Україна: культурна спадщина, національна свідомість.

Тема: Україна: культурна спадщина, національна свідомість.

План заняття:

1. Періодизація розвитку української культури.

2. Стародавня культура східних слов`ян.

3. Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

4. Культура України героїчного періоду.

5. Відродження української культури.

6. Сучасна українська культура: артефакти, яскраві індивідуальності.

Запитання 1. Періодизація розвитку української культури.

1. Перший період розвитку української культури охоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства, - тобто це культура східнословянських племен дохристиянської доби.

2. Другий період розвитку українськоїкльтури припадає на час існування княжої держави - Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

3. Третій період розвитку української культури припадає на литовсько-польську добу.

4. Четвертий період розвитку української культури припадає на козацько-гетьманську добу.

5. Пятий період розаитку української культури охоплює період від часів зруйнування Гетьманщини (кінець 18 ст) і до початку ХХ ст.

6. Шостий період розвитку української культури є часом нового міжвоєнного та повоєнного поневолення України її східними та західними сусідами й охоплює часовий проміхок від початку ХХ ст. до 80-х років.

7. Сьомий період розвитку української культури тільки розпочався і триває сьогодні.

Запитання 2. Стародавня культура східних слов`ян.

Перший період розвитку української культури охоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства, - тобто це культура східнословянських племен дохристиянської доби.

Вчені стверджують, що культура на теренах України виникла на ранніх стадіях розвитку суспільства. Стоянки первісної людини тут зявились в епоху раннього палеоліту. У наступні епохи (мезоліту, неоліту) людина наполегливо розширювала сферу своєї діяльності, опановувала територію та природні багатства, вдосконалювала знаряддя праці. Від примітивних привласнюючих форм людина переходить до відтворюючих. Прикладом поселень є Трипільська культура (4-3 тис.до н.е.).

Для трипільської культури характерними були: високий рівень виробничої культури, техніки виготовлення кераміки, суспільної організації, існує думка, що саме тут існував перший у Європі літературно-звуковий алфавіт (М.Суслопаров) Ряд істиків прагнуть повязати трипільців з сучасними українцями, однак, поки що ці погляди є недоведеними.

В Україні трипільська культура знайшла вираження в назві Трипілля біля Києва, де В.Хвойка провів розкопки. Характерними рисами цієї культури є:

1. Трипільці вели господарство колективно, основним джерелом їх існування було зліборобство і скотарство.

2. Поселення зводились на вдкритих місцях, без оборонних споруд. Мали форму кола, середина була порожня і використовувалась як загін для хулоби. Хати будувались каркасні. Стіни розписувались яскравим орнаментом, житло було поділене на окремі кімнати, опалювалась хата зведеною з глини піччю.

3. Трипільці жили великими родами, які очолювали жінки.

4. Поряд з високою культурою землеробства і скотарства у трипільців на той час існував великий інтерес до мистецтва. Поширення набуло виготовлення різних керамічних виробів., горшки, миски, глечики, декоративна кераміка.

5. Розвинуті релігійні вірування та поховальні обряди. В житлах знайдено жертовники.

Археологічні розкопки стверджують, що знищення було раптовим і суцільним. В деяких житлах (приміром, розкопаного селища на Коломищині поблизу Трипілля) залишилася глина з слідами жіночих пальців на ній, заготована в хаті, щоб ліпити посуд. Катастрофа прийшла несподівано, знищення було остаточне. Воно охопило всю територію розповсюдження Трипілля, на півночі, як і на півдні. В Коломищині коло Трипілля і в Володимирівні, Сушківці на Уманщині і т. д. Усе було зруйноване, спалене, сплюндроване.

Трипільці покидали свої житла разом з майном навмисно спалюючи їх, таким чином залишаючи наступникам тільки спалену землю, а себе позбавляючи суму та болю за рідною домівкою...

Трипільська культура зникає на території України; її заступає інша культура, нова, значно відмінна від неї і в багатьох відношеннях їй протилежна. Ця нова культура, що заступила трипільську, археологічно вивчена далеко менше як попередня, але все ж таки на сьогодні ми маємо про неї вже більше або менше виразне уявлення. Мова йде про так звану Культуру шнурової (ямочної) кераміки або, як її ще називають, Культура бойових сокир - ямна, зарубинецька. катакомбна культури. Якщо для Трипілля був характерний мальований посуд і відповідно до цього Трипільську культуру ми визначаємо як Культуру мальованої кераміки, то для даної культури властивий є посуд, на якому орнамент роблено з допомогою відтисків шнурка, скрученого мотузка.

Посуд з шнуровим (мотузковим) орнаментом справляє враження посуду глибоко провінційного, посуду глухих і замкнених закутків, що існував десь в ізольованих місцевостях, в одриві од тодішнього культурного світу. Він існував десь, досі не піддаючись впливам Трипілля, незалежно від нього й поза ним. Певне, далі на захід або північ... Він, цей посуд, означає зниження технічного й, одночасно, мистецького рівня, крок назад, а не вперед в розвитку керамічного виробництва, етап не поступу, а регресу...( Джерело: https://spadok.org.ua/trypilska-kultura/shcho-bulo-pislya-trypillya-abo-kultura-shnurovoyi-keramiky Культурно-історичний портал СПАДЩИНА ПРЕДКІВ)

Епоха бронзи і раннього заліза характеризується стрімким прогресом людства, накопичення позитивного досвіду спроб та помилок, вдосконалення виробничих сил. Відбувається перший (скотарство відокремлюється від землеробства) та другий (ремесло відокремлюється від землеробства) поділи праці. Суспільство поділяється на класи, виникає держава. Геродот детально описує територію України в 5 ст.до н.е. в образі Скіфії. Подекуди торкаючись традицій, побуту та інших складових культури. Саме в цей час виникають міста-поліси, відбувається велике переселення народів 2-4 ст.н.е. що не обійшло і території сучасних українських земель, відбувається вторгнення гурів, готів, аріїв. Саме з цього періоду й розпочинається історія культури України.

М.Грушевський виводить українців з антів "Отсе й були наші українські племена - що зайняли тоді вже побереже Чорноморське від Дністра до Азовського моря і вперве тут виступають в історичних джерелах окремо під назвою "антів". Найдавніша звістка, яку про сих антів переказують нам візантійські письменники, належить до кінця 4 віку, зараз по гунській бурі, і се те, що зветься початком історичного життя наших племен".(Ілюстрована історія України) https://www.twirpx.com/file/434705/grant/

Наступним етапом формування култтури східнословянських племен була Скіфська культура (6-2 ст.до н.е.). Саме Скіфи залишили Україні найбільшу кількість памяток. У Право- і Лівобережній Україні залишилась велика кількість культурно-мистецької спадщини. Знайдено великі городища, де були насипану кургани, оточені глибокими ровами та високими валами. У них ховали скіфських царів, вельмож і воїнів. Небіжчика клали із зброєю, коштовностями, побутовими речами, вбитими кіньми та слугами.

На культуру Скіфів значно вплинула Антична культура. Розвивається гончарен та ювелірне мистецтво, виникає складна технологія виготовлення кольорової емалі, чорніння срібла.

У Скіфському суспільстві утверджується рабовласництво, розвивається державність, виникає Скіфське царство. В історію скіфи ввійшли як вправні вршники.

Шедеврами скіфського мистецтва є малюнки на відомих вазах з Гайманової та Чортомлинської могили.

Запитання 3. Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

1. Другий період розвитку українськоїкльтури припадає на час існування княжої держави - Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

   Далі свідчення зустрічаємо в "Повісті врем`яних літ" http://litopys.org.ua/pvlyar/yar.htm

Держава Київська Русь - могутня ранньофеодальна військово-деспотична імперія, яка від часу свого виникнення перебрала на себе роль покровителя, мецената і доброчинця культури, а запровадження християнства долучило українців до культурно-етичних цінностей, які й понині становлять основу сучасної західної цивілізації.

Третій період розвитку української культури припадає на литовсько-польську добу. Після втрати власної державності умови для розвитку української культури були необнаковими в різних регіонах України. Починаючи з кінця монголо-татарської навали і аж до 16 ст. українські землі поступово, переходили під владу Великого князівства Литовського, яке перейняло у нас багато рис адміністративного устрою, основи юридичного права, традицію літописання. Та не зважаючи на це умови для розвитку української культури погіршувалися внаслідок асиміляції української еліти. Відбулась ліквідація тих політичних центрів, навколо яких кристалізувалось і вирувало культурне життя. Значення православної церкви почало помітно зростати, вона починає виконувати не лише роль опікуна українській культурі, а й чинниканаціональної консолідації українського народу. Насаджуваний насильницькими методами католицизм і латинська мова (культура) поретворюються на стійкіші знаряддя і символи асиміляції, вели у більшості випадків до розриву з вітчизняною культурою, народними традиціями. В середині 16 ст. починається піднесення української культури, що повязано з усвідомленням православям складності збереження своїх позицій без реформи церковного життя та оновлення форм культури. В цей час поширюються гуманістичні ідеї, активізуються контакти з осередками ренесанскої культури, розвивається шкільна освіта і друкарство, церковні православні братства розвиваються в нові суспільні організації, що поєднують функції "православної реформації" з боротьбою за національно-релігійні права та національну культуру, що своєю чергою стимулюють процеси вдосконалення науки, освіти, мистецтва. Пожвавлення суспільно-політичного життя сприяло закріпленню за Києвом ролі провідного культурного центру України. 1615 року починає діяти братська школа, 1616 - друкарня Києво-печерської лаври, 1632 - Києво-Могилянська колегія (пізніше академія). Розвиток української культури в польсько-литовську добу позначений тісною взаємозалежністю націнально-визвольної боротьби і руху за відродження української культури.