Умови праці і фактори їх формування. Охорона і безпека праці
Умови праці — це сукупність факторів зовнішнього середовища і виробничих обставин, що впливають на здоров'я та працездатність людини в процесі праці і визначають її працездатність.
Умови праці на кожному робочому місці формуються під впливом таких груп факторів: виробничих, санітарно-гігієнічних, факторів безпеки, інженерно-психологічних, естетичних та соціальних.
Виробничі фактори обумовлені особливостями техніки і технології, рівнем механізації і автоматизації праці, якістю оснащення робочих місць, режимами праці і відпочинку. Від них залежать фізичні зусилля і нервова напруга, робоче положення працівника, темп і монотонність роботи.
Санітарно-гігієнічні фактори — це температура, вологість, забрудненість повітря, шум, вібрація, освітленість на робочому місці.
Фактори безпеки передбачають захист працівників від травм, уражень струмом, хімічного і радіаційного забруднення.
Інженерно-психологічні фактори визначають комфортність на робочих місцях, досконалість конструкції техніки, органів управління і засобів контролю за ходом технологічного процесу, зручність обслуговування машин і механізмів.
Естетичні фактори визначають красу виробничого середовища, приємність форм, кольорів і звуків на робочому місці, заспокійливе оформлення зон відпочинку тощо.
Соціальні фактори визначаються взаємовідносинами в трудовому колективі, стилем керівництва, місією і цілями підприємства та мірою їх ідентифікації з інтересами працівника. Під дією цих факторів формується морально-психологічний клімат в колективі.
У відповідності з рекомендаціями Міжнародної організації праці виділяють десять основних груп факторів виробничого середовища, що впливають на працездатність людини і викликають у неї втому:
фізичне зусилля (пересування або підтримування вантажів, зусилля натиску на предмет праці тощо). Розрізняють чотири рівні фізичного зусилля: незначне, середнє, важке і дуже важке;
нервова напруга (складність розрахунків, висока відповідальність, інтелектуальне навантаження, особливі вимоги до якості або точності, небезпека для життя і здоров'я тощо). Виділяють три рівні нервової напруги: незначна, середня, підвищена;
темп роботи (кількість трудових рухів за одиницю часу). Розрізняють три рівні: помірний, середній, високий;
робоче положення (положення тіла людини щодо засобів виробництва). Розрізняють чотири види робочого положення: обмежене, незручне, незручно-обмежене і дуже незручне;
монотонність роботи (багаторазовість повторення одноманітних короткочасних операцій, дій, циклів). Розрізняють три рівні: незначна, середня, підвищена;
температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні. Розрізняють п'ять стадій впливу зазначених факторів: незначний, підвищений (знижений), середній, високий, дуже високий;
забрудненість повітря (вміст домішок в 1 куб. м або 1 літрі повітря і вплив їх на організм людини). Розрізняють п'ять ступенів забрудненості повітря: незначна, середня, підвищена, сильна, дуже сильна;
виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в децибелах). Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;
вібрація, обертання, поштовхи на робочому місці. Розрізняють три рівні значень цих факторів: підвищені, сильні, дуже сильні;
освітленість у робочій зоні (в люксах). Розрізняють два рівні значень цього фактора: недостатня і погана або осліплююча.
Вивчення умов праці на конкретному підприємстві проводиться для того, щоб, по-перше, виявити напрямки і шляхи їх покращання, і по-друге, щоб компенсувати працівникам шкідливий вплив умов праці на їхнє здоров'я у грошовій або іншій формі (вища заробітна плата, пільги у пенсійному забезпеченні, спеціальне харчування, скорочена тривалість робочого часу тощо). Основним завданням вивчення умов праці залишається пошук можливостей створення на робочих місцях нормальних умов для роботи за такими напрямками:
технічний (створення нової техніки, що забезпечує збереження здоров'я і мінімізацію витрат праці);
технологічний (впровадження нових технологічних режимів, що дозволяють виводити людей із безпосередньо робочих зон);
організаційний, психофізіологічний і соціальний напрямки полягають в оздоровленні виробничого середовища, у підвищенні інтересу до роботи та її результатів;
естетичний (зміна кольорів, звуків, світла, форм, які застосовуються у виробництві, і впровадження у них художніх елементів, що позитивно впливає на самопочуття людини на роботі і сприяє підвищенню результативності праці).
Про актуальність цих проблем для сучасної української економіки свідчать такі дані: в промисловості України в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працювали 1248,4 тис. осіб, або 30,5% усіх працівників промисловості. У тому числі під впливом підвищеного рівня шуму, інфразвуку, ультразвуку працювали 13,1% працівників; підвищеного рівня вібрації — 2,7%; запиленості повітря робочої зони, що перевищує гранично допустимі концентрації, — 14,8%; загазованості повітря робочої зони, що перевищує гранично допустимі концентрації, — 7,6%; перевищення встановлених нормативів важкості праці — 4,8%; перевищення встановлених нормативів напруженості праці — 3,7%. В результаті 45% загальної кількості працівників промисловості (1843,3 тис. осіб) мали пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах, в тому числі: додаткові відпустки — 40,5%; скорочений робочий день — 7,4%; безкоштовне одержання молока або інших продуктів — 24,4%; підвищені тарифні ставки — 10,5%; доплати за умови та інтенсивність праці — 13,1%.
Охорона праці — це здійснення комплексу заходів технічного характеру (огородження небезпечних місць на виробництві, впровадження безпечної техніки, зміна технологій з метою ліквідації небезпечних для життя і здоров'я людини робіт) і санітарно-гігієнічних заходів (раціональне освітлення, створення сприятливого мікроклімату у виробничих приміщеннях тощо), які забезпечують нормальні умови праці.
Техніка безпеки і промсанітарія вивчають умови праці, які можуть стати причиною нещасних випадків, професійних захворювань і виробничого травматизму. Найгострішим питанням охорони праці є боротьба з виробничим травматизмом. Документи Міжнародної організації праці, Кодекс законів про працю України, Закон України "Про охорону праці" в цих питаннях спрямовані на вивчення і врахування виробничого травматизму, забезпечення роботодавцями безпечної праці, відшкодування збитків потерпілим, профілактику травматизму, забезпечення працівників інформацією з питань охорони праці й техніки безпеки.
Відповідальність за стан техніки безпеки несуть керівники організації. Управління персоналом обов'язково займається організацією навчання працівників з правил техніки безпеки; це єдина форма навчання, яка є обов'язковою згідно з законом.
Ефективність праці визначається психофізіологічними факторами, тобто фізичними змінами функції організму людини під час трудової діяльності. В умовах високої автоматизації виробництва зростає темп роботи, який відповідає режиму машин, вимагаються чіткі і точні рухи з управління механізмами, швидка реакція сприйняття, напруга зору. Все це може призвести до швидкого стомлення всього організму, загальної апатії працюючого. Щоб запобігти негативному впливу цих факторів потрібно:
удосконалювати трудові рухи, точно встановлювати їх кількісне та якісне співвідношення в одиницю часу;
знизити монотонність роботи на потокових виробництвах шляхом укріплення трудових прийомів;
організувати роботу за часовим графіком, що забезпечить ритмічність її темпу.
Забезпечення умов праці згідно з вимогами законодавства і цілей організації можливе при скоординованості дій лінійних керівників, спеціалістів служб управління персоналом і працівників.
УМОВИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ
«Кожен має право на належні безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом» ст. 43 Конституції України
Визначено поняття «належні та безпечні умови праці» відповідно до законодавства України про працю. Розглянуто основні критерії, що становлять дане поняття, та їх особливості, запропоновано заходи щодо забезпечення належних і безпечних умов праці. Ключові слова: належні та безпечні умови праці, виробниче середовище, підприємство, роботодавець, працівник, законодавство України. Інтеґрація України в європейське співтовариство, здійснення ринкових реформ – усе це обумовило не тільки вдосконалення чинних правових норм, а й створення нових, що відповідають світовим стандартам та вимогам, умов праці. Ці стандарти, як і вся міжнародна правнича система, побудовані насамперед на принципах охорони і захисту прав людини та громадянина. У ст. 3 Конституції України проголошено, що права і свободи людини та їх ґарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. При цьому держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним її обов’язком. Перебуваючи на роботі, людина витрачає комплекс життєвих сил і енергії не лише на досягнення певних результатів праці, а й на реакцію організму, пов’язану з умовами праці. На кожному робочому місці умови праці формуються під впливом різних факторів, зокрема: виробничих, санітарно-гігієнічних, естетичних, психологічних, соціальних та ін. Завданням роботодавця, незалежно від форми власності, має бути створення належних і безпечних умов праці для персоналу. Актуальність статті полягає у якісно новому підході до розуміння належних та безпечних умов праці, а також розкритті змісту згаданих понять відповідно до сучасних умов ринкової економіки. 2011 р. Українська наука: минуле сучасне, майбутнє 211 Аналіз наукових публікацій засвідчив, що багато дослідників зосереджували увагу насамперед на питаннях умов праці, зокрема: Є. Агєєв, Н. Болотіна, В.Венедіктов, Г. Гогіташвілі, М. Іншин, Л. Керб, В. Лапін, К. Мельник, В. Ротань та ін. Серед численних прав людини, зазначених у міжнародних договорах та угодах, у Конституції України, закріплені та відображені основні трудові права, серед яких і право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці, закріплене у ч. 4 ст. 43 Основного Закону. Метою статті є розкрити зміст поняття «належні та безпечні умови праці» й визначити основні критерії, що формують означені умови праці згідно з законодавством України. Сьогодні, в умовах ринкових відносин, українська держава, що проголосила життя й здоров’я людини найвищою соціальною цінністю, має виступати ґарантом реалізації цього права, забезпечивши адекватну сучасним умовам нормативно-правову базу регулювання охорони праці. І хоча питання умов праці стосуються, головним чином, працівників та роботодавців, це стосується також державної влади й суспільства в цілому, оскільки життя, здоров’я й безпека праці є цінностями, передбаченими Конституцією. Охороні праці як важливому чинникові, надають найважливішого значення насамперед працівники. Людина, котра працює, проводить на виробництві значну частину свого життя, тому для її нормальної життєдіяльності в умовах виробництва треба створити санітарні та гігієнічні умови, які б дали їй змогу працювати плідно, не перевтомлюючись та зберігаючи здоров’я. Саме від безпечних та здорових умов праці, запропонованих працівникові, залежать здоров’я, заробітна плата, добробут, ефективність виробництва тієї чи іншої продукції, зміцнення трудової дисципліни, самореалізація, просування по службі й становище на ринку пропозицій праці. Для цього треба, щоб енергетичні витрати при праці компенсувалися відпочинком та умовами навколишнього середовища. Розглядаючи поняття належних та безпечних умов праці, доцільно насамперед з’ясувати, що саме слід розуміти під умовами праці. Умови праці – це вся сукупність факторів виробничого середовища і процесу виконання службових обов’язків на підприємстві, в установі чи організації всіх форм власності та незалежно від роду діяльності, що впливають на здоров’я і працездатність людини під час її професійної діяльності. Своєю чергою працездатність – це здатність людини до праці, яка визначається рівнем її фізичних і психофізичних можливостей, а також станом здоров’я та професійною підготовкою. Відповідно, належні й безпечні умови праці – це весь комплекс умов праці, кількості та якості обладнання, порядку і способів його використання, стан робочого приміщення й навколишнього середовища. До цього Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє Випуск 16 212 переліку слід віднести: справний стан машин, механізмів, верстатів, пристроїв, устаткування та інших засобів виробництва; безпечні матеріали та інструменти, необхідні для виконання роботи; справна система постачання виробництва електроенергією, разом із іншими джерелами енергоживлення; своєчасне забезпечення технічною документацією; опалення, вентиляція, система усунення шкідливих наслідків шуму, випромінювань, вібрації та інших факторів, що неґативно впливають на здоров’я робітників; стан засобів колективного та індивідуального захисту, санітарно-побутові умови. На думку Л. Керб, безпечними та здоровими умовами праці називаються такі умови на підприємстві, в установі та організації, за яких вплив на працівника небезпечних і шкідливих чинників не перевищує гранично допустимих значень. Залежно від кількості небезпечних та шкідливих чинників і факторів, умови праці можна поділити на чотири основних класи:
оптимальні умови праці – за яких зберігається стан здоров’я працівників і їх працездатність підтримується на досить високому рівні;
допустимі умови праці – такі, за яких параметри факторів виробничого середовища не перевищують установлених гігієнічних нормативів;
шкідливі умови праці, що характерні наявністю фактів середовища та процесу праці, рівні яких перевищують гігієнічні нормативи і можуть неґативно впливати на організм працівника;
небезпечні умови праці, що характерні таким рівнем небезпечності факторів, коли їх вплив протягом робочої зміни створює великий ризик виникнення важких форм гострих професійних захворювань, отруєнь, ушкоджень, загрози для життя та здоров’я працівника. Безпечні та здорові умови праці створюються шляхом забезпечення працівника: зручним робочим місцем; чистим повітрям, необхідним для нормальної життєдіяльності; захистом від дії шкідливих речовин та випромінювань, що можуть потрапити в робочу зону; нормованою освітленістю; захистом від шуму та вібрацій; засобами безпеки при роботі з травмонебезпечним обладнанням; робочим одягом і засобами індивідуального захисту; побутовими приміщеннями та спеціальними службами, що призначені створювати безпечні й нормальні санітарні умови праці; медичним обслуговуванням і санітарно-профілактичними заходами, що призначені для збереження здоров’я. Із погляду нормативного закріплення поняття про належні та безпечні умови праці як у міжнародному, так і в національному законодавстві слід зауважити, що основними міжнародно-правовими актами у сфері реґ- 2011 р. Українська наука: минуле сучасне, майбутнє 213 ламентації вимог безпеки та здоров’я на робочому місці є: Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права [2], Європейська соціальна хартія (переглянута 3. 05. 1996 р.), Конвенція МОП «Про безпеку і гігієну праці та виробниче середовище» № 155 (1981 р.), Рекомендація МОП «Щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища» № 164 (1981 р.). Ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права встановлює обов’язок держав щодо визнання права кожного на справедливі й сприятливі умови праці, в т. ч. умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни. Європейська соціальна хартія закріпила право на безпечні та здорові умови праці у ст. 3, де зазначено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на безпечні та здорові умови праці держави зобов’язуються, консультуючись із організаціями роботодавців і працівників:
розробити, здійснювати і періодично переглядати послідовну національну політику в галузі охорони праці, виробничої гігієни та виробничого середовища. Головною метою цієї політики є поліпшення охорони праці й виробничої гігієни, а також запобігання нещасним випадкам і травматизму, що виникають внаслідок виробничої діяльності, пов’язані з нею або трапляються в процесі її здійснення, зокрема шляхом мінімізації причин виникнення ризиків, властивих виробничому середовищу;
прийняти правила з техніки безпеки та гігієни праці;
забезпечити виконання таких правил шляхом нагляду за дотриманням їхніх вимог;
сприяти поступовому розвиткові призначених для всіх працівників служб виробничої гігієни, головне завдання яких – здійснення профілактичних і консультативних функцій. Конвенцією МОП «Про безпеку і гігієну праці та виробниче середовище» № 155
визначено мету національної політики кожного члена МОП в галузі безпеки праці, гігієни праці й виробничого середовища. Ця мета полягає в запобіганні нещасним випадкам і ушкодженню здоров’я, що виникають унаслідок роботи, в ході її або пов’язані з нею, зводячи до мінімуму, наскільки це обґрунтовано й практично здійсненне, причини небезпек, властивих виробничому середовищу. Якщо говорити про національне законодавство, то слід зауважити, що поняття належних та безпечних умов праці закріплене в багатьох нормативно-правових актах у сфері охорони праці, насамперед, в основному документі в сфері трудового законодавства – Кодексі законів про працю України. Так, цим Кодексом законів про працю України, зокрема статтею 153, на власника або уповноважений ним орган покладено обов’язок Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє Випуск 16 214 створювати безпечні й нешкідливі умови праці на підприємствах, в установах, організаціях. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного й індивідуального захисту, що їх використовує працівник, а також санітарно-побутові умови мають відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, й санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників, повинен впроваджувати та забезпечувати власник або уповноважений ним орган. Останній, відповідно до ст. 158 КЗпП України також зобов’язаний вживати заходів щодо полегшення й оздоровлення умов праці працівників шляхом упровадження проґресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості й загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань. У ст. 17 Закону України «Про охорону праці» зафіксовано, що власник зобов’язаний створити в кожному структурному підрозділі й на робочому місці умови для праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, ґарантованих законодавством про охорону праці. У ст. 6 зазначено, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного й індивідуального захисту, які використовує працівник, а також санітарно-побутові умови мають відповідати вимогам законодавства. Так, ст. 13 Закону встановлює обов’язок роботодавця забезпечувати належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом; організовувати проведення оцінки технічного стану виробничого обладнання та устаткування; здійснювати контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва. Ст. 21 Закону встановлює такі вимоги щодо використання робочого обладнання:
машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, що їх вводять у дію після будівництва (виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту, і технологічні процеси мають відповідати вимогам нормативно-правових актів із охорони праці;
перелік видів робіт, об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки визначає Кабінет Міністрів України; 2011 р. Українська наука: минуле сучасне, майбутнє 215
машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, придбані за кордоном, допускають в експлуатацію (до застосування) лише за умови експертизи на відповідність їх нормативно-правовим актам із охорони праці, що чинні на території країни. Важливість дотримання всіх цих норм полягає у тому, що небезпечні та шкідливі умови праці можуть завдати моральної шкоди працівникові, порушити його нормальні життєві зв’язки і потребують додаткових зусиль для організації свого життя. Сьогодні у вітчизняному законодавстві створена та діє постійно оновлювана Система стандартів безпеки праці, яка є комплексом взаємозв’язаних стандартів, що містять вимоги, норми, рекомендації та правила, спрямовані на ґарантування безпеки, збереження здоров’я і працездатності людини при виконанні нею своїх трудових обов’язків. За їх класифікацією можна помітити, що це – організаційнометодичні стандарти вимог та норм за видами небезпечних і шкідливих виробничих факторів, стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання, виробничих процесів, захисту працівників. Окрім зазначених стандартів, в Україні прийнято низку Технічних реґламентів, якими встановлені вимоги до конструкцій та виготовлення робочого обладнання стосовно їх безпечності та охорони здоров’я людей. Так, наприклад, технічний реґламент із підтвердження відповідності безпеки машин і механізмів, затверджений Наказом Держспоживстандарту України № 209 від 27. 09. 2004 р.
, встановлює вимоги до конструкції і виготовлення машин та пристроїв безпеки стосовно їх безпечності й охорони здоров’я людей та процедури оцінки відповідності; технічний реґламент із підтвердження відповідності безпеки обладнання, що працює під тиском, затверджений Наказом Держспоживстандарту України № 279 від 31. 12. 2003 р. [9], встановлює види обладнання, що працює під тиском, які підлягають обов’язковому підтвердженню відповідності, вимоги безпеки до цього обладнання, процедури підтвердження відповідності, правила маркування і введення продукції в обіг. Таких реґламентів дуже багато, і майже всі вони відповідають сьогодні вимогам певних директив Європейського Союзу щодо безпеки машин та механізмів. Серед державних нормативних актів із охорони праці варто назвати норми, положення, статути, інструкції, керівництва, вказівки, рекомендації, вимоги, технічні умови безпеки, переліки тощо. Крім згаданих стандартів і найрізноманітніших державних нормативних актів із охорони праці в Україні діють певні санітарні норми, в яких наведені вимоги, що стосуються виробничої санітарії та гігієни праці, а також є будівельні норми й правила, де викладені вимоги до будівель і споруд залежно від їх призначення та пожежної безпеки. Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє Випуск 16 216 Слід додати, що регулювання охорони праці базоване на факті визнання державою обов’язку забезпечити захист працівника як сторони фактично слабкішої в трудовому правовідношенні, з метою збереження його життя, здоров’я та високого рівня працездатності протягом тривалого часу. Але нині нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання були й залишаються величезною людською трагедією, є причиною найсерйозніших економічних втрат. У ряді промислово найрозвинутіших країн втрати робочого часу, пов’язані з нещасними випадками на виробництві, в чотири-п’ять разів перевищують втрати часу від страйків та інших трудових конфліктів. Отже, для втілення в життя національної політики в галузі охорони праці взагалі й ґарантування належних і безпечних умов праці зокрема держава має змінювати ситуацію, здійснюючи відповідні заходи. Серед них, на нашу думку, найактуальнішими є такі:
зміна відповідно до норм Європейського Співтовариства чинних національних нормативно-правових актів у сфері охорони праці;
збільшення кількості перевірок визначення умов праці й стану безпеки технічного обладнання, що його використовують на підприємствах, в установах, організаціях різних форм власності;
посилити контроль за дотриманням вимог нормативних актів у сфері охорони праці власниками або уповноваженим ними органом;
підвищити відповідальність власника за порушення норм, правил, стандартів щодо забезпечення і ґарантування працівникові його права на належні та безпечні умови праці; підвищити штрафи власникам підприємств, установ, організацій за недотримання належних і безпечних умов праці персоналу.
.png)