Система світової колективної безпеки. Вступ України до НАТО

• Колективна безпека • Через неоднаковий економічний, військово-технічний, оборонний потенціал, фінансові та інші ресурси держави мають досить різні можливості для забезпечення індивідуальної безпеки, що диктує необхідність компенсації їх організацією групових систем безпеки. У такій ситуації сформувалося розуміння того, що забезпечення індивідуальної національної безпеки однією державою неможливе без урахування стурбованості щодо власної безпеки інших держав. При цьому всі члени певної спільноти безпеки відмовляються від застосування сили у відносинах один з одним і погоджуються допомагати кожній державі-учасниці, яка зазнала нападу одного з членів співтовариства.

Отже, йдеться про взаємодію індивідуальних національних безпек у різних за складом системах відносин: двосторонніх, блокових, регіональних, глобальній.

Вони покликані зміцнити єдність безпеки всіх і кожного з учасників такої системи. При цьому забезпечення спільних інтересів потребує від держав певної самопожертви і посилює їхню взаємозалежність.

Однією з найважливіших заходів підтримки міжнародного миру є система колективної безпеки.

З точки зору міжнародного права, колективна безпека — це сукупність спільних заходів держав і міжнародних організацій із запобігання та усунення загрози міжнародному миру та безпеці і припинення актів агресії й інших порушень миру.

Юридично система міжнародної безпеки оформлена міжнародними договорами. Колективна безпека — це система спільних дій держав, встановлена Статутом ООН із метою підтримки міжнародного миру і безпеки, запобігання або придушення актів агресії.

Колективна безпека базується на положенні, що мир є неподільним і що кожний повинен прийти на допомогу іншим дипломатичними засобами, економічними акціями і в екстремальних випадках — військовими засобами. Створення системи колективної безпеки передбачає застосування комплексу заходів політичного, економічного, правового характеру, а також військово-організаційних заходів.

Колективна безпека різних держав ґрунтується на таких принципах:

• неподільність безпеки, коли агресія проти однієї держави-учасника вважається агресією проти решти держав-учасниць;

• усі держави-учасниці однаково відповідають за збереження безпеки;

• невтручання у внутрішні справи і врахування інтересів усіх учасників системи колективної безпеки;

• держави-учасниці гарантують колективну оборону;

• рішення з принципових питань забезпечення колективної безпеки ухвалюють на основі консенсусу.

Держави-учасниці забезпечують необхідну відповідність складу збройних сил та коштів характерові військової загрози.

Загальна зацікавленість держав у справі збереження міжнародного правопорядку сприяла створенню системи колективної безпеки.

Колективна безпека як система спільних дій держав містить такі складові: 1) загальновизнані принципи сучасного міжнародного права, найважливішими з яких є принцип незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи; 2) колективні заходи для запобігання й усунення загрози миру та актів агресії; 3) колективні заходи з обмеження та скорочення озброєнь, аж до повного роззброєння.

Колективні заходи для запобігання й усунення загрози миру та актів агресії як елемент колективної безпеки — це дії збройного або неозброєного характеру, що здійснюють групи держав або регіональні та універсальні організації, уповноважені на підтримку й відновлення міжнародного миру та безпеки.

В основу створення системи колективної безпеки покладено принцип неподільності світу, змістом якого є небезпека військових конфліктів для всіх держав світу. Цей принцип вимагає від держав реагувати на будь-які порушення миру і безпеки в будь-якому районі земної кулі, брати участь у спільних діях на основі Статуту ООН з метою запобігання або ліквідації загрози світу.

У міжнародному праві розрізняють два види системи колективної безпеки: загальну (універсальну) і регіональну. Загальна (універсальна) система колективної безпеки зафіксована в Статуті ООН і передбачає такі заходи:

• засоби мирного вирішення міжнародних суперечок;

• заходи щодо забезпечення миру з використанням регіональних організацій безпеки;

• тимчасові заходи для припинення порушень міжнародного миру та безпеки;

• примусові заходи щодо держав-порушників без використання збройних сил;

• примусові заходи щодо держав-агресорів з використанням збройних сил.

Регіональні системи колективної безпеки створюють відповідно до глави VIII Статуту ООН «Регіональні угоди». Статут ООН жодним чином не перешкоджає укладанню регіональних угод або органів для вирішення таких питань, як підтримання міжнародного миру та безпеки, які є придатними для регіональних дій, за умови, що такі угоди або органи та їх діяльність сумісні з цілями і принципами ООН. Держави, які уклали такі угоди або складають такі органи, повинні докладати всіх своїх зусиль для досягнення мирного розв’язання місцевих конфліктів за допомогою таких регіональних угод або таких регіональних органів до передачі цих суперечок до Ради Безпеки ООН.

На межі ХХ-ХХІ ст. світ вступив у якісно нову епоху розвитку системи міжнародних відносин. Процеси глобалізації, усвідомлення народами взаємної відповідальності за мир та безпеку спонукали до переосмислення ролі й місця держав, міжнародних організацій та воєнно-політичних союзів у новій архітектурі міжнародної безпеки. Динамічні зміни системи міжнародних відносин характеризуються новою якістю взаємин, а також новими вимірами традиційних та виникненням нетрадиційних викликів та загроз. Виникнення нових та постійне зростання вірогідності і небезпечності нетрадиційних загроз міжнародній безпеці викликало необхідність перегляду всього комплексу проблем забезпечення політичної, економічної, воєнно-стратегічної стабільності, розробки та опанування адекватних форм і способів реагування.

Нові реалії визначають нові обриси безпеки початку XXI ст. Насамперед зростатиме роль і значення регіональних систем безпеки та співробітництва для забезпечення стабільності в різних регіонах світу, набуватиме вирішального значення тісна взаємодія глобальних та регіональних систем колективної безпеки у врегулюванні конфліктів.

Характерні риси воєнно-політичної обстановки в різних регіонах світу визначатимуться кількістю держав, причетних до її формування, ступенем взаємної залежності та важливості воєнно-політичних проблем. Україна визначає високий авторитет ООН та ОБСЕ у вирішенні проблем урегулювання конфліктів, реалізації міжнародних домовленостей та режимів. Водночас вона вважає, що їхня роль в прийнятті та реалізації відповідних рішень має постійно зростати.

НАТО та ЄС і надалі будуть життєво важливими організаціями для підтримки миру і стабільності. Трансформація відносин і спільних поглядів на зовнішню політику та політику безпеки в рамках цих міжнародних організацій стане визначальною для формування нової архітектури безпеки в Європі та поза її межами.

Головні елементи системи колективної безпеки:

1) Організація Об’єднаних Націй (ООН)

• Створена 1945 року для підтримання міжнародного миру.

• Основні органи: Рада Безпеки, Генеральна Асамблея.

• Механізми: санкції, миротворчі місії.

2) Регіональні організації:

• НАТО — військово-політичний союз демократичних держав.

• ЄС — безпекова та дипломатична координація.

• ОБСЄ — контроль над озброєннями, спостережні місії.

3) Міжнародні договори та режими:

• Договори про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), контроль озброєнь, конвенції про права людини тощо.

Принцип колективної оборони (стаття 5 НАТО)

• Напад на одну країну-члена = напад на всіх.

• Усі держави Альянсу зобов’язані надати допомогу: військову, матеріальну або політичну.

• Гарантує стримування агресії.

Вступ України до НАТО

Етапи:

• 1991–1994 — Україна приєднується до програми «Партнерство заради миру».

• 2002 — офіційний курс на НАТО.

• 2014 — після агресії РФ курс на членство стає одним із пріоритетів нацбезпеки.

• 2019 — курс на вступ до НАТО закріплено в Конституції України.

• 2022–2025 — Україна подала заявку на пришвидшений вступ; розширюється співпраця, стандартизація, модернізація ЗСУ.

Переваги вступу України до НАТО:

• Гарантії безпеки та колективної оборони.

• Доступ до найсучасніших оборонних технологій.

• Підвищення боєздатності ЗСУ за стандартами НАТО.

• Посилення міжнародної підтримки.

• Інтеграція в євроатлантичний простір.

Система світової колективної безпеки базується на спільних діях держав заради миру, а НАТО є її найефективнішим оборонним механізмом.

Вступ України до НАТО — стратегічна мета, що відкриває шлях до гарантій безпеки та інтеграції в європейський простір.