem Royal Hospital на базі його мистецтва було започатковано курс арт-терапії як метод лікування душевно хворих. Курилик розробив цілу методологію. Лікарі повірили в нього, надали окрему кімнату і придбали у нього мольберти, фарби та інше необхідне приладдя. Результат не забарився. У Бетлем-госпіталі є цілий музей думок і мистецтва, де особливе місце займають картини Курилика.

«ПІЗНЄ ЛІТО». 1972 Р. ФРАГМЕНТ. МІШАНА ТЕХНІКА, МЕЗОНІТ (120Х60 СМ). ПРИВАТНА КОЛЕКЦІЯ (ФОТО Х. БЕРЕГОВСЬКОЇ)

Тяжкі психічні недуги сильно вплинули на його творчість. За життя Василь пережив 14 електрошокових терапій. Я спілкувалася про його випадок із психіатром, який відзначив, що після тих електрошоків Курилик не міг залишитися таким, як був раніше. Одного дня він міг бачити світ по-одному, а в другий день    — уже зовсім по-іншому. Уві сні він міг бачити спогади глибокого дитинства. Не дивно, що подеколи Василь малював досить дивні та химерні картини. По суті, кожен день Курилика був окремим світом.

Також цікаво, що на всіх світлинах Курилик веселий та усміхнений. Натомість його родичі і знайомі розповідають, що він завжди був сумний. Мені було складно скласти пазл його єдиної цільної особистості. Бо будь-яка людина, котра була з ним знайома, у спілкуванні зі мною говорила про його нові риси. Він настільки був різний, що важко сказати однозначно, яким він був насправді. Очевидно, в Куриликові жили як мінімум дві людини.

ВІДЧУВАВ СЕБЕ УКРАЇНЦЕМ

— Відтоді, як почав усвідомлювати себе як особистість, Курилик завжди акцентував на своєму українському походженні, його авторству належить монументальний твір-панелі «Українські піонери», що їх з гордістю демонструють у будинку генерал-губернатора Канади. Українські мотиви традиційно присутні у творах митця, на них ми бачимо Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку... Їхні портрети часто можна побачити на величезних багатофункційних картинах.

Курилик відчував себе українцем. Він не розмовляв гарною українською і не вмів писати по-українськи, але душа його тяжіла до всього українського. Чому так сталося? Як я розповідала, його цькували в школі, бо він говорив якоюсь дивною мовою, тобто українською серед англомовних дітей. І відповідно його ніхто не розумів. Після тих цькувань у шкільні роки Василю було важко розмовляти українською. Практично він нею не говорив.

Однак був момент, коли він її знову згадав. Це сталося 1970 року. Тоді Курилик вперше приїхав до України. Там, у селі Борівці, що в Чернівецькій області, народився його батько. Як мені розповідала його троюрідна сестра, у перший день Василь взагалі не говорив. А на другий день пішов у город коло хати і там сам до себе почав щось промовляти українською. Уявіть подив його родичів, адже вони не знали, що він взагалі говорить українською. Цікаво, що коли я приїжджала до Борівців із його сестрою Ненсі, вона також несподівано для себе згадала українську мову. Звичайно, з акцентом, із неповним словниковим запасом. Однак побутова мова, якої Ненсі навчила мама, закарбувалася в її пам’яті.

Контакт з далекими українськими родичами Василь підтримував регулярно. Він приходив до української школи в Канаді й диктував те, що він хотів написати в листі, англійською. А вчителька вже перекладала.

Курилик ніколи не забував Україну. Шукав англійські переклади українських книжок. Читав Шевченка і Франка в перекладах. Але на той час їх було дуже мало. Хіба декілька поезій у періодичних виданнях.

НЕОБХІДНО ЗРОБИТИ КУРИЛИКА ВІДОМИМ В УКРАЇНІ

— Загалом Курилик двічі бував на рідній землі своїх батьків, залишив тут декілька своїх робіт, цінність яких повною мірою не усвідомлена досі.

Канадський уряд дуже пильнує за його позиціонуванням, не даючи «вбирати його в шаровари», а наголошуючи на тому, що він був канадським митцем. Тим часом в Україні про Курилика знають небагато. Наразі не лише я порушую цю тему. У Канаді українську ідентичність Курилика досліджує Христина Цурковська. Також про це пише Роман Яців.

І це важливо. Обов’язок мистецтвознавців і науковців — порушувати такі імена в Україні. Необхідно зробити Курилика відомим в Україні. Бо він — великий майстер образотворчого мистецтва для цілого світу. Вся Україна має віддавати належну пошану його творчій спадщині.

1961 року після своєї першої виставки Василь сказав слова, які згодом написав у автобіографії «Someone with me»: «У Канаді мою творчість першими відкрили для себе єврейські жінки. Згодом — уся єврейська громада. Дещо пізніше мене почали цінувати французи та англосакси. І аж на останньому місяці на мене звернули увагу українці».

ВИСЛОВИ ПРО УКРАЇНУ

Опрацюйте теоретичний матеріал

"Смолоскип" Осип Зінкевич

Видавництво "Смолоскип", яке було створене у США в 1967 році і видавало дисидентську і правозахисну літературу, а також твори репресованих українських письменників.

Пан Зінкевич народився в селянській родині, його батько був вояком Українських Січових стрільців.

Після Другої світової війни, будучи молодим хлопцем, він опинився в таборі біженців у Західній Німеччині.

Потім потрапив у Париж, де закінчив у 1954 році інститут індустрійної хімії. Був учасником кількох українських молодіжних організацій.

У 1956 році переїхав до США. Працював, зокрема, директором дослідної хімічної лабораторії.

Видавництво "Смолоскип", яке він очолював, опублікувало, серед інших, твори Миколи Хвильового, Олеги Теліги, Ліни Костенко, Василя Стуса, Євгена Сверстюка.

Після здобуття Україною незалежності пан Зінкевич переніс діяльність видавництва у Київ, але залишився громадянином США.

Окрім того, він очолював благодійний фонд, який опікувався молодими письменниками.

Від 1993 року "Смолоскип" проводить конкурс для молодих авторів, лауреатами якого в різні роки були Тарас Прохасько, Сергій Жадан і Світлана Пиркало.

Пан Осип також заснував Музею-архів українського самвидаву. Має орден "За заслуги" ІІІ ступеня.

"Заочно попрощатися з Осипом Зінкевичем можна у видавництві "Смолоскип" відтепер і до 27 вересня", - повідомляє Facebook-сторінка видавництва.

У 2016 році в "Смолоскипі" вийшов "Щоденник" пана Зінкевича за 40-ві, 60-ті і 70-ті роки.

Який зарубіжний митець вас вразив своєю діяльністю та відносинами з Україною? ЧОМУ?

Відповідь запишіть